Люди в містіЦе люди, які висаджують клумби в місті та мають городи на балконі
«Хотілося б мати охайні, сучасні клумби, а не лебедів із шин і кольорові паркани у два ряди»
З початку пандемії, а потім іще й повномасштабного вторгнення, садівництво почало набувати популярності. Діти 90-х, які свого часу зненавиділи городництво, бо мали збирати колорадських жуків, раптом відчули, що рівень стресу знижується, якщо, в прямому сенсі слова, заземлитися.
Ми поговорили з трьома киянками, які займаються садівництвом у місті, про те, як відновити клумбу у дворі, зібрати урожай помідорів на балконі та що робити з квітами в горщиках, які відцвіли.
Раніше ми розповідали про досвід життя по черзі в місті та в селі.
Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів
Настя Жеребецька
артдиректорка
Я киянка в п'ятому поколінні. Моє міське садівництво почалося з того, що ми із сім’єю п’ять років тому переїхали на Велику Васильківську. У центрі зазвичай красиво й акуратно, усе класно облаштовано, але чомусь наша частина центру була місцями занедбана. Мене спочатку дуже дивувало, чому на центральній вулиці неохайні двори та недоглянуті фасадні клумби. Потім я пройшла класичні п’ять стадій прийняття: 1) намагалася «не бачити» те, що мене хвилює, 2) гнівалася на людей, які залишають сміття в клумбах, і на комунальників, які його не прибирають, 3) писала свої побажання в 1551, може, до чого домовимось, 4) була в розпачі й нарешті 5) зрозуміла, що треба діяти самостійно.
У 1551 реагували швидко, особливо на точкові прохання прибрати, але на великі прохання на кшталт «озеленити двір» або «поставити урну» відповідали величезними нечитабельними листами, суть яких у тому, що, якщо мені треба, то я можу сама тим усім зайнятись, попередньо узгодивши якісь великі зміни з жителями будинку, зібрати комісію, підписати протоколи тощо. Була навіть якась фраза на кшталт «благоустрій території не входить в обов'язки благоустрою». Так до мене дійшло, що я сама можу взяти на себе відповідальність, попередньо отримавши зелене світло від комунальних служб. Для великих змін потрібні збори чи протоколи, а для висаджування рослин – тільки бажання і ресурси.
Київ – моє місто, я тут все життя живу, ходжу вулицями, тому хотіла зробити якийсь вклад у його охайність. У плані вирощування рослин я поганий виконавець, але хороший артдиректор.
Відновлення клумби
Я почала з фасадної клумби, ця територія належить «Новій пошті», яка є в будинку. Маю сказати, що ця ділянка була найбільш занедбана. Бо там розташовувався прекрасний пеньок дуже широкого та могутнього дерева, і кожен, хто йшов до метро, залишав на цьому пеньку, як на столику, з якого потім приберуть, залишки їжі, напоїв і недопалки. Там панувало відчуття повного смітника, особливо у вихідні. На клумбу це навіть не було схоже. Тобто там були рослини, але аж у клумбу вони якось не оформлювалися.
Спочатку думала, що я впораюся своїми силами, але цей пеньок усе псував, бо навіть якби я там посадила якісь квіточки, він однаково приваблював би всіх, хто йшов повз і ніс сміття. Видимих смітників у радіусі декількох метрів дійсно немає. А урни «Нової Пошти» були лише всередині. Тепер я вже знаю, що це через те, що урни частенько крали.
Тож я вирішила підійти до відновлення клумби професійно, щоб не робити «на хлопський розум», адже я нічого не знаю про садівництво. Коли приходиш у магазин і кажеш, що потрібні якісь не складні в догляді рослини, тобі ніхто не розкаже повну інструкцію: на яку сторону світу має виходити ця рослина, скільки їй треба тіні чи сонця, наскільки вона агресивна та як швидко росте. Ну або навіть якщо розкаже, важко з першого разу зробити все правильно. Тому я звернулася до професіонала.
В інстаграмі мені порадили звернутися до Андрія Каранди. Він має YouTube-канал і загалом вважається селебріті у світі ландшафтних дизайнерів. [усміхається] Я не думала, що він дійсно відгукнеться, бо це якась проста міська клумба, але він прям загорівся соціальною місією.
Андрій мені все розписав: де які рослини мають бути, які рослини між собою уживаються. Ми навіть із ним вигадали концепт, що в нас будуть тільки українські рослини. Така собі дика самобутня українська клумба. У мене ростуть злаки, барвінок – усе разом дуже прикольно виглядає.
Ця клумба коштувала доволі дорого для мене, тому я збирала донейти, проводила благодійні лекції, з яких зібрала десь третину вартості клумби. Були ще локальні меценати, люди з району, які теж побачили мій пост в інстаграмі й закинули на створення клумби. Потрібно було купити рослини, землю, оплатити роботу тих, хто цим займався і викорчувати пень. Тільки цей етап тривав кілька днів – це було дуже старе дерево, яке там дуже довго росло. За моїми припущеннями, з початку 1960-х.
Усі дерева і рослини, які були живі, ми, безумовно, залишили. Наприклад, у нас там є гортензія, яку, як я розумію, теж посадив хтось із будинку багато років тому. Вона дуже велика, займає пів клумби. Однієї з клумб, бо їх там три, і вони всі доволі великі. Гортензію ми залишили та доглядаємо за нею.
Але ця клумба відкрила садівницьку скриньку Пандори. Бо, крім фасадних клумб, у нас ще був внутрішній двір. Я спочатку думала нічого з ним не робити, бо з фасаду охайності центру міста я вже додала. Але якраз стався ковід, і дуже хотілося мати трохи зелені. Наступну клумбу я вже робила повністю за свої гроші. Мені складно дається просити щось у когось, до того ж люди були зайняті купою інших проблем. Ця клумба – невеличка присвята нашій донці, бо ми її робили якраз у кінці квітня – на початку травня, а в кінці травня – у доньки день народження.
Запитала її, що вона хоче мати свого в клумбі, вона, звісно, сказала, що хоче все рожеве, тому в нас там росте посередині клумби церцис. Це дерево, яке навіть без зелені, воно просто відразу квітне рожевим, казкове, рожеве дерево. Ми думали між цим деревом і сакурою, але обрали з Андрієм церцис, бо він росте ще в парку Заньковецької, навпроти нашого дому. Тобто ми підтримували місцевий Либідський рожевий ландшафт.
Концепція
Я спочатку хотіла робити клумбу з камінчиками – коли є тільки рослини, а замість газону гравій чи галька. Я думала, що це буде економно і простіше в догляді. Одна справа полити п’ять рослин, а зовсім інша – 100500 рослин. Але мене Андрій відмовив, він розказав, що для цієї території це не підійде – сухий сад і камінчики треба було б замінити на кору сосни, бо вона тримає вологу. Але дійсно заощадити можна іншими способами, наприклад, посадити так звані агресивні рослини, типу барвінку. Коли ти садиш маленький пучечок, а через декілька місяців він захоплює всю територію, і це виглядає дуже кайфово.
Найкращий референс і натхнення на українські рослини я знайшла в нашій із чоловіком поїздці в [заміський будиночок] The Riverbird’s Nest у Витачеві. Там я звернула увагу на те, які прекрасні українські луки та наскільки вони більш притаманні нам, ніж вилизана естетика європейських садів.
Тому я дуже відкрито зустріла пропозицію робити українські рослини, бо вони кайфові, дикі, вільні та чудово виглядають поруч із міськими будівлями. Тобто це місто, у якому поруч живе саме українська природа.
Догляд
За клумбами доглядає той, хто й почав ними займатися. «Київзеленбуд» поливають міські об’єкти: парки, сквери. А двори зазвичай належать ЖЕКу або ОСББ. Але з власного досвіду – хочеш цим займатися, займайся сам. Узагалі в кожному будинку є пожежний краник, який використовують, у тому числі для поливу територій. Але мій краник був запломбований, дістати звідти воду було неможливо.
Упродовж десь двох років я комунікувала і з ЖЕКом, і з «Новою поштою», намагалася зрозуміти, хто ж може відпломбувати той чарівний краник. Одного разу мені вдалося вийти на місцевого сантехніка, але щойно я запросила його прийти, щоб він відкрив мені доступ до води, він десь зник. Здається, проста історія, але бюрократія дуже ускладнює життя.
Але цього року в одному з твітів я тегнула «Нову пошту», написала, що дуже потребую якоїсь кооперації по клумбі, і мене буквально відразу з’єднали з керівником регіональних відділень, який зробив мені воду. На це пішло буквально кілька днів.
Абсолютно прекрасна людина, яка взяла на себе відповідальність. Мені дуже швидко запросили якогось свого майстра й безплатно відкрили доступ до води. Тож тепер поливати квіти – кайф.
Коли не було доступу до води, а територія клумби доволі велика, я спочатку ходила з п'ятилітровим бідоном, мені треба було робити майже 50 ходок додому для того, щоб полити всі рослини. Завдяки паливній кризі, яка була торік, у мене є каністри, тож останнім часом я ходила з каністрами. Так я можу за раз узяти десь 60 літрів води, якщо дуже навантажусь.
Але коли в мене з’явився доступ до води з крана, я відчула, що маю якийсь голос і написала цьому чоловіку, що я вже доволі давно прибираю цю територію, доглядаю за нею, може, можна попросити когось із ваших співробітників теж прибирати, бо це юридично ваша територія. Через хвилину в Viber з'являється група «Прибирання і номер відділення». Тепер мені щопонеділка, середи та п’ятниці дають фідбек із відео, що територія прибрана. Я відчуваю себе зараз королевою цієї клумби, бо нарешті не я її сама прибираю, а «Нова пошта» бере на себе таку відповідальність.
Але щоби було чисто прям усюди, я винайняла власного двірника, який приходить до мене раз на тиждень і прибирає всі клумби. Це молодий хлопець, який теж дуже підтримав мої намагання зробити «внутрішній Київ» кльовим.
Стосунки із сусідами
Раніше я особливо не спілкувалася із сусідами, і, коли ми робили останню клумбу, я вирішила всіх запросити в спільний чатик. Написала на папері оголошення з номером телефону, запропонувала організувати десь групу і спілкуватися там, бо я вже п’ять років тут живу, а нікого не знаю. Мені хтось написав, що чатик уже є, тож мене запросили, і я розповіла про свою ініціативу. Сусіди були здивовані, бо думали, що фасадна клумба – це робота «Нової пошти». Ми почали спілкуватися, сусіди розповіли, хто що зробив і посадив у дворі. Наприклад, старезні дерева посадив батько однієї з жительок ще в 1960 році.
Зараз у нас є постійні дискусії, хтось виказує свої побажання: «А давайте зробимо під'їзд, а давайте зробимо ремонт даху». Усі підхоплюють цю сусідську ініціативу, і у двору насправді дуже класний вайб.
Торік, коли ми зробили цю клумбу всередині двору, туди постійно приїжджали машини та паркувалися передніми колесами прямо в клумбі. Через це в мене померла купа рослин. Цього року я вирішила зробити білу огорожу. У неї теж періодично в'їжджають машини, але принаймні її можна ставити назад.
Так от, коли ми з чоловіком монтували цю огорожу, зійшлися всі сусіди, вони були дуже захоплені й одразу почали підхоплювати ініціативу на кшталт: «а давайте ще шлагбаум поставимо». Прийшли люди із сусідніх будинків, усі так чудово спілкувалися, обмінялися номерами телефонів.
Балконне городництво
Ще торік у мене відкрилася чакра балконного садівництва. Через війну ми із сім’єю спочатку поїхали до моїх батьків під Києвом, а потім – до батьків чоловіка у Франик. За декілька місяців відсутності дому (а для мене це був перший настільки довгий досвід життя не вдома) дуже захотілося мати якийсь свій зелений куточок.
В Івано-Франківську є офігенний ринок, де можна купити рослини. Я порадилася з мамою, чи можна тримати вдома такі рослини, і обрала собі помідори, огірки, полуницю – такі сорти, які не потребують бджіл. Тобто ти просто висаджуєш і дивишся, як у тебе все росте – це для зовсім новачків. Потім, коли повернулася до Києва, деякі свої помідори забрала із собою. Але головне – я впіймала відчуття, що я можу виростити щось сама. Це незабутньо, коли в тебе на гілці висить малесенький огірок, ти його зриваєш і зразу даєш дитині його з'їсти. Я відчувала себе дуже хорошою мамою, у мене органічні рослини на балконі ростуть. [усміхається] Цього року я буду садити тільки помідори різних сортів, тому що помідори ростуть без додаткового втручання й найкраще дають відчуття «успіху».
Я мрію про свій будинок, про свою територію, бо тепер, коли ми з Андрієм завершили останні клумби, я подумала, що, може, варто зробити гастролі по дворах. [сміється]
Що може робити кожен із нас для покращення міського ландшафту
Найперше, не смітити – це класний секрет успіху, як робити будь-яку територію красивою.
По-друге, якщо є можливість висаджувати рослини, то, з мого досвіду, найкрутіше висаджувати вічнозелені рослини. Необов'язково хвойні, просто ті, які зелені й узимку. Зима в Україні достатньо довга, і дуже сумно, що ти знаєш, що в тебе є клумба, але вона місяців п'ять на рік виглядає, як щось мертве й занедбане.
Коли люди бачать, що перед ними справжня клумба, тобто в ній щось цвіте, рослини буяють, то сміття в ній залишають менше. А взимку і восени, коли клумба без листя і без квітів, то, наскільки я розумію, рука сама тягнеться викинути туди бичок.
Також агресивні рослини – це дуже економно. Це може бути барвінок, виноград Вічі, плющ. До речі, міська влада навіть закликала колись робити за допомогою винограду Вічі зелені стіни. Мені здається, це дуже класна ініціатива.
Люда Рассамаха
проджект-менеджерка
Декоративна трава VS лебеді із шин
Ми з чоловіком живемо на Харківському масиві Києва, це спальний район. До 2020 року я працювала в офісі, увесь час проводила в центрі міста й наш район розглядала просто як місце, де розміщується квартира, у якій я ночую, ходжу за продуктами, але не те щоб живу. Після початку пандемії я, як і всі, перейшла на дистанційну роботу та стала проводили 80% свого часу на районі. Відчуття дому трохи розширилося за межі квартири і я почала звертати більше уваги на благоустрій, особливо на озеленення, бо я люблю рослини. Хотілося б мати охайні, сучасні клумби, а не лебедів із шин і кольорові паркани у два ряди.
Найбанальніше, з чого я могла почати – зі свого двору, він у нас досить охайний, бо є жіночки, які висаджують клумби та доглядають за ними. До того ж наш будинок має ОСББ і власного двірника, який теж стежить за територією. Думаю, якби будинок обслуговував ЖЕК, була б біда. І з 2020 року я намагалася «підсаджувати» рослини на клумби, які вже існували до мене. Я саме підсаджувала, а не висаджувала своє, бо за клумбу відповідають сусідки, які ними займаються роками, і я не можу влізти та робити, як захочу. Я тут відчуваю ієрархію. [сміється] Тому засаджувала ті частини, які були порожні. Деякі з рослин вмерли, деякі сусідки пересадили на свій смак, деякі прибрали.
На жаль, мої погляди на ландшафтний дизайн та озеленення не збігаються з поглядами менеджерки будинку та сусідками, які займаються клумбами дому. Я за багаторічні кущі, декоративну траву, які будуть зелені від ранньої весни до пізньої осені, а вони висаджують квіти, які цвітуть короткий період або які точно не переживуть зиму. Тому я обирала лагідний, тихий підхід – садити нові рослини, вписуючи в наявну композицію. Разом із чоловіком улітку ми поливали клумби біля підʼїзду та допомагаємо фінансово сусідкам, які закуповують рослини. Цього року планую обрати клаптик, який зроблю самостійно, засадити декоративною травою, злаками та лавандою.
Мої попередні спроби у дворі були «в пів сили», бо я приділяла більше уваги та часу своєму балконному городу. Тому не можу сказати, що я провалила цю місію або в мене не вийшло. Просто бажаю собі сил, щоби довести справу з клумбою біля будинку до «це я зробила».
Город на балконі
Мої стосунки з рослинами почалися дуже давно, бо змалечку я проводила літо на дачі, де сапала полуниці та збирала порічку. У підлітковому віці я це все зненавиділа. Але за останні п’ять років у мене вдома з'явилося доволі багато вазонів – приблизно 20 різних найменувань. Є фікуси: звичайні, лірата, алі, також пілеї. Також я вирощую різного виду монстери, плющі, алоказії. Намагаюся виростити манго та мандарин із кісточки. Я не можу сказати, що професійно вмію доглядати за рослинами, але щось наче виходить. Коли є питання і хочеться порадитися, є чудовий чатик «Київський клуб молодого садівника» – там можна запитати пораду щодо догляду за певною рослиною, з кимось обмінятися рослиною. Також там зазвичай розповідають про квіткові ярмарки в місті чи новини з Ботанічного саду. Ще часто роблять розпродажі чи розповідають, де можна придбати рідкісну рослину.
Мій перший город на балконі складався переважно з трав і зелені: цибуля, рукола, шпинат, розмарин, тим'ян, петрушка, кріп. Це було чотири чи п’ять років тому, коли минула ера ненависті до городу, і я раптом усвідомила, що в мене завжди був щирий інтерес до цього.
2020 року я почала висаджувати більше. Були горщики, які я просто засівала газонною травою, щоби було гарно. Мені все, що зелене – гарне. Торік у мене був найбільший город з усіх, які я коли-небудь мала.
З початку повномасштабного вторгнення ми сім'єю поїхали жити в село, де провели два місяці. А коли поверталися у травні до Києва, проїжджали через Вінницю, заїхали там у магазин, і через те, що я два місяці не бачила цивілізації, я згрібала все насіння для городу, яке бачила на полицях. Я набрала горщиків, щоб заставити весь-весь балкон. Висаджувала огірки, помідори, навіть редис, і, звісно ж, багато зелені. У мене було понад 20 кущів помідорів, розсаджених по різних горщиках. Деякі з них не вижили, але й були ті, що стояли зеленими до листопада.
Рослини допомогли мені триматися купки перший рік повномасштабної війни, бо це була обов’язкова рутина, на яку можна було спертись і яка визначала для мене стабільність. Городництво, на мою думку, – це дуже простий процес. Ти сієш насіння, поливаєш і через кілька днів або тиждень бачиш результат. Не все може зійти, але навіть якщо воно не зійшло, ти просто сієш ще раз, змінюєш умови, поливаєш не так, переставляєш на іншу частину, закриваєш плівкою, щоб був ефект теплиці. Треба просто почати.
Щоб отримати кращий урожай, потрібно підібрати правильний ґрунт і правильний горщик. Бо в рослин різна за розміром коренева система, до того ж не всі культури можуть рости поруч. Важливо не забувати поливати, стежити, щоб було сонце. Я намагаюся не ставитися до цього занадто серйозно та відпускаю всі очікування, щоб потім не розчаруватися. Але торік я зібрала 28 помідорів.
Для мене найбільша цінність балконного городництва в тому, що в тебе завжди є зелень, яку ти можеш з'їсти. Також у мене є мрія: орендувати теплицю (я бачила такі біля шкіл по місту, мало які з них функціонують) і вирощувати там сезонні овочі. Можливо, передавати їх для громад, де проживають ВПО.
Марина Батуринець
засновниця школи комунікацій Bazilik
Мої стосунки з рослинами почалися під час ковіду. Раніше мені здавалося, що я і рослини – це щось нереальне і в мене помре навіть кактус. Але з початком пандемії ми закрили школу, у нас лишилося майже 50 вазонів, щось я пороздавала, але більшість переїхали до мене. Так в принципі я опинилася серед рослин у своїй квартирі й почала в них трохи розбиратися.
Плюс усі їхали дахом і хотілося щось садити. Ми взяли дерев’яний ящик з-під вина, купили землю та перше-ліпше насіння. І воно якось росло, щось навіть виросло, щось не вийшло. Але залишилося відчуття, що це треба повторити. Та ковід відступав, роботи ставало більше, і я не знайшла тоді сил для відновлення свого городництва.
У батьків мого чоловіка є дача, під час ковіду ми стали також частіше туди їздити, тому що це було чи не єдине дозвілля. Там завжди росли квіти та був невеличкий город. Усе починалося з того, що мені пропонували: «Хочеш, нарву тобі квітів». І перший дачний сезон я просто споживала те, що мені давали. Але в якийсь момент мене це теж стало цікавити: «А що буде, якщо посадити такі квіти?». Мама чоловіка підтримала мою ініціативу, і в перший рік я висадила тюльпани, садову гортензію і півонії. А на другий сезон на дачі вже з’явилися мої квіти.
Другим етапом мого садівництва став початок повномасштабної війни. 24 лютого нам було небезпечно залишатися вдома, ми виїхали в бік Карпат, і майже весь весняний сезон я провела не вдома. Я пропустила, як квітло все, що я посадила на дачі. І багато з моїх домашніх рослин: монстери, пальми та банани, які залишилися вдома, до нашого повернення в травні, на жаль, не дожили. Я була в розчавленому стані, не розуміла, чи ми повернулися зовсім, чи ще доведеться кудись їхати.
Коли відчула, що вже точно не хочу нікуди виїжджати з Києва, почала закуповувати назад такі самі рослини, як до того померли. Зрозуміла, що мене заспокоює процес купівлі нової рослинки, заспокоює, коли бачу новий листочок, відчуваю, що це мене підтримує, мені подобається за ними доглядати. Восени-взимку 2022 року я усвідомила, що мені це щиро цікаво.
Тож на цей весняний сезон я більш свідомо підійшла до питання, що мені хочеться ростити. Навесні я купувала квіти в горщиках: крокуси, нарциси, тюльпани. Вони в мене виросли на підвіконні, а коли відцвіли, я все це зібрала і восени повезу на дачу висаджувати в справжній ґрунт. Я зрозуміла, що в мене на підвіконні майже 20 вазонів. Я навіть питала в психолога, чому мене це так надихає. Вона сказала, що кожен справляється з тривожністю по-різному. Мені треба заземлятися, я знайшла відповідь у землі. Мені справді хочеться покопатися та виростити щось нове. Це мій механізм переживати стресові події.
Сад на підвіконні вже відцвів, усе стоїть цибулинками та чекає свого часу. На дачі зараз сезон – я посадила вперше жоржини, новий бузок, бо виявляється, бузку треба дуже багато часу. Тобто бузок, який я посаджу, побачать уже мої онуки, якщо вони будуть. Бо той бузок, що в нас є зараз, саджала бабуся мого чоловіка. Ми посадили лохину. До цього я саджала суниці – зібрала десять ягідок і це було ого-го, як для першого врожаю. Також свідомо підійшла до процесу висадки городу із зелені. Багато дивилася і читала матеріалів, зробила дренаж, відстоювала насіння, щоб воно спочатку пустило пагони. Зараз у мене є розсада огірків, помідорів чері, уже бачу, як ростуть шпинат і базилік. Я сподіваюся, що цього сезону воно не помре, як у ковідні часи, але я дозволяю собі говорити, що це експеримент, бо це мій перший сезон.
На балконі в мене росте півонія. Нещодавно я була на фермі Villa Verde, де дізналася, що є півонії, які можуть рости в горщику. Це знову ж таки один сезон – вона відцвіте, і я повезу її висаджувати в ґрунт. І ще влітку хочу спробувати посадити балконні квіти. Поки що я консультуюся, які є квіти, які мені подобатимуться візуально і добре почуватимуться на балконі. Тобто зараз у мене такі сади: на підвіконні, балконі та на дачі.
У моєму оточенні є супергеройка Настя Жеребецька, яка посадила клумбу біля дому. Я дуже захоплююся нею, але час від часу бачу в неї в сторіз, як туди кидають бички та паркують машини. І вона постійно це прибирає. Я розумію, що мене б таке дуже засмучувало і демотивувало, і я б навряд знаходила сили продовжувати. Якщо буде якась ініціатива або мене покличуть посадити клумбу, я не відмовлю, але стати першопрохідцем не готова.
Я дуже чекаю, коли ботанічний сад відкриє набір на новий тримісячний курс із садівництва. Минула група стартувала в лютому, але взимку було важко спонукати себе на нові знання. Там охоплюють усе: від дерев до квітів і рослин у горщиках. Я як людина, яка пов’язана з навчанням, розумію, що наразі в мене суперобмежені знання. Щось десь у когось спитала, подивилася на ютубі, але загальної картинки в мене нема. Тепер хочеться піти на навчання, поїздити фермами, щоб поспілкуватися з людьми, які своє життя пов’язали з городництвом. А далі буду дивитися. Даю собі право, що завтра мені може це не подобатися, і я все закину (хоча навряд, бо з кожним роком мене це цікавить усе більше), або навпаки – з базиліку на грядці та квітів на підвіконні, може, я перейду до дерев.
Найбільше в садівництві мене вражає цей процес, коли з насіннячка виростає помідор, а з цибулинки – квіточка. Мені просто хочеться бачити це життя, спостерігати, як воно росте. Я щиро радію кожному новому листочку.