Перейменувати комплекс ВДНГ, демонтувати частину радянської символіки та створити простір для осмислення радянської спадщини рекомендують автори дослідження «(Не) виставка».

Перейменовувати ВДНГ поки не планують

Перейменування – лише одна з рекомендацій дослідження, каже Віледжу директор ВДНГ Євген Мушкін. «Зараз ми не плануємо змінювати назву комплексу, жодних консультацій із цього приводу поки не проводимо».

Мушкін звертає увагу на силу бренду: «Сьогодні ця назву вже сприймають не як щось застаріле чи радянське, а як символ саме сучасної України». Це простір, де проходять книжковий фестиваль «Книжкова країна», «Кураж Базар», сучасні виставки на кшталт «Всесвіт Ван Гога», працюють культурні інституції, наголошує він.

Дискусія про ідентичність простору потрібна, але можливе перейменування в майбутньому має бути результатом широкого суспільного обговорення, а не особистим рішенням керівництва, каже Євген Мушкін.

Водночас автори дослідження «(Не) виставка» вважають, що абревіатура ВДНГ втратила початковий сенс і є історичним відсиланням до радянської інституції. Вона не містить реального змісту, попри впізнаваність та усталеність. На їхню думку, зберегти назву можна, якщо на території з’явиться потужна інституція, що працюватиме з минулим комплексу та його спадщиною.

Що робити з комуністичною символікою

Демонтаж частини найпомітніших радянських символів може бути одним із варіантів у майбутньому, але остаточне рішення очікують отримати на другому етапі проєкту, каже Мушкін. Однак радянська символіка є частиною пам’яток архітектури, внесених до державного реєстру, і захищається законом, тому наразі керівництву ВДНГ незрозуміло, чи є змога легально її демонтувати. Архітектурний ансамбль центральної частини ВДНГ має статус пам’ятки національного значення, тому будь-які рішення мають ухвалювати разом із громадою, експертами та профільними державними інституціями, вважає директор.

Водночас ідеться не лише про демонтаж, зазначили в команді дослідників. У висновках запропонували чотири можливі підходи до роботи з простором, серед них – девізуалізація символіки, що підпадає під законодавчу заборону, як-от радянські герби чи поєднання серпа та молота.

Як приклад девізуалізації дослідники пропонують замінити шпиль головного павільйону на такий самий, але без герба, або оздобити його тонкою позолоченою металічною накладкою, що повторюватиме обриси зірки, без заборонених символів.

Чому інформаційних стендів недостатньо

Комуністичну символіку на території комплексу видно майже звідусіль, тоді як стенд відвідувачу ще потрібно знайти, зупинитися й захотіти прочитати, пояснили дослідники.

Більшість людей приходять на ВДНГ відпочивати, кататися на скейті, купувати книги чи проводити час із друзями, тому навряд чи спеціально вивчатимуть такі пояснення, кажуть у команді.

А що з Музеєм монументальної пропаганди?

Ідея створити на території ВДНГ Музею монументальної пропаганди з’явилася давно (ще з 2016 року), а нинішнє дослідження стало першим етапом на цьому шляху, каже Євген Мушкін. Якщо команда дійде висновку, що місце такого музею саме на ВДНГ, далі можуть оголосити відкритий конкурс на розробку концепції, проєктування та створення.

Водночас формат музею є лише одним із можливих варіантів, зазначають. Це може бути окремий закритий або відкритий простір, маршрут, імерсивна театралізована постановка, простір віртуальної чи доповненої реальності або поєднання кількох форматів.

За словами дослідників, у світі є парки з комуністичними пам’ятниками, музеї соціалістичного побуту, інтерактивні простори з «подорожжю в минуле» та музеї в колишніх тюрмах чи штаб-квартирах спецслужб.

Водночас ВДНГ не обов’язково має повторювати одну із цих моделей, вважають у команді дослідників. На їхню думку, простір міг би поєднати кілька підходів і розповідати не лише про радянське повсякдення, а й про функціонування «просторів щастя», українське монументальне мистецтво та роль українців у творенні радянського проєкту.

Хто проводив дослідження

Авторами дослідження стали кураторки платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» Оксана Довгополова й Катерина Семенюк, дослідники Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки Антон Дробович і Вікторія Мізерна, фотограф і дизайнер Дмитро Пруткін, а також запрошені експерти – дослідник та архітектор Олексій Биков та історикиня мистецтв і кураторка Лізавета Герман.

В інтерв’ю Віледжу генеральний директор ВДНГ Євген Мушкін
розповідає, які рішення далися йому найважче за вісім років, поки він очолює ВДНГ; як експоцентр пережив зупинку метро на Теремки; про потенційний Музей монументальної пропаганди й об’єднання фудкортів у єдиний простір, який уже має робочу назву «Фудплаза ВДНГ».

Обкладинка й фото: Дмитро Пруткін, пресслужба ВДНГ