«Квадробери напали на жінку й покусали собаку» або «Квадробери: чи варто бити на сполох?», – такі заголовки можна знайти в інтернеті за запитом «квадробер». Хоч це явище й не нове, в Україні набуло популярності відносно недавно. Хтось зустрічає його нерозумінням, а хтось навіть агресією. Щоб пояснити, чому це насправді окей, ми поговорили з мамою 10-річної квадроберки, а також психотерапевткою.

Про «батька» квадроберів

Спершу розберімося із самим словом «квадробер». Це поєднання латинського слова «чотири» (quattuor) й англійського «аеробіка» (aerobics), що вказує на спортивні вправи, які виконують на чотирьох кінцівках. Квадробіку задумували як комплекс фізичних вправ з елементами йоги, пілатесу й стретчингу.

«Батьком» квадробіки вважають 42-річного японця Кеніті Іто. Його нібито дражнили в дитинстві за схожість із мавпою. Він не ображався, а навпаки, використав це проти своїх кривдників. Почав наслідувати рухи мавп і згодом навіть увійшов до Книги рекордів Гіннеса. Спочатку, у 2008 році, коли пробіг на чотирьох 100 метрів за 18,58 секунди, а потім у 2015-му, покращивши свій результат до 15,71 секунди.

Кеніті Іто вдосконалював свою техніку пересування на чотирьох кінцівках, навіть коли працював прибиральником. Зараз він веде онлайн-блог й X-акаунт про квадробінг. Показує, як бігає сам, а ще розмірковує про те, чи подовження рук підвищать швидкість пересування на чотирьох (спойлер: ні), і чому в людей не найзручніше розміщення очей для бігу на чотирьох, бо це змушує постійно дивитися в землю.

Спортсмен також порахував, що на стометрівці робить 31 крок, а довжина одного – 3, 2 метри. Крок найшвидшої людини у світі, олімпійського чемпіона Усейна Болта, дещо коротший – 2,4 метра. Кеніті Іто доходить висновку, що «перемогти дві ноги» можливо, але потрібно збільшити швидкість руху рук і ніг.

Приклад розминки спортсмена-квадробера

Японець не перестає бути квадробером, навіть коли грає в боулінг або їздить на роликах, хоч і доводиться переплачувати за дві пари взуття.

Квадробер-боулінг і ролики на чотирьох ногах. Фото: Кеніті Іто

У серпні цього року Іто отримав серйозну травму підколінного сухожилля, але після реабілітації обіцяє повернутися до тренувань, щоб оновити світовий рекорд.

З часом квадробінг змінився. Тепер це не просто фізичні вправи, а субкультурне явище, яке ніби схрестили з фурі – рухом, що обʼєднує людей, які захоплюються тваринами з людськими характеристиками. Квадробінгом стали захоплюватися діти та підлітки, які додали до образу аксесуари – вушка, хвости й маски – а також деколи пародіюють поведінку тварин. Наприклад, гарчать чи видають інші тваринні звуки.

Досвід мами квадроберки й думка психотерапевтки

Дзвінка Пінчук, фотокореспондентка й матір 10-річної квадроберки Соломії, розповідає Віледжу, що її донька сама їй розповіла, що цікавиться квадроберами. За її словами, та не робила якихось зізнань, а просто розповідала їй про фурі, казала, що ця тема їй близька.

 

Її зачіпає, що багато хто цього не розуміє, засуджує. Улітку вони ходили з подружкою на майданчик, там бігали хлопці, питали, що це за вуха начеплені, обзивалися. Для моєї доньки це можливість самовиразитися, протистояти засудженню збоку,

– каже Пінчук.

Вона підтримала дочку, а також додає, що, на її думку, це і є завдання батьків – допомагати дітям і бути поруч. Соломія іноді ходить із хвостиком або вушками вулицею, але не на чотирьох, і загалом органічно перемикається між двома станами: «квадробер» і «не квадробер».

Психотерапевтка Оксана Полонська погоджується, що насамперед батькам варто зрозуміти, як вони самі до цього ставляться. Це важливо, бо дорослі встановлюють межі в сімʼї, регулюють правила.

Коли діти ходять на чотирьох – це просто гра, а от коли їдять корм для тварин – це не ок,

– пояснює Полонська.

Мама квадроберки ділиться, що це також один зі способів знайти спільні точки дотику з дочкою, особливо коли та дорослішає, потроху сепарується від батьків й активно шукає себе. 

Я використовую квадроберство як точку дотику, щоб поговорити з дитиною, сходити в магазин і разом подивитися на аксесуари, розпитати про її друзів. Батькам це може бути на руку, щоб мати ще один спільний інтерес,

– пояснює Пінчук.

Соломія попросила маму купити їй вушка, лапки, а потім і хвіст, але не подавала це так, ніби це для квадроберства. Дзвінка Пінчук каже, що дочці подобається ця атрибутика, тому вона одягається як лисичка, вовк чи кіт.

Важливий складник – побути в ролі когось іншого, переодягнутися. Це такий ментальний маскарад, який нам зараз усім потрібен,

– вважає матір.

Це можливість побутового ескапізму саме для дітей з України. Щоб побути поза реальністю. У таких умовах [війни] діти дорослішають швидше. Наприклад, мають знати, де ховатися, коли летить ракета. Це можливість побути котиком, який не несе відповідальність за батьків, які переживають за дитину або ж ідуть у військо. Якщо це дозовано, то може мати класний вплив на дітей,

– переконана Дзвінка Пінчук.

Коли Соломія повернулася на навчання до школи, вона була єдиною в класі, хто міг називати себе квадробером. Інші діти про це чули, але не пробували. 

 

Навряд чи соціалізація може бути великим плюсом, бо квадроберів не так багато,

– каже психотерапевтка. 

З плюсів – новий досвід. Діти можуть ходити на чотирьох, а от дорослі після тридцяти [які регулярно не займаються спортом], не факт, що зможуть так зігнутись через вікові й фізіологічні зміни.

Крім того, що це фізично розвиває дитину, це також змушує відкладати з рук телефон чи планшет.

Мені подобається, як рух зародився. Разом із дочкою ми почитали про це. Дуже хороший приклад, як свою нетиповість перевести в щось зовсім інше,

– каже Дзвінка Пінчук.

 

Шановні батьки, у нас із вами завжди буде привід переживати за наших дітей. Рано чи пізно вони познайомляться зі шкідливими звичками, субкультурами й релігіями, зможуть обирати свої захоплення. Зазвичай вони мінливі й нестійкі, тому проходять. У цьому і є завдання дитинства – отримати якомога більше досвідів [...] Дітей травмують учинки інших людей, насилля, газлайтинг, а не їхні захоплення,

– підбила підсумок психотерапевтка.