Тисячі років минули, але люди досі гуртуються довкола річок. А там, де гуртуються люди, виникають бізнеси, які годують місто. Принаймні, такий висновок можна зробити після розмови з Павлом Шатохіним. Він бізнес-аналітик й автор петиції про вивільнення київських річок із колекторів, зокрема й Либеді. Його пропозиція зібрала голоси за два дні. Втім, міський голова Віталій Кличко не поділяє ентузіазму й називає аргументи проти закриття річки «не вартими уваги». Річку планують «закрити», щоб збудувати підʼїзди до ТРЦ Ocean Mall.

Пізніше у КМДА заявили, що таки відновлюватимуть міські річки, а до кінця 2024 року навіть почнуть розробляти концепцію їхньої ревіталізації. Либеді, вочевидь, це стосується тільки частково. Кличко називає «сумнівною» логіку, яка звʼязує річку Либідь зі створенням осередків комерції і бізнесу. Шатохін у розмові з нами запевняє, що логіка очевидна й що він готовий на пальцях показати, чому річку треба «звільнити» з колектора і як це допоможе місту.

Чому Либідь не потрібно закривати в колектор. Коротка версія

Якщо закрити Либідь у колектор, то одного дня ми накопичимо достатньо причин, щоби вивільняти річку, а це обійдеться наступним поколінням дуже дорого, каже Шатохін. Перший крок – зупинитися й принаймні не погіршувати ситуацію. Київ колись прийде до звільнення Либеді, вважає Шатохін. Чому? Як аргумент він наводить приклад Сеулу в Південній Кореї, де річку спочатку закрили в колектор і накрили автострадою, а потім – звільнили її й ревіталізували. Так, це коштувало дорого, але проєкт урешті-решт окупився.

Ще один аргумент – міська влада має використовувати наявні ресурси, а не знищувати їх, щоби шукати замінники. Річка Либідь може допомогти в охолодженні міського простору, створенні зон для відпочинку й спорту та бізнесів довкола водойми. Крім Либеді, є також приклад річки Почайни, за яку активісти боролися шість років. Восени 2021 року річку почали діставати з бетонного колектора і запланували парк навколо неї.

Чому Либідь не потрібно закривати в колектор. Довга версія

Віталій Кличко у відповіді на петицію звільнення річок із колекторів пише, що Либідь «закрили» ще в 1980-х, ніби знімаючи із себе відповідальність за це. Втім, його рішення не «відкривати» річку показує, що він не вважає цю практику провальною. Шатохін натомість не спішить звинувачувати Кличка, бо вважає, що до України просто повільніше доходять сучасні практики з озеленення.

«Я не звинувачую Віталія Кличка в тому, як він відповідає, що це «не варто уваги». Ні в 19 столітті, ні в 1980-х річки не розвивали, а закривали їх, бо вони смерділи й заважали. Промисловий район – тоді треба залізницю побудувати», – відповідає Шатохін. Разом з «Урбаниною» він досліджував зону довкола річки Либідь у 2021 році, до початку повномасштабного вторгнення.

Шатохін розповідає, що сам регулярно прогулюється біля Либеді, а тому в межах свого дослідження розпитував людей, яких зустрічав, чому ті прийшли пройтися саме на берег річки. Зазвичай він питав щось на кшталт: «Як ви тут опинилися?» або «Чому прийшли саме сюди?» За його словами, люди часто відповідають, що йшли сюди спеціально. Ще він згадує, що один із містян якось відповів, що йому подобається, як «водичка журчить».

«Якщо зайти в КМДА й сказати, що там вода класно журчить, то вони скажуть: «Та ви наївна дитинка!». Але ж великі дяді знають, як рятувати місто – побудувати дорогу», – жартує він. Утім, додає він, ще одна автострада в Києві не розвантажить дороги в місті, а тільки підвищить попит на автівки: «Вони мислять, як чиновники: «Генплан каже, що має бути дорога». Тому повертають петицію й кажуть: «Ні, тут усе законно». Але ж претензія була не в законності, а в компетентності рішень», – скаржиться Шатохін.

Окей, а якщо річку таки забетонують, які варіанти? І чи зросте ризик підтоплень на станціях метро «Либідська» – «Деміївська»?

Як приклад Шатохін наводить громадський простір Чхонгечхон у Сеулі (Південна Корея), де річку закрили в колектор ще в кінці 1950-х, збудувавши автостраду, а потім відкрили. Проєкт коштував понад 300 мільйонів доларів, утім, став популярним серед містян і туристів, тому з часом окупився. Шатохін посилається на слова київського урбаніста Іллі Царенка щодо цього кейсу в Сеулі, коли пише в петиції, що відновлені річки стають осередками бізнесу з коефіцієнтом повернення інвестицій до 700%.

Чхонгечхон зараз

«Я дивлюся на це й знаю, чим це закінчиться. Нам доведеться шукати такий самий бюджет, щоби «розкрити» Либідь. Але складно щось аргументувати [міській владі], коли така ціна», – каже Шатохін. Попри це, на його думку, Либідь може повернути місту більше грошей, ніж дорога, а звичайна кавʼярня біля річки отримує додану вартість. «Усі потребують того, щоб кудись піти під час перерви. Питаєш у людей на Бессарабці, а вони кажуть: «Я з офісу не виходжу, бо спекотно, шумно», – пояснює він.

Підтоплення через «закриття» Либеді можуть бути на тих ділянках, де річка заходитиме в колектор, і тільки за умови, що його діаметру буде недостатньо, коментує «Віледжу» Дмитро Беспалов, директор компанії «Про мобільність». Тобто, якщо зробити «все правильно», ризик підтоплень як на Либідській площі, так і на станціях метро «Либідська» й «Деміївська» зрости не має.

Не тільки утримувати воду, а й охолоджувати вулиці

Зараз змінюється клімат: температура повітря щороку підвищується, а дощі все частіше йдуть залповими зливами. Через сильний потік води, яка стікає в Либідь, каналізація не витримує, тому там часто трапляються підтоплення. Що з цим можна зробити? Передусім – зупинити потік води з дахів будинків і вздовж вулиць. Тут у гру вступають дощові садки, які тільки зараз потроху почали висаджувати в Києві. Потім цю ж зібрану воду можна використовувати під час затяжних періодів спеки.

«Купити воду – дорого, а прийняти її з неба й спрямувати на озеленення, ні», – додає Шатохін.

Крім садків, воду також збирають великі зелені зони. У місцях неподалік річки Либідь це ботсад імені Фоміна, парк Шевченка, нижня частина «Київської фортеці», парк Заньковецької біля палацу «Україна», Поліційний сквер поруч із «Олімпійською» й інші зелені зони. «Річка Либідь може прийняти воду, забезпечити комфорт і прохолоду, а також місце для дозвілля – як парк «Наталка», наприклад. А якщо люди приїжджають сюди за цінністю з іншого району, то там точно утворюються й бізнеси», – доводить Шатохін.

Нещодавно міська ініціатива «Містознавство» проаналізувала температуру поверхонь у Києві в затінку й на сонці, щоб показати різницю того, як озеленення адаптує місто до спеки. Поки в затінку біля кінотеатру «Жовтень» температура була близько 27°С, «парклет» біля Цирку нагрівся до 60°С. Схоже дослідження Шатохін самостійно проводив у липні 2021 року. На Хрещатику, наприклад, за три роки нічого не змінилося.

«Кожна локація має свою цінність. Хтось продає товари, хтось відкриває кавʼярні. Що ті ж кавʼярні роблять? Вони зразу поставили столики, горщики, у такий спосіб озеленили територію. Це називається natural-based solutions», – пояснює активіст.

Добре, здорова річка Либідь дійсно сприяє озелененню, але є й інші практики. У чому тоді різниця? 

Якщо пояснювати просто, то різниця у грошах, які місто могло би зекономити, розвиваючи річку, яка й так уже є. Вона могла би зменшувати температуру повітря спекотним літом, сприяти створенню нових зелених зон. Шатохін називає розташування Либеді «джекпотом» і «великим шансом», бо річка, зокрема, огинає жваві вулиці Саксаганського й Жилянську, а потім Велику Васильківську й Антоновича. Але оскільки Либідь у колекторі, доводиться закуповувати ті ж розпилювачі води. Так, вони дійсно ефективні, але мають обмежений радіус дії й, звісно, дорожчі за річку.

Далі Шатохін звертає нашу увагу на дослідження, яке провели у Великій Британії. Воно охоплює понад дві сотні кейсів вивільнення річок із колекторів з усього світу. За його словами, більшість із таких випадків – це зусилля громад, які тиснули на місцеву владу. Дослідження проводили в містах і в сільській місцевості, зокрема, фокусувались на тому, що врешті-решт змушувало владу поступитись і «відкрити» річки. Так, у містах це екологічні причини й регулярні підтоплення.

«Тож почали вирішувати питання дощового відведення. Виявили, що колектори перевантажені, бо зливи стали обʼємніші. Скільки каналів не будуй, вони завжди переповнені», – коментує Шатохін. На його думку, втримати воду на схилах Києва – це реалістичне завдання. Через те, що звільнити Либідь з колектора коштувало би великих грошей, починати слід із найбільш перспективної частини річки, яка може швидко «повернути» гроші.

Крім того, що кавʼярні, за словами Шатохіна, збільшать свої прибутки, якщо відкриються біля відкритої й ревіталізованої Либеді, через це зростуть і ціни на нерухомість поруч: «Відкриваєш оголошення, а там із великими знаками оклику: «Нерухомість поруч із парком і річкою». Це беззаперечна цінність для людини», – вважає він.

Що далі для Либеді?

Шатохін каже, що попри суспільний розголос КМДА бажає «залишитися в області пошуку рішень». Він пояснює, що петицію взагалі зареєстрував, щоби вона зіграла свою просвітницьку роль, і додає, що навіть трохи розчарувався, коли через кілька днів закрили можливість збирати підписи – мовляв, так менше людей про це дізнається.

Активіст Дмитро Перов скаржиться, що жодна з петицій містян не знаходить вирішення від влади Києва: відхилили вже сім петицій про зупинку транспорту під час повітряних тривог, а також петиції про звільнення керівника Дептрансу КМДА чи захисту гори Юрковиця. Міська ініціатива «Спадщина» організувала протест під КМДА, який пройшов 18 серпня. Мета акції Klitschko Doesn’t Matter – показати міській владі, що голоси киян важливі, а їхні аргументи таки заслуговують на увагу.

Фото: Дмитро Перов