Через повномасштабну війну втрачено близько 30% пасік, здорожчала логістика, а жінки часто самі мусять відновлювати сімейну справу після мобілізації чи загибелі чоловіків. «Багато чоловіків зараз на фронті, і жінки взяли на себе пасіки. Це не про «квоту», а про системність і довгострокове мислення. Стикаючись із сексизмом у науковому середовищі, я знайшла підтримку у «Фундації жінок пасічниць», – розповідає Олена Євтушенко. Ми поговорили з трьома пасічницями-підприємницями про відновлювлення втрачених пасік та відсутність культури споживання натурального меду.

Ольга Ткач

36 років, Одеська область, засновниця пасіки «Файний мед»

Я маю медичну освіту і працюю сімейною медсестрою. Бджільництвом зацікавилася понад 18 років тому після одруження. Мій чоловік виріс у родині пасічників, його батько займається бджолами з 1987 року. Роками я допомагала сім’ї, але в певний момент відчула, що бджільництво – це не просто хобі, а справжнє покликання. У червні 2024 року я зареєструвала ФОП, і з того часу активно розвиваю справу як бізнес.

Наша пасіка стаціонарна й розташована в Одеській області, Подільський район, село Новополь. Маємо 35 вуликів, плануємо масштабування і перехід на багатокорпусні вулики. Починали ми з акацієвого меду та весняного різнотрав’я, фасованого у баночки й відерця. Наразі виробляємо до 1,5 тонни меду на рік.

Найбільші загрози для нас – хвороби бджіл і недобросовісне застосування «хімії». Ми втрачаємо до 5% родин на рік, тому доводиться постійно навчатися, контролювати стан сімей, залишати мед як корм і використовувати сертифіковані препарати. Аномальні погодні умови (теплі зими, холодна весна, затяжні дощі, спека) ускладнюють медозбір, і ми адаптуємося до цього, використовуючи нові методи підгодівлі та захисту.

Основні труднощі – це, звичайно, фінансові обмеження, а також відсутність культури споживання натурального меду, адже люди часто обирають дешеві солодощі. Хоча ми розташовані далеко від активних бойових дій, війна вплинула на ринок: люди купують менше, ціни низькі, а логістика подорожчала.

   

Оксана Пастущин

34 роки, Тернопіль, засновниця «Сімейної пасіки «Медові Роси», проєктна менеджерка «Фундації жінок пасічниць»

Скільки пам’ятаю себе, у нас завжди були бджоли: пасіку ще в 1986 році започаткував мій батько, і з того часу це стало справою всієї нашої родини. Я виросла на розмовах про бджіл, тому й прийняла рішення розвивати цю справу. Практичним бджільництвом я займаюсь близько дев’яти років, і за цей період наша пасіка збільшилась до 160 бджолиних сімей. Наше господарство знаходиться в селі Козівка, і ми виробляємо від п'яти видів меду, перги [квітковий пилок, який бджоли переробляють, утрамбовуючи в стільники та заливаючи медом] та прополісу до лікувальних кремів та настоянок.

З першого дня мій чоловік, який багато допомагав на пасіці, став на захист країни. Без чоловічих рук жінці на пасіці важко, адже це тяжка фізична праця. На початку повномасштабної війни я була змушена закрити медову крамничку через зменшення покупців та підняття оренди.

Зараз важко знайти місце, де пасіка нікому не заважатиме. Проблеми виникають і в селах, і біля полів. Без надійної охорони також часто трапляються крадіжки вуликів. Коли поблизу немає потрібної кормової бази [сукупність рослин, що є джерелом нектару та пилку], ми змушені возити бджіл до масивів, де посіяні медоноси. Спека, посуха та суховії не дають рослинам виділяти достатньо нектару, тому меду збираємо менше. Бджоли ще можуть поповнити свої запаси, але товарного меду залишається обмаль.

Останніми роками з'явилася велика проблема: здорові сім'ї бджіл просто залишають вулик (так званий «зліт бджіл»). Точна причина невідома, але це цілий комплекс факторів: велика кількість кліщів, вірусів, залишки пестицидів у кормах та одноманітне харчування через брак різноманітних квітів. У результаті бджоли не мають належного імунітету.

Димар для обкурення вуликів

Бджоли страждають і від аграріїв, які неконтрольовано застосовують багато пестицидів. У 2022 році наша пасіка сильно постраждала від отруєння, бо нас не попередили про обробку полів, і близько 60% бджіл загинули. Це, мабуть, були найважчі три роки, які я пасічникую. Після цього ми пройшли важку судову тяганину аж до Верховного суду, щоб домогтися відшкодувань. 

Ми завжди стараємось іти на компроміс з аграріями і закликаємо їх використовувати менш токсичні препарати.

   

Олена Євтушенко

37 років, Харків, співзасновниця науково-виробничого об'єднання «АпіМедікум», яке розробляє ветеринарні препарати для профілактики та лікування бджіл

Моє знайомство з бджолами почалося не з пасіки, а з лабораторії вивчення хвороб. Я працювала науковою співробітницею, а потім стала завідувачкою сектором хвороб бджіл у Інституті ветеринарної медицини. Мій чоловік теж науковець, але вже пасічник із майже 30-річним стажем.

У 2025 році ми стартували з нуля у відносно безпечному селі Благодатне на Харківщині. За сезон пасіка зросла з 20 до 32 сімей бджіл. Отримали урожай меду в середньому 40 кілограм з вулика – для стаціонарної пасіки та складних погодних умов це непоганий результат. Раніше мали по 150 кілограм з вулика за сезон.

До повномасштабного вторгнення наша родинна пасіка на 50 сімей бджіл розташовувалась в селі Стрілеча на Харківщині. Пасіку та домогосподарство повністю знищили, а на тій території досі тривають бойові дії. Чоловік провів на передовій 2,5 роки, що позначилося на його здоров’ї. У 2024 році після демобілізації ми почали все наново.

До звичних пасічних задач додалися постійні ризики та інфляція. Живучи й працюючи на Харківщині, ти думаєш не лише про процеси, а й про план евакуації та розташування пасіки, щоб мінімізувати ризики.

Головна біологічна загроза сьогодні – це кліщ Varroa destructor і пов’язані з ним вірусні інфекції, які системно ослаблюють сім'ї. До цього додається токсичне навантаження від пестицидів, яке «б’є» по тривалості життя бджіл. Я вважаю: галузі критично бракує обґрунтованих схем лікування та доступної лабораторної діагностики. Ми принципово рекомендуємо спиратись на доказову медицину та офіційно зареєстровані засоби – це зменшує втрати.

Для успішного бджільництва потрібні чисті поля та різноманітні квіти. На жаль, через війну та інтенсивне сільське господарство ландшафти стають однаковими, диких квітів меншає, а ризик отруєння пестицидами зростає. Наприклад, північ Харківщини була унікальною територією з багатими медоносами та родючими ґрунтами, але зараз це втрачено. Утім, загалом Харківщина ще залишається сильною за різнотрав’ям та іншими медоносами.

До звичних пасічних задач додалися постійні ризики та інфляція. Живучи й працюючи на Харківщині, ти думаєш не лише про процеси, а й про план евакуації та розташування пасіки, щоб мінімізувати ризики.

Місія нашого об’єднання «АпіМедікум» – закрити «розрив» між академічними знаннями та повсякденною практикою. Ми розробляємо й впроваджуємо лікувальні засоби, перевіряємо їх на практиці й навчаємо спільноту працювати за стандартами доказового бджільництва. Зараз активно працюємо над запуском спеціалізованої ПЛР-діагностики – це буде сервіс для швидкого виявлення вірусів та інфекцій.

   

Леонора Адамчук

голова «Фундації жінок пасічниць»

Ми створили фундацію у 2019 році для підтримки жіночого підприємництва в бджільництві, особливо в сільських громадах. В умовах повномасштабної війни наша місія змінилася: ми стали організацією, яка допомагає жінкам вижити. Багато пасічниць виїхали, а ті, хто залишився, часто переймають пасіку після мобілізації чи загибелі чоловіка.

З початку повномасштабного вторгнення ми втратили близько 30% пасік, а в деяких регіонах зимові втрати сягають 70%. До цього додалися дорога логістика (через блокпости та мінну небезпеку) та кліматичні аномалії. Також галузь потерпає від отруєнь пестицидами та неякісних ветеринарних ліків.

Але наша ключова робота – це переведення жінок від статусу хобі-пасічниці до офіційної підприємниці. Оскільки продукти бджільництва мають високі вимоги до переробки, ми об’єднали ресурси й запустили спільні виробничі потужності у Броварах у 2025 році. З реконструкцією нам допоміг партнер та давній друг Сергій Липко, який є засновником медоварні «Медовий Спас».

Зараз ми маємо власний центр, який має переробний цех для виготовлення продукції з доданою вартістю та власну лабораторію для визначення географічного походження та якості меду. Плануємо повну окупність цього проєкту протягом 24–36 місяців. Далі хочемо обладнати цех для космецевтики, закупити обладнання для переробки пилку, перги [перероблений бджолами пилок] та прополісу. Також шукатимемо кошти на розвиток лабораторії та напряму оздоровчого туризму.

Фото: Оксана Пастущин; Ольга Ткач; Олена Євтушенко; Сергій Мирошніченко для Віледжа