Скільки заробляє архітекторка-урбаністка

Village дізнається в людей різних професій, як вони заробляють і на що витрачають гроші. У новому випуску – історія архітекторки-урбаністки, яка розвиває власне бюро й веде блог про міський простір.

Професія:

Архітекторка-урбаністка, власниця бюро

Дохід

~ $2000

(після виплати зарплат команді, податків та операційних витрат)

Витрати

Їжа:

15 000–20 000 грн

Розваги та заощадження:

10 000–30 000 грн

Спонтанні покупки:

5000–20 000 грн

Відпочинок:

~ 12 000 грн ($300)

Реінвестиції в бізнес:

4000–16 000 грн

($100–400)

Догляд за собою:

3000–6000 грн

Комунальні послуги:

1500–3500 грн

Транспорт:

1000–3000 грн

Шлях у професію: від 5000 гривень до власного бюро

Я вивчилася на архітекторку в КНУБА. Пішла працювати вже на шостому курсі на повний робочий день. Того року університет закрили на півтора місяця через погане опалення, і я сиділа вдома, тому вирішила оновити резюме й поставила бажану зарплату – 5000 гривень. Думала, мене ніхто не захоче брати, бо треба було іноді їздити на пари робити диплом.

Попри це мене взяли в інвестиційну компанію, яка володіла нерухомістю в центрі Києва. Я там була єдиною архітекторкою. З одного боку, мала свободу рішень, з іншого – майже нічого не знала й не мала в кого запитати. Але я бралася за все: підбирала матеріали для ремонту, робила креслення, вела реконструкцію будівлі, навіть презентувала концепції англійською. Протягом трьох років мені підвищували зарплату, на момент звільнення (початок 2020 року) вона складала понад 20 000 гривень.

Я звільнилася прямо перед пандемією ковіду, бо хотіла мати власну справу. Думала: створю сторінку в Instagram, скажу «Ось я!» – і всі стануть у чергу. Але, о диво, ніхто не набіг. Усі вважають підприємництво райдужним світом, але реальність б’є одразу.

Це був буремний період: ковід, невизначеність. Починала з проєкту будинку для знайомих, якось розкидувала «вудочки». Памʼятаю, як креслила вбиральні для одного комерційного замовника. Як би смішно це не звучало, але я проявила себе на цих туалетах, і мені почали давати більші замовлення. Я працювала швидко: вихідні, ночі, за невеликі гроші, щоб напрацювати довіру.

Згодом зрозуміла, що потрібна допомога, і взяла студентку з кафедри. Це була моя помилка в тому сенсі, що я витрачала купу часу на її навчання. Проте ми чудово пропрацювали чотири роки, пройшли разом найскладніші часи. Потім до нас доєдналася візуалізаторка [перетворює технічні креслення й ідеї архітекторів на фотореалістичні 3D-зображення або анімації – ред.].  Ми навіть винаймали маленький офіс на Кільцевій, а згодом переїхали в більший.

Повномасштабна війна та фриланс-біржі

Напередодні повномасштабного вторгнення я якраз проходила курси, щоб отримати кваліфікаційний сертифікат архітектора у Спілці архітекторів України. Він дає право ставити підпис під проєктною документацією. Памʼятаю, що 24 лютого 2022 року ми виїхали на дачу. Я заходжу в онлайн – усі в шоку, а нам читають лекцію про будівельні норми. Цей сертифікат я отримала вже у квітні, і він додав мені серйозності в очах клієнтів.

У 2022 році ніхто в Україні не будував. Я зрозуміла, що треба шукати замовлення за кордоном. Зареєструвалася на фриланс-біржі (типу Upwork). Багато іменитих спеціалістів там працювали, просто про це не заведено говорити, бо звучить «несолідно».

Там дуже демпінгували ціни. Якщо в Україні ринкова ціна тоді була близько 25 доларів за квадратний метр інтерʼєру, то там ми робили, наприклад, спа-салон за 10 доларів. За проєкт виходило близько 4000 доларів замість ринкових 10000. Плюс ти платиш комісію платформі. Робочі темпи за кордоном скажені: те, що в нас робиться три-чотири місяці, там хочуть за місяць. Я працювала за трьох днями й ночами. Але в порівнянні з нулем в умовах війни – це було просто чудово. Це дало змогу платити зарплати дівчатам і тримати на плаву бюро майже два роки.

Але за ці чотири роки ситуація кардинально змінилася. Ринок почав потроху оживати ще з 2023-го: розморозилися комерційні об'єкти, повернувся мій постійний комерційний замовник. Торік ми вже не брали жодного закордонного проєкту, бо були повністю забезпечені роботою в Україні. Я не скажу, що будівельна сфера зараз процвітає, але вона стабільно працює – відкривають заклади, роблять ремонти. 

Режим дня та «святий грааль» вихідних

Увесь початок 2023 року я по самі вуха просиділа в закордонних проєктах. Працювала без вихідних: уранці, удень і вночі. Часто з ноутбуком просто в метро під час обстрілів, бо дедлайни горіли. Тоді робота була моїм способом утекти від реальності в красивий світ архітектури. Раніше, якщо мені було нудно, я сідала працювати, бо це цікаво. Але цього запалу вистачило десь до серпня – саме тоді я на собі відчула, що таке справжнє жорстке вигорання. Цей досвід змусив мене нарешті вибудувати межі, змінити підхід до графіка та справитись з тривожністю. Але не з першого разу, звісно ж.

Зараз у мене немає чіткого розкладу – коли маєш власну справу, ти сама собі жонглер. Я не рання пташка, тому сідаю за роботу десь о 10:00–11:00 (іноді за це навіть соромно). Ранок – це мій недоторканний час: не дуже люблю, коли дзвонять по роботі або взагалі чіпають бо мені складно зібратись з думками. Мені потрібна тиша, щоб випити кави, почитати новини й спланувати день.

Дні глибокого фокуса, коли можна спокійно покреслити, випадають рідко – хіба що під жорсткий дедлайн або коли немає чергової «срачки». Зазвичай мій день – це постійне вирішення форс-мажорів: несподівані правки, термінові виїзди до клієнтів і створення контенту для блогу. Попри цей хаос, о 18:00–19:00 я намагаюся насильно закривати ноут і перемикатися на сімʼю. Це вдається десь у 80% випадків, хоча я й досі борюся з токсичною установкою: здається, що день минув не дарма, лише якщо я «впахалася в дрист».

Оскільки робота переважно сидяча або за кермом, мене рятують регулярні тренування й обовʼязкові 10 000 кроків щодня. А вихідні взагалі стали моїм «святим граалем»,  часом примусового перезавантаження. Я читаю трилери, вчу італійську й довго гуляю на самоті, що дуже допомагає долати тривожність. Мати власну справу важко, бо вона 24/7 крутиться в голові, та не знаю як можна інакше. Але щоб по-справжньому цінувати солодке, іноді просто необхідна оця крапля гіркоти.

Урбаністика та блог

Урбаністикою я зацікавилася після поїздки до Копенгагена у 2021 році. Я купила популярну книгу Яна Ґейла «Міста для людей». Прочитала й зрозуміла: у цьому ж є здоровий глузд, чому ми так не робимо?

Коли почалася повномасштабна війна, я дуже боялася втратити свій дім. Я народилася й виросла в Києві, і в мене зʼявилося гостре бажання робити щось для свого міста. На багато речей у місті впливаємо ми самі: склимо балкони, вішаємо кондиціонери, фарбуємо фасади. Тож я вирішила розповідати людям про причинно-наслідкові звʼязки. Так зʼявився мій блог у TikTok та Instagram.

За моїм спостереженням, найбільше людям «болять» дороги, громадський транспорт (особливо маршрутки), закриті ЖК із парканами та потворні фасади будівель. Люди реагують по-різному на ці теми: в Instagram здебільшого дискутують, у TikTok – можуть і брудом полити.

Попит на урбаністику в Україні зараз специфічний. Це більше не про проєктування, а про просвітництво: я читаю лекції в університеті, їжджу з тренінгами у великі та маленькі міста. Але мій блог і позиція вже приносять плоди: нещодавно до мене звернувся забудовник, який попросив концепцію житлово-комерційної забудови в Київській області, і сам запропонував зробити її на чотири-пʼять поверхів (це ідеальна висота для збереження звʼязку людини з вулицею). Це було просто архітектурне щастя!

Скільки заробляє архітектор: міфи та реальність

Є міф, що дизайнери інтерʼєру гребуть гроші лопатою. Порахуймо чесно. Візьмемо квартиру 100 м². Середня ринкова ціна проєкту в Києві – $50 за м².

І це без урахування амортизації техніки (один компʼютер для візуалізації коштує 200 тисяч гривень), ліцензій на програми, паперу для креслень, друку, пального, витрат на офіс, бухгалтерію тощо.

Саме тому багато бюро роблять ремонти «під ключ» – основний заробіток іде на будівельних роботах і матеріалах. У Європі є нормальне поняття «роялті», коли виробник офіційно платить архітектору відсоток за закладений у проєкт матеріал. У нас це часто має вигляд якихось секретних «відкатів» із будівельниками, що мені дуже не подобається.

Зараз мій особистий середній дохід із бюро, після вирахування всіх зарплат підрядникам і податків, складає близько  2000 доларів на місяць. Загалом може доходити до 2000 доларів, але дохід дуже нестабільний. Один місяць може зайти великий аванс, а потім два місяці – нічого. Тому я веду Excel-табличку й ретельно все планую.

Блог поки не приносить стабільного доходу. Я дуже фільтрую рекламу. Мені пропонували рекламувати житлові комплекси на 28 поверхів із парканами, але я відмовляю, Temu, косметику, або бізнеси, які не вийшли з ринку рф. Це суперечить усьому, про що я розповідаю та моїм принципам по життю. Я не можу говорити про урбаністику й рекламувати «Патріотику» або якісь помади та суші. Тому блог – це моя інвестиція в майбутнє й експертність, хоч я і плачу за це відмовами від співпраць.

Витрати

Наразі я не орендую офіс, бо команда працює віддалено – зараз нас троє основних співробітників, плюс на проєкти я залучаю підрядників (конструкторів, інженерів із пожежної безпеки, бухгалтерку).

Близько 3500 гривень іде на комуналку за власну квартиру. Багато їжджу електрокаром і громадським транспортом. Витрачаю на продукти, іноді одяг чи якісь дрібниці для настрою. У бізнес щомісяця реінвестую: зараз плачу за редизайн сайту, стабільно закидаю десь 100 доларів у таргетовану рекламу.

Спокій мені дає чоловік (він зараз в армії), я знаю, що з ним безхатьком на вулиці не залишусь. Але як підприємиця я розраховую на себе. Відкладаю гроші на податки наперед, формую подушку безпеки для перекриття «касових розривів» бюро в несезон (зазвичай узимку будівництво завмирає).

Замість висновку

Найбільший інсайт від ведення власного бізнесу – іноді класно бути просто хорошим спеціалістом, працювати на когось у крутому бюро й не мати цього головного болю. Проєктую я в кращому випадку 50% часу. Решта – це пошук клієнтів, спілкування, адміністрування, кошториси.

Проте мені важливо мати розкіш відмовлятися від низькопробних проєктів. Життя архітектора не таке довге, обʼєкти будуються по 5–10 років. Тому я не хочу робити неякісну архітектуру, щоб потім хтось сказав: «О, це вона спроєктувала отой жах». Архітектура має створюватися навколо людини й для людини.