Якщо побачите на вулицях Києва чи інших міст чоловіка із зачіскою маллет, вусами й у ретро-футболці українського футбольного клубу – висока ймовірність, що це Майкл Яворський. Майкл народився в Англії, але має українське коріння. У його колекції близько 200 футболок. Це не тільки дороге ретро, як-от домашня футболка «Динамо» кінця 1990-х чи збірної України зразка 2004 року, а й сучасні форми – українських або закордонних клубів, де грають українці.

Зустрічаємося з Майклом Яворським на сходах біля «Олімпійської» ввечері 23 червня, на наступний день після масованого обстрілу Києва. Майкл зупинявся на ніч в одному з київських готелів – запевняє, що спускався в укриття під час атаки росіян: «Трохи втомлений, але скаржитися не буду». Разом із ним – українсько-британський блогер і журналіст Ендрю Тодос, який веде сторінку Zorya Londonsk, і пакетик із пʼятьма ретро- футболками. Майкл Яворський показує Віледжу свою колекцію футболок і розповідає про українське коріння, як інтегрує футбольний мерч у повсякденні образи, і навіщо він набив тату «Укрзалізниця» та планує ще одне – з пачкою сигарет «Прилуки».

 

 

Футболка №1: «Динамо», Київ

Це запасна футболка київського «Динамо» сезону 1995/1996. На спині – №2 з імʼям Олега Лужного, легендарного захисника збірної України та «Динамо». Я не шукав цю майку навмисне, бо таких екземплярів небагато. Смішно, але її я знайшов в Англії – не зовсім звичне місце, щоб купувати ретро-футболки українських клубів. Вона коштувала 170 фунтів стерлінгів (близько 9700 гривень). Так, це дуже дорого, але зважаючи на те, яка вона рідкісна, – дуже вигідна покупка. Я вполював її перед Різдвом, а тому дружина зовсім не зраділа [сміється].

Зазвичай я полюю на футбольні форми на eBay. Коли зрозумів, що моя колекція росте, і людям це цікаво, завів окрему Instagram-сторінку з футболками. Так я познайомився з іншими колекціонерами та просто фанатами вінтажу, що відкрило двері до багатьох інших покупок. Деякі форми, особливо українських клубів із нижчих ліг, я знаходжу в Instagram-продавців, але здебільшого просто ввожу назву клубу на eBay. Якщо бачу зображення з футболкою в інтернеті, то шукаю, що це за форма, через Google Images. Я збираю не тільки ретро-форми, а й сучасні футболки – це або українські клуби, або закордонні, де грають українці. Я не гребую купувати їх у фан-шопах – головне, що вона автентична. Утім, якщо це футболка, у якій зіграли футбольний матч, і я її отримав, то вона зразу ж стає трохи більш особливою, еге ж?

 

 

Київ, мабуть, поки що моє улюблене місто в Україні. Памʼятаю, як я переживав важкі часи – тоді стрибнув у літак і вилетів до України на два тижні. Київ мене ніби виходив, вилікував. А яка естетика… Еклектична, грізна. Зрештою, це серце України. Натомість Львів дуже спокійний. Це перше велике місто в Україні, у яке я потрапив. До того ж зі Львовом повʼязані два дуже важливі матчі для мене. 

Перший – перемога збірної України над Сербією з рахунком 5:0 на «Львів Арені». Це була кваліфікація на «Євро–2020». Тоді я вперше побачив збірну наживо. Гра була неймовірна… Здавалося, що тепер Україна завжди виграватиме 5:0. Другий матч – це знайомство з українською Премʼєр-лігою в тому ж 2019 році. Львівські «Карпати» грали з луцькою «Волинню» на виїзді. Це був божевільний матч – запалені фаєри, сутички, поліція [матч завершився перемогою «Карпат» 3:1, але львівській команді присудили технічну перемогу 3:0 через напад луцьких уболівальників на рефері].

 

 

Футболка №2: Збірна України

Це домашня футболка збірної України 2004 року від італійського виробника Lotto. Саме в ній збірна уперше в історії відібралася на чемпіонат світу (ЧС–2006 у Німеччині). Її я знайшов на сайті Soccer Archive тоді ж, коли й форму київського «Динамо». Футболку за 200 фунтів стерлінгів (близько 11 300 гривень) продавав екстренер із Латвії, він навіть мав сертифікат автентичності. У ній Юрій Дмитрулін, ексзахисник «Динамо» під №6, грав товариський матч Україна – Латвія у 2004 році.

Мій дід – українець, родом із міста Турка на Львівщині. Під час Другої світової війни німецькі нацисти посадили його в табір, де насильно змушували працювати. Після цього він поїхав до Англії, у місто Ковентрі, але осів у Бредфорді. Він двічі їздив уже в незалежну Україну, але помер ще до мого народження. 

У Бредфорді, де я виріс, одна з найбільших українських діаспор в Англії. Через батька я дізнався про українську діаспору, знайшов спільноту Bradford Ukrainian Club і тепер маю багато друзів-українців, які ходять зі мною на матчі «Бредфорда». Це як дім вдалині від дому.

Тому саме батько передав мені українськість. Його виховували в цих традиціях, він ходив до недільної української школи та церкви. Ми багато говорили про наше коріння – і покращували стосунки, і досліджували власну спадщину. Через своє коріння я завжди відчував, що я інакший – і це чудово. Я потроху вчу українську мову, але поки що знаю деякі рандомні слова: молоко, хліб, око [сміється]. Андрій Тодос трохи вчить мене української, тож я можу читати імена гравців на спинах, наприклад. Сподіваюсь, скоро зможу складати ці слова в речення.

 

 

Майкл Яворський уболіває за місцевий клуб «Бредфорд Сіті» (з «великим півнем на значку», як він сам каже), а його тато вболівав за «Манчестер Юнайтед». У 1990-х мешканці північних міст Англії здебільшого вболівали або за місцевий клуб, або за одного з «гігантів» регіону – «Манчестер Юнайтед» або «Лідс Юнайтед».

Через батька Яворський теж починав зі вболівання за «Манчестер Юнайтед». Тож при зустрічі кажу Яворському, що я – фанат лондонського «Арсеналу», головного супротивника «МЮ» в 1990-х і 2000-х. Але додаю, що завжди поважав «Манчестер Юнайтед» як суперника.

«Я також. Зокрема, Арсена Венгера [екстренера «Арсенала»], бо теж відповідальний за стиль, який він привіз до Англії», – каже Яворський. Арсен Венгер – француз, який до «Арсенала» тренував японський клуб «Нагоя Ґрампус».

Трохи подорослішавши, Яворський разом зі шкільними друзями придбав свій перший сезонний абонемент на матчі місцевої команди «Бредфорд Сіті». «Коли я купив перший абонемент, мені було років 10–11. Вочевидь тепер я уже не міг ходити на всі матчі «МЮ». Ходити на матчі з друзями – це зовсім інший досвід. Я памʼятаю свій перший виїзд, ніби це було вчора. Неймовірні часи», – згадує Яворський.

 

Французький тренер Арсен Венгер приїжджає з Японії і приєднується до лондонсього «Арсеналу» у 1996 році. Arsenal.com

Футболка № 3: «Металург», Запоріжжя

Це запасна форма «Металурга» сезону 1996/1997. Одна з моїх улюблених футболок із великим відривом. Ці кольори, емблема й історія клубу… До речі, це один з екземплярів, на які цілеспрямовано полював. На eBay її продавали за 350 фунтів! Я міг її придбати, але… Знайомий в Instagram мав таку саму за 120 фунтів (близько 6800 гривень) – і це з доставкою у Велику Британію. 

«Металург» – чудовий клуб. Фанати із Запоріжжя завжди пишуть добрі слова, коли я вдягаю футболку для своїх відео. Їхня пристрасть до рідного клубу передається й мені. Крім того, для мене це спогади, зокрема, через матч «Металург» – «Лідс Юнайтед», коли команди зустрілися у 2002 році в боротьбі за кваліфікацію до кубка УЄФА.

 

 

Ретро-форми несуть у собі часточку історії. Крім цього, вони до біса модні, приємніші на дотик і більше пасують до повсякденних образів. Нові футболки синтетичні. Настільки, що буквально сяють на сонці. Я починав стилізувати свої футболки з яскравих дивних штанів, які пасували би за кольором. Потім намагався підкреслювати футболку чимось більш базовим, здебільшого білого або сірого кольору.

Іноді я вдягаю повністю чорні образи, а іноді – додаю «гостроти», щоб виділятися серед натовпу. Особливо якщо це рідкісна футболка. Мій стиль можна описати як blokecore. Утім, це завжди мікс. Я люблю свою glam rock еру, коли я вдягав футбольні майки з кубинськими чоботами й костюмними штанами. Це кльово поєднується з олдскульними футболками, які мають комірці. До сучасних футболок більше пасують широкі штани та побільше прикрас – кольє, персні.

Такі першопроходці, як Ектор Бельєрін [іспанський захисник «Реал Бетіс»], допомогли знайти й утвердити свій стиль. Крім Бельєріна, це також Джексон Ірвін [австралійський півзахисник німецького клубу «Санкт-Паулі»]. Він фарбує нігті й загалом несе моду в такий маскулінний вид спорту, як футбол. Зараз я вже не пʼю, але колись зловживав алкоголем. Тоді я втратив любов до футболу. Віднайти її мені допомогла саме навколофутбольна культура: ретро-футболки, походи на стадіон, однодумці.

 

Ліворуч – півзахисник «Санкт-Паулі» Джексон Ірвін у ретро-футболці збірної Австралії (X); Праворуч Ектор Бельєрін у новому комплекті форми «Реал Бетіс» (X)

 

У мене близько 100 татуювань. Я втратив лік, мабуть, після перших пʼяти [сміється]. Першим я набив герб України. Мій татуювальник тихенько впускав мене до салону під час коронавірусного карантину. Куди ще витрачати гроші? Усі українські тату я робив в Англії в одного майстра. Він теж підтримує Україну й любить дізнаватися щось нове. У мене є напис «Україна» на животі. Це було дуже боляче. Також є тату з написами «Київ», «Львів» і «Луцьк», бо це три великі українські міста, де я був. Я пообіцяв собі робити нове тату щоразу, коли відвідую нове місто.

Що робитиму, коли закінчиться місце? Це залежить від того, наскільки високо я зможу «забити» ноги або голову, якщо почне випадати волосся, еге ж? Також я завжди мріяв проїхатися на нічному поїзді, тому коли врешті зробив це, набив собі Укрзалізницю на спині. Укрзалізниця – найкраща. Комфортна – та й просто ідеальна.

Коли я відвідую якусь нову країну, то набиваю тату з місцевим брендом сигарет. У мене є такі татуювання з Вірменії, Північної Македонії, Боснії та Герцеговини, Румунії. Кажете, треба спробувати «Прилуки»? Насправді я вже підготував собі цей ескіз! Уже скоро буде на моєму тілі. Від них присмак у роті, ніби смерть. Ніби в мене рак [жартує].

 

Майкл Яворський і його татуювання на фоні поїзда «Ужгород – Київ». Michael Jaworskyj (X)

 

Футболка № 4: «Чорноморець», Одеса

Біла запасна футболка одеського «Чорноморця» сезону 1992/1993. Титульний спонсор – американська спортивна компанія Pony, яка в 1990-х створювала дизайни форм для англійських клубів («Бірмінгем Сіті», «Саутгемптон», «Дагенем енд Редбридж» та інші). Цю я також купив на eBay – знову таки не дуже цікава історія [сміється]. Придбав її у чоловʼяги з Каліфорнії. Де вони їх там беруть? До того ж це одна з перших футболок у моїй колекції. Мені подобається «Чорноморець». Коли дивлюся українську Премʼєр-лігу, то зазвичай не маю фаворитів. Але в них чудові ультрас, фанати, стадіон. Справжній футбольний стадіон [без олімпійських бігових доріжок].

 

 

Футбольна інфраструктура у Великій Британії, звісно ж, набагато розвиненіша. Фанати, може, не такі божевільні, як в Україні (у хорошому сенсі), але вміють створити атмосферу. Багато хто з моїх друзів, які вболівають за «Лідс Юнайтед», більше люблять матчі Чемпіоншипу [другій за порядком лізі Англії], а не Премʼєр-ліги, через атмосферу на менших стадіонах. Узяти той самий «Бредфорд». Виїзні дні – це щось із чимось. На стадіоні в 5000 вас близько 300 людей – і всі знають одне одного, ніби брати й сестри, бо бачилися в місті, ходили в одні паби. Але українські фанати – це зовсім інша порода, особливо ультрас.

Де найкраща їжа? Якщо це якісь нижчі українські ліги, то зазвичай просто подають хот-дог – не найкращий хот-дог і з дивним соусом. В англійській Премʼєр-лізі набагато більший вибір, але я просто радий щось поїсти в Україні за два фунти, а не 20, як в Англії.

 

 

У дитинстві я хотів стати футболістом. Але ніколи не грав професійно, лише на рівні місцевих команд і sunday league [недільні аматорські футбольні ліги у Великій Британії й Ірландії – ред.]. Я граю центрального нападника, «стовпа» [нападник, який добре грає головою й підбирає всі закидання уперед, англійською – target man – ред.]. Так, я «стовп», який не може влучити по мʼячу! [сміється]

 

Двометровий чеський форвард Ян Коллер святкує забитий гол за «Боруссію Дортмунд». Borussia Dortmund

 

На кого з нападників я схожий? Ян Коллер [найкращий бомбардир збірної Чехії, грав за «Боруссію Дортмунд»]. Мені подобаються габаритні нападники [зріст Коллера – 2,02 метри]. Якось я грав на благодійному матчі у Празі разом із ним – не міг повірити, що зустрів його особисто. Мій друг запропонував челендж, мовляв, хто більше разів набʼє мʼяча. Я не міг набити й трьох разів! Я не жартую, ніби я ніколи не бачив футбольного мʼяча до цього. Усі такі: «Що з тобою не так?» [сміється]

Колись я також думав, що схожий на Дімітара Бербатова [болгарський екснападник, грав за «Манчестер Юнайтед» і «Тоттенгем»], але мені не вистачає його неймовірної техніки. Проте всі кажуть, що я схожий на Руді Феллера [один із найкращих нападників в історії збірної Німеччини, у 1980-х мав кучерявий маллет і вуса, як у Яворського зараз]. Мій герой – український нападник «Роми» Артем Довбик. Він теж «стовп», як і я [сміється]. Коли я дізнався, що в мене буде маленький хлопчик, то вирішив назвати його Артемом. Але визнаю, що не казав дружині, чому саме Артем [жартує].

 

 

Футболка №5: «Дніпро»

Це домашня футболка дніпровського «Дніпра» сезону 2006/2007. На спині – №31 з прізвищем півзахисника Юрія Бровченка.

 

 

Якось через TikTok на мене вийшов батько Бровченка. Він був щасливий. Це чудова футболка. Як і багато іноземців, я дізнався про клуб під час їхнього «забігу» в Лізі Європи, коли вони вийшли у фінал 2015-го [«Дніпро» програло іспанській «Севільї» з рахунком 3:2]. Крім того, це історія падіння «Дніпра» – коли сьогодні граєш у фіналі, а менш як через рік ти вже під загрозою зникнення [офіційно «Дніпро» перестало існувати у 2019 році].

 

 

Фото: Сергій Мирошніченко для Віледжа