Люди в містіЯк я перейшов на українську. Досвід і лайфхаки від 5 містян

На побутовому рівні я повністю перейшла на українську вже після 24 лютого. Хоча розмовляла українською й до того, а також перейшла на українську у творчості. Мій буферний період закінчився в травні 2022-го, з цього часу я вже не переходила на російську за жодних обставин. Думала, що це буде складно і я буду плутатись, але за кілька тижнів усе випрацювалося до автоматизму. Насправді плутатися часто починає співрозмовник, дехто зрештою починає відповідати українською. Це приємно.

Найважливішим у переході було, власне, усвідомити, наскільки це важливо. У процесі ескалації з боку Росії я з кожним днем розуміла, що мене мутить від російської і я не хочу нею користуватись. Розбираючись у цій темі, моя впевненість у цьому рішенні тільки зростала.

Остаточно допомагає перемкнутися мовне середовище. Я не маю на увазі безпосередньо українськомовне оточення, я маю на увазі інтерфейси, український контент. Щоби вільно перейти, треба українізувати навколо себе все, що можна українізувати. Три-чотири місяці в мене пішло на те, щоб українізувати свої простори та послуговуватися тільки українською. Тепер російською я не послуговуюся ніде та за жодних обставин.

Мій головний лайфхак для переходу – це розуміння, навіщо я це роблю. Щойно з‘являється розуміння історичного та культурного контексту, а також усвідомлення того що мова – це і політичне, й економічне питання, проблеми з труднощами українізації відпадають.

У мене було кілька спроб перейти на українську. Уперше це сталося у старших класах школи, я тоді хотіла вступати на філологію, почала знайомитися з людьми, які там навчаються. І мені було доволі дивно усвідомити, що всі вони спілкуються українською. Хоча мені, російськомовній тоді, здавалося, що в моєму оточенні всі завжди говорять російською.

На зустрічах із ними я спілкувалася українською, яку вивчала лише в школі, бо батьки мої взагалі не розмовляли українською. І коли починала говорити українською вдома, батьки зустрічали це подивом, ніби зі мною щось не так. Я не те що не отримала підтримки, мене не сприйняли. І тоді я зірвалася та продовжила говорити російською.

Удруге я пробувала перейти 2014 року, після Євромайдану. Точніше, після анексії Криму. Я як волонтерка поїхала до Криму, коли його окуповували. Мені було важливо на власні очі побачити, що відбувається. Там я потрапила на літературний вечір, де читали вірші українською. І хтось викликав на нас рейд: омон чи місцеву міліцію. Тоді в Криму говорити українською було небезпечно – тобі могли відразу проломити голову. Коли повернулася додому, хотіла продовжувати говорити українською, але лінь, до того ж в оточенні майже не було українськомовних людей.

Потім я намагалася перейти, коли Зеленський став президентом. Мене обурювало, що президент не дуже добре знає мову (хоча він швидко виправився), але й тоді треба було докладати зусиль, щоби говорити українською. Російською, здавалося, швидше та простіше. І мотивації не вистачало.

Основним стимулом переходу для мене став син. Коли він народився, я зрозуміла, що це наш шанс зробити так, щоби він ніколи навіть не чув російську. Поки він був зовсім маленький, ми дозволяли собі в побуті перемовитися російською, але в травні, коли йому було дев’ять місяців, ми заборонили російську вдома. Він буде першим поколінням у нашій сім’ї, хто не скаже, що його батьки говорили російською, і так історично склалося, що він російськомовний.

Зараз іноді буває складно. Коли втомлена, я можу довго підбирати слова. Бувають робочі зустрічі, на яких присутні люди, які не знають української. Але я не переходжу на російську. У випадку, якщо не можна говорити українською, я краще перейду на англійську, яка не є в мене вільною. Але краще тупитиму, ніж скажу хоча б слово російською. Те саме і з контентом – якщо на Netflix немає українських субтитрів до серіалу, а англійською я розумію не дуже добре, то я чекатиму, поки з’явиться озвучка чи субтитри.

Для того, щоб повністю перейти, я відрізала будь-який російськомовний контент. Навіть якщо хтось із друзів продовжує писати в соцмережах російською, я це не читаю. Стала набагато більше читати книжок українською. Прямо зараз читаю «Кайдашеву сім’ю» та «Гаррі Поттера». Розумію, що лише з книжок можу поповнювати словниковий запас. Звісно, видалила російську розкладку на клавіатурі та попросила Google не показувати мені контент російською мовою.

Я перейшов на українську в серпні. Почав готуватися до знімань «Їжі Києва», займатися з викладачем, читати літературу українською, дивитися кіно. Найскладніше було те, що через брак словникового запасу я часто відчував себе шестирічною дитиною, якій зробили лоботомію. Коли мені хотілося сказати щось більш хитросплетене, ніж: «Привіт, я Міша», я відчував себе саме так.

Я ще не перемкнувся остаточно та часом у побуті користуюся російською, але її стає дедалі менше. Головний лайфхак, який допомагає мені вивчати та забарвлювати мову – література українською.