12 затриманих під час рейду у клубі Jugendhub відправляють на службу до армії. Уповноважена Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська заявила, що дії військових комісарів під час обшуку і затримання відвідувачів Jugendhub були незаконними.

Ілюстрації: Анна Шакун

«Загалом всі мусять йти в армію, але коли забирають в такий спосіб…» .

The Village Україна говорить з хлопцем, який провів ніч у збірному пункті київського військкомату, але в армію так і не пішов.

Ілюстрації – цитати з інструктажу від працівника військкомату затриманим у Jugendhub. Редакція намагається зберегти стиль мови військового та діджея.

Микита

діджей-резидент Jugendhub

Мені 20 років. Я студент, навчають на перекладача. Зараз шукаю роботу. Сам не з Києва. Чотири роки тому переїхав із Запоріжжя, щоб навчатися.

У Jugendhub

Я був резидентом Jugendhub і допомагав хлопцям робити всякі штуки: світло ставив, шумоізоляцію робив, щоб мешканці не скаржилися. І паралельно грав на різних вечірках.

У той вечір у нас була остання вечірка. Ми хотіли закритись на зимовий сезон, щоб зробити ремонт. Приїхав раніше, щоб потрапити на виступ друзів. Все було, як завжди спокійно. У двір ніхто не виходив, бо дуже холодно. Максимум – на балкон.

І тут почалось.

Я побачив, як залітає купа поліції з автоматами. Поклали всіх на підлогу. Поруч били хлопця… Я просто не знав, як лягти.

Я бачив, як били хлопця і як його поклали. Зрозумів, що саме так треба лягти – тоді мене не битимуть.

Я все зробив правильно – мене не побили і я лежав так, як треба. Поруч хлопцям сильно дісталося. Мені дуже пощастило. Я був не на танцполі, де знаходилася основна маса, а за діджейською стійкою, тому до мене було менше уваги.

Лежав десь півтори години. До мене черга нешвидко дійшла. Мене підняли, перевірили на наявність наркотиків. Навіть в шкарпетки подивились. Дістали мою сумку – витягнули всі пластинки, розкидали їх, речі теж всі порозкидали. Сказали: «Збирай все і йди туди».

В автобусі

Я пішов до військових. Вони стояли біля входу у клуб. Запитали про вік. Якщо казав, що тобі 20 або більше – відводили в окрему колону і садили в автобус.

Я думав, що так і треба, тому не сперечався. Інші хлопці почали сперечатися. Їх заламали і закинули до автобуса.

Лише у військкоматі ми зрозуміли, що все незаконно і нас не мали права забирати.

Навіть у самому військкоматі сказали, що нас ніхто не заламував і ми о 5 ранку добровільно приїхали сюди. «Ви нічого не доведете, а раз ви тут – звідси вже нікуди не підете».

У автобусі нам не мали казати, куди везуть. Але водій випадково проговорився. «На ДВРЗ».

Ми всі мовчали. Мені було прикро, що я маю всі потрібні документи, просто залишив їх вдома і тепер не можу нічого довести.

Ми думали, що нічого страшного: «Ну заламали. І що?» Ми просто їхали.

Це було так, ніби нас просто пов’язали. Ми зараз вирішимо питання і роз'їдемося.

Але коли ми приїхали, зрозуміли, що це надовго.

У військкоматі

Це, звичайно, прикольно було. Нас зустріли солдати, які, ймовірно, були в ту ніч в наряді.

Себе вони поводили як наглядачі на зоні. Спеціально увійшли у цю роль: взяли кийки, ходили з собаками.

Ми чудово розуміли, що вони нам нічого не зроблять. Але виглядало це принизливо: нас водили «гуськом» весь час, позаду йшли з собаками і кийками, жартували про одяг, про волосся хлопців.

Коли один хлопець сказав, що йому погано, замість швидкої і лікаря, йому просто поставили смітник посеред казарми і сказали: «Блюй сюди. При всіх». Йому було справді погано і вибору в нього не було. Ніхто з наших не сміявся. Всі солдати (їх було там людей з 10) стояли – «га-га-га» – сміялись.

Нас просто поклали в казармі на ліжка. Навіть подушок не дали. Що я лежав на підлозі в Jugendhub, що тут – різниці не було. Твердо і незручно.

За весь час, поки я там був, нам принесли по шматочку булочки і чай. Тоді вже хлопців забрали у їдальню. Але мене на той момент вже відпустили.

Там був майор такий повненький. Його потім ще по телевізору показували. Він казав, що вже нічого нам не допоможе, що ми мусимо служити. Поводив себе так, ніби ми вже служимо, Він просто всіх залякував. Ми вже навіть змирились.

Я прочитав, що маю право викликати поліцію, щоб написати заяву. Мене ж затримали без документів. Без документів може затримувати лише поліція. А мене військкомат затримав.

Я набрав 102. У них зафіксовано виклик. Коли мені зателефонував поліцейський, я запитав, чи можу я вийти до поліції. Майор пішов замість мене.

За 5 хвилин мене набрав поліцейський, каже: «Ти що, дурень?»

У мене запитували про документи. Чи маю я щось, що засвідчує особу. «Немає». В мене просто приписка до військкомату в Запоріжжі. Тому довелося чекати до 9 ранку, коли інформацію про мене зможуть перевірити. Лише о 13:00 зателефонували у мій військкомат. Виявилось, що у мене все нормально, і мене відпустили.

Нас привезли о 5:00, а вийшов я десь о 13:30. До третьої дня вже був вдома.

Про армію

До цього моменту я розумів, що мені доведеться служити і я маю піти туди. Навіть якось хотів піти. Але коли я там побував, то зовсім ніяк не хочу, чесно.

Зараз у мене навчання. Але за два роки, коли закінчу універ, може я захочу піти.

Загалом всі мусять йти в армію, але коли забирають в такий спосіб…

Позицію військкомату можна прочитати тут.