Пострибати в калюжах, смачно вилаятися українською й нарешті дати собі спокій: за перший вікенд інтерактивну виставку «Третє дихання» в M82 відвідали понад 9000 людей. На площі 4000 квадратних метрів розмістили 50 інтерактивів та інсталяцій, п’ять VR-досвідів і десятки практик від психологині та кураторки виставки Світлани Ройз. 

У 2024 році Україна посіла перше місце серед країн за рівнем депресії. Радість сьогодні – одна з найбільш недопроявлених емоцій українців, тому виставку задумували не лише як пізнавальну розповідь про емоції, а й просто елемент радості, яку можна собі дозволити й на яку заслуговуєш. Якщо радіти не хочеться, можна просто стишитися, побути із собою й навіть написати собі обіцянку та відправити на електронну скриньку.

«Але наша мрія – щоб ця виставка була не лише про «можу», а й про «хочу». Ми прагнемо, щоб кожна родина, яка прийде на виставку, відчула цю радість і понесла її далі. Знайшла в ній джерело для третього дихання», – кажуть Віледжу в команді проєкту. 

 

 

Консультантами для виставки стали наукові команди з Бостона, Сан-Франциско та Нью-Йорка, а частину матеріалів надали Оксфордська й Каліфорнійська бібліотеки. До створення виставки долучилися психіатр Бессел ван дер Колк (автор книги «Тіло веде лік»), консультант Джозеф Леду, соціологиня та письменниця Ів Екман. 

Половину з вартості проданих квитків передадуть на психологічну реабілітацію пацієнтів Superhumans Center і їхніх родин. Лише за два дні роботи виставки вдалося зібрати 500 000 гривень для центру Superhumans.

Команда Віледжа відвідала виставку й розповідає, на що варто звернути увагу – з керівницею проєкту та співзасновницею Gres Todorchuk Ярославою Гресь, кураторкою виставки Світланою Ройз і Наталею Байдалою, маркетинг-директоркою компанії Mastercard, що створила проєкт.

«Випусти пару» й «Дай собі спокій»: які зони є на виставці 

Маршрут виставкою хотіли побудувати так, щоби відвідувач пройшов шлях від знайомства з різними емоціями до їхнього проживання та зміг прожити нові або забуті досвіди. Також це виставка для всієї родини, тож у кожній зоні спланували точки взаємодії для всіх, розповідають Віледжу в команді.

 

 

У зоні «Знайомство з емоціями» можна побачити науковців Чарльза Дарвіна, Пола Екмана та Карла Густава Юнга на великих екранах, які завдяки штучному інтелекту усміхаються й демонструють різні емоції, навіть підморгують.

 

 

Команда проєкту вперше переклала українською «Атлас емоцій» Пола Екмана (до цього він був представлений шістьма мовами). «Найбільш хвилюючою була комунікація з донькою Пола Екмана Ів. Ми звернулися до неї по дозвіл на переклад «Атласу емоцій» українською мовою. Вона саме була в ретриті, тому часу на спілкування в нас було мало. Ми їй писали, показували різні локації та презентації. І на першій же зустрічі вона погодила переклад «Атласу» та була настільки щаслива долучитися до нашого проєкту, що навіть записала ексклюзивне звернення до відвідувачів виставки», – коментують Віледжу в команді.

Також працювати з цією зоною команді допомогли Trauma Research Foundation Бессела ван дер Колка: фахівці доповнили список дослідників емоцій, а також дали рекомендації стосовно інших зон виставки.

 

 

Улюблений експонат команди Віледжа в цій зоні – пуфи з реверсивними паєтками. Якщо провести по них рукою, то можна зрозуміти, з чого складається та чи інша емоція. Наприклад, ніяковість – це сором + тривога. Також одну зі стін займає великий кросворд, а точніше філворд, де немає правильної відповіді – серед безлічі літер можна знайти назви емоцій.

 

 

Центральний експонат зони «Слухай своє серце» – це 150 червоних слухавок, які звисають зі стелі. Там звучать історії людей, які пішли за покликом серця й досягли результатів. Історії можна почути не в усіх слухавках, тож можна по черзі слухати кожну та їх шукати.

 

 

Ось одна з таких історій: «Мене звати Олег. Мене не мало тут бути. Після поранення та довгої евакуації в мене сталася зупинка серця. 30 хвилин мені робили прямий масаж серця. Я прийшов до тями зі шрамом через усю грудину та без правої ноги. Отже, я тут. Завдяки тому лікарю, який не здався. Всього, що сталося зі мною за останній рік, могло не бути. Але було. Я бачив пінгвінів в Антарктиді, я подорожував світом, я повернувся на роботу, я маю круте електронне коліно. В мене є кохана дівчина, і вона тут сьогодні. А ще я думав, що я ніколи не повернуся до народних танців. Два тижні тому я виступив на великій сцені зі своїм колективом. Я знову танцював. І сьогодні я з вами. Сиджу поряд із першою леді, живу в країні суперлюдей. Мене не мало бути, але я є. І в мене ще багато чого попереду».

Зону «Дитяча радість» називають найулюбленішою зоною команди, бо тут можна «порадувати свою внутрішню дитину й робити те, що не дозволяли батьки». Тут збудували резервуар із водою, що циркулює, щоб відвідувачі могли стрибати по калюжах (ні, у вас не буде після цього мокре взуття, все необхідне для стрибання дадуть на місці).

 

 

Також тут можна збудувати халабуду чи пострибати з резиночкою з олімпійською чемпіонкою зі стрибків у висоту Ярославою Магучіх. «Коли ми написали Ярославі про цю ідею, вона відгукнулась уже через 15 секунд: «Грандіозно! Я стрибатиму, а резинку триматимуть мої мама й сестра». Відео знімали в Португалії. Спочатку Ярослава пострибала на першій, другій і третій висоті, як і заведено в цій грі, а потім встановила висоту Магучіх, яку не рекомендуємо намагатися повторити», – розповідають у команді виставки.

Далі пропонують зняти накопичену напругу в зоні «Випусти пару». Там є дві звукоізольовані кімнати, де можна смачно вилаятися українською й погарчати, як лев.

 

 

У зоні «Дай собі спокій» одразу впадає в око п’ятиметровий кіт, який муркотить: «Одразу було зрозуміло, що це один із головних експонатів виставки. У нього закохалася вся команда, коли художник Іван Михайлов зробив перший ескіз. Цей кіт дуже кумедний і дружній до відвідувачів: у нього товсті лапки, він запрошує на них посидіти. Люди, які працювали на локації та готували виставку до відкриття (понад 100 осіб) приводили своїх дітей зі словами: «Ми лише на секундочку. Показати, що цей кіт справді існує». Крім того, тут можна політати у VR-досвіді над космічною станцією.

 

 

Для створення зони «Надія є» команда фільмувала світанки над українським полем і морем в однаковий час. У залі є лавки, щоб кожен міг присісти й «набутися із сонцем», відчути, що надія справді є. Також тут можна здійснити віртуальне сходження на Еверест. У цій залі також є стіна з найпрекраснішими словами, які людям говорили в житті, а також відповіді на запитання: «Що дає вам сили рухатися далі?»

 

 

Фінальна зона має таку саму назву, як і виставка – «Третє дихання». У цій зоні розташували ізольовану кімнату співу. «Завдяки консультації нейробіолога Джозефа Леду, який сам є учасником музичного гурту, ми звернули увагу на спів як форму терапії», – кажуть у команді.

Також тут розташована восьмиметрова квітка з пелюстками, які світяться. Десятеро людей мають одночасно натиснути на активатори, щоби квітка розкрилась і заграла музика. «Це прекрасна метафора того, що найбільша сила й справжнє джерело третього дихання – в єдності», – додають у команді.

 

 

Світлана Ройз

дитяча й сімейна психологиня

Чому важливо розпізнавати свої емоції та розуміти емоції інших

Коли ми розуміємо, що саме відчуваємо, ми краще усвідомлюємо свої потреби. Емоції – як внутрішні сигнали. Якщо ми помічаємо їх, то можемо вчасно подбати про себе: заспокоїтися, відпочити або змінити щось у своєму житті. Це зміцнює, бо зменшує внутрішню напругу й хаос.

У час війни, коли ми щодня живемо поруч із невизначеністю, втратою, тривогою, дуже легко вимкнути свої емоції, щоб вижити. Але якщо ми довго не зважаємо на свої відчуття, то втрачаємо контакт зі собою. Виснаження часто починається саме з цього: тіло працює, ми щось робимо, але всередині ніби порожнеча або крик, який ми не чуємо.

Розуміння емоцій – це мова турботи: і про себе, і про світ. Що краще ми її знаємо, то більше в нас сил, спокою й міцніша внутрішня опора.

Так само коли ми вміємо читати емоції інших, то стаємо уважнішими, співчутливішими. Ми краще реагуємо, підтримуємо, будуємо стосунки, у яких є довіра. Бо коли ми сприймаємо чужу злість як біль, а не загрозу, то відповідаємо інакше. Коли бачимо втому – не вимагаємо, а підтримуємо. Це робить наш зв’язок сильнішим, а самі ми стаємо не просто людьми поруч, а опорою одне для одного. Саме відчуття близькості, відчуття своїх допомагає нам протистояти стресу та травматизації. Завдяки цій виставці ми повертаємося до нашої вільної внутрішньої дитини. 

Про створення виставки

Що більший досвід травматизації, то більше ми потребуємо захищеного простору, де відчуваємо турботу, де нам зрозумілі правила, де ми отримуємо важливу інформацію, але дозовано. Бо в стані когнітивного виснаження складно обробляти великі обсяги інформації. Ми потребуємо уваги до нашої чутливості – до кількості й насиченості кольорів, до навантаження звуками. І нам потрібен дбайливий супровід.

 

 

Коли ми порушуємо тему емоційного інтелекту й емоцій, наша лімбічна система, що відповідає за емоційне реагування, уже збуджується. А вона й без того в усіх нас гіперактивна. Тож ми маємо бути уважними й обережними, щоб прокласти шлях, на якому б гість не отримав досвіду, що стане для нього занадто інтенсивним. Щоб не відбулася ретравматизація. 

Тому ми були дуже уважні до всіх цих чинників: вивіряли колірну гаму, кількість і розташування об’єктів на стінах, іноді заміняли малюнки, котрі могли сприйняти як загрозливі. І дотримувались алгоритму «стабілізація – конфронтація – інтеграція», який зазвичай застосовують для роботи з травматичним досвідом чи будь-якими складними темами. 

Стабілізація – заземлення, фокусування на поточному моменті, розповідь про те, що на гостя буде очікувати, налаштування. А ще інформація: наукові факти. Спершу ми даємо знання про емоції, створюємо поняттєвий ряд і базу. Це дає відчуття заземлення та стабілізує стан. 

Конфронтація – це зустріч з емоціями, занурення в їхнє проживання. Але воно має бути дуже обережним. Ми даємо можливість прожити зустріч з емоцією на різних рівнях – когнітивному, тілесному, сенсовому. У кожній зоні, присвяченій окремій емоції, є провідник – текст, який налаштовує на те, що нас чекає. Є конкретна людина на відео, яка теж стає безпечним провідником у досвід. Є безпосередня активність у самій зоні. І є практика, яка може бути стабілізаційною чи наснажливою. Конфронтація – це дозвіл собі зайти на територію, яка раніше була заборонена. Наприклад, вивільнити злість – погарчати, мов лев, чи спробувати українську пекучу лайку, дозволити собі заспівати вголос. Пройти через заборони внутрішнього критика й пострибати по калюжах, помалювати на стінах. 

Наступний етап – інтеграція, коли ми стишуємося, збираємо інформацію, емоції, сенсорний досвід, опрацьовуємо все, щоб узяти найважливіше у своє життя. Ми міркуємо над надією, сенсами, покликом серця. 

Завершальні зони виставки саме про це, про перехід до третього дихання – нашого нового виміру. Коли ми вже знаємо, розрізняємо, дозволяємо собі виражати й уміємо регулювати емоції. І прожили досвід, що ми можемо бути різними й бути собою.

Хто створював виставку

З ідеєю виставки до агенції Gres Todorchuk прийшла команда Mastercard у червні 2024 року. Перемовини тривали понад чотири місяці, зокрема й тому, що шукали локацію, де можна було би зробити масштабну й тривалу виставку, розповідають у команді Віледжу. Над проєктом працювала команда з 200 людей майже протягом року.

Архітектурну концепцію створило бюро «Форма», а за художнє оформлення зон відповідають Олексій Сай та Іван Михайлов. Головний редактор виставки – письменник, ведучий «Простими словами» та видавець «Віледжа» Марк Лівін. Над текстами також працювали головний редактор Platfor.ma Юрій Марченко та журналістка Дар'я Якуніна. 

До створення інсталяцій долучили акторів Олександра й Марію Рудинських, коміка Василя Байдака, співачку Jerry Heil та блогерів Михайла Лебігу й Валентина Міхієнка. 

Партнерами виставки стали Uklon і Rozetka, які відкрили в просторі крамницю антистресових товарів – від футболок і шоперів із підтримувальними фразами до наборів із майстрування халабуди, іграшкових котів, що муркочуть, і неонових вивісок «Надія є».

 

 

Як працює виставка

Після напливу відвідувачів у перший вікенд роботи виставки правила відвідування оновили. Четвер і п’ятницю зробили днями лише для дорослих із 16 років – щоб у них була можливість дослідити простір у тиші та комфортному ритмі. В інші дні на виставку можна приходити з дітьми. В будні (крім понеділка) виставка працює з 11:00 до 20:00. На вихідних простір працює на годину довше.

Квитки можна придбати в касах на локації чи онлайн. Повний квиток коштує 150 гривень, пільговий – 75 гривень (для школярів, студентів і пенсіонерів за наявності посвідчення). Також можна придбати сімейний квиток за 300 гривень – для двох дорослих з однією, двома чи трьома дітьми від 7 до 16 років. Для молодших дітей вхід безоплатний. Також безплатно відвідати виставку можуть військові з посвідченням (УДА й УБД), ветерани, строкові та мобілізовані, члени родин загиблих, полонених, зниклих безвісти, а також діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. 

Кількість квитків буде обмеженою. Якщо всі квитки будуть розкуплені, то день просто відобразиться як зайнятий, а якщо на конкретний день придбали вже багато квитків, то його позначать як дуже завантажений на сайті Concert.ua, щоб попередити відвідувачів про можливу чергу.

Експозиція працюватиме до 1 червня. За задумом організаторів, після завершення виставки більшість експонатів та інсталяцій передадуть у реабілітаційні психологічні центри та лікарні, а всі матеріали переосмислять і використають для інших форматів, щоби підтримати ментальний добробут українців. 

Локація доступна для маломобільних людей, зокрема й на кріслах колісних – тут немає порогів, підйомів чи вузьких проходів. З приводу безбар’єрності консультувалися із Сонею Брем з урбан-бюро Big City Lab.

 

Для зручності на місці можна буде взяти аудіогід від організаторів – він буде доступний з кожного телефона. Також за QR-кодами можна знайти англійський переклад текстів виставки.

За два дні роботи виставки тут двічі освідчилися, понад 4000 разів пострибали в калюжах, здійснили 600 віртуальних польотів у космос і 1120 разів піднялися на Еверест, згадали понад 1800 найкращих слів і 250 разів активували разом восьмиметрову квітку. 

Фото: Сергій Мирошніченко для Віледжа