Важко уявити, що раніше Лук’янівка асоціювалася з невеликими садибами, між якими були розташовані окремі громадські будівлі, а неподалік текла річка Скоморох, а тепер – повністю закута в бетонні колектори. 

Рожева будівля неподалік від метро «Лук’янівська», здається, вибивається із загального фону, хоча свого часу вона це тло задавала, каже краєзнавець Михайло Кальницький. Це будівля Лук’янівського народного будинку, збудована за проєктом архітектора Михайла Артинова в 1902 році – зразок історизму за мотивами московського ярославського зодчества 15–17 століть. Якщо простіше, цей стиль називали «російським», а щоб «не так дратувало» – «теремним». Будинків у такому стилі в тодішньому Києві було чимало, наприклад, будівля Міністерства інфраструктури на Великій Житомирській, 9. 

З «народним будинком» сусідить територія колишнього Лук’янівського трамвайно-тролейбусного депо. Це депо – одне з найстаріших у Києві (1890 рік), його ліквідували за часів міського голови Олександра Омельченка. Тепер на території колишнього депо зводять Lukianivka Mall, тож Мала опера затиснена зеленим парканом. 

Сама назва «Мала опера» закріпилася за спорудою завдяки оперній співачці Євгенії Мірошниченко – хоча, власне, ні опери, ні трупи тут немає: лише директор, головний інженер, адміністратори та прибиральниця. Мірошниченко протягом п’яти років буквально боролася за створення Малої опери в цій будівлі із забудовником і містом, встигнувши й написати листа тодішньому президентові Вікторові Ющенку. Тоді ж, у 2004 році, Київська міська рада утворила комунальний заклад на базі Лук’янівського народного будинку.

 

 

До того, як оперна співачка почала опікуватися Малою оперою, усередині простору навіть був ринок – таке собі продовження стихійної та нестихійної торгівлі на Лук’янівці. Тепер у Малій опері проводять вистави, знімають рекламу та кліпи – попри те, що будівля в критичному стані й витримала 16 влучань неподалік, якщо вірити підрахункам головного інженера Олександра Бурими. За весь час тут було вибито близько 300 вікон, деякі – по кілька разів. 

Малу оперу мали реставрувати ще до початку повномасштабної війни й вже виділили кошти на її реставрацію, але зараз і проєкт реставрації вже неактуальний, хоча б тому, що будівля розташована не в найбезпечнішому місці. Тим часом на стелі великої зали відлетіла штукатурка, а у стінах – тріщини. 

Щоби підтримати пам’ятку архітектури місцевого значення, адміністрація закладу й культурні діячі звернулися до благодійного фонду «Гуртум». Разом вони запустили проєкт Save Mala Opera. Великий банер із його назвою, а також постійні черги з молоді, яка приходить сюди на концерти, і привернув увагу авторки Віледжа – вона живе неподалік і відвідала Малу оперу, щоб з’ясувати, що там відбувається зараз.

Спойлер: історія Малої опери – це швидше історія не однієї будівлі, а контексту довкола неї. Як каже краєзнавець Михайло Кальницький: «Вона не стільки змінювалася сама, скільки обростала змінами довкола».

 

 

Будівля для тверезого способу життя в оточенні трамваїв і тюремного замку

Споруда, яку звикли називати Малою оперою, насправді зветься Лук’янівський народний будинок. Таких народних будинків було всього кілька в Києві, й один із них розташовувався в сучасному Київському театрі оперети.

Народний будинок на Лук’янівці заснував Південно-західний відділ товариства тверезості. Це була ініціатива викладачів Київського університету Святого Володимира (сучасний Київський університет імені Тараса Шевченка). 

«У 1894 році запровадили казенну винну монополію, тобто всі міцні напої йшли через державу, вона на цьому заробляла. Але міністр фінансів Російської імперії, Сергій Вітте, зрозумів: якщо робити це безконтрольно, то нація просто зіп’ється, бо алкоголь подешевшав. Тому вирішили, що частину прибутків треба передати на пропаганду тверезого способу життя. Тож за Міністерства фінансів створили «Попечительство народної тверезості», яке, зокрема, фінансувало народні чайні [одна з таких чайних розташовувалася в Малій опері]. Ось такий парадокс – це як одночасно натискати на газ і на гальмо», – розповідає краєзнавець Михайло Кальницький, проводячи екскурсію. 

Він зауважує, що Південно-західний відділ товариства тверезості та «Попечительство народної тверезості» – дві різні організації, які діяли в один і той самий історичний період і мали спільну мету – боротьбу з алкоголізмом (перша – громадська організація, яка виникла на базі приватної ініціативи й наукових кіл, а друга – офіційна державна інституція).

 

 

Отож із 1887 року до 1900 року Лук’янівський народний будинок розташовувався в невеликій дерев’яній споруді, але вже в 1902 році за проєктом архітектора Михайла Артинова тут звели двоповерхову будівлю, яку ми бачимо зараз.

Михайло Артинов також проєктував у Києві колишній прибутковий будинок на розі площі Українських героїв і Чикаленка; дитячу лікарню на Бульварно-Кудрявській, 20; адміністративний корпус лікарні Охматдит, який виходить на вулицю Чорновола; одну з будівель Міністерства юстиції на Рильському провулку й інші. Щоправда, певний час Михайлові Артинову довелося жити без замовлень, бо його звинувачували в шахрайстві – він вклався в київський осередок фірми «Фаберже», який так і не відкрили. На Пасажі, де хотіли створили філію, навіть збереглася пам’ятна дошка. За кілька років архітектора таки виправдали. Він помер у 1913 році.

Що було довкола Лук’янівського народного будинку, коли його тільки звели? Тут працювало Лукʼянівське трамвайне депо – спершу для кінного трамвая (1892–1894), а після електрифікації – для електричного. Ще за вісім років, тобто в 1910 році, поряд завершилося будівництво конторської будівлі й електростанції (запам’ятайте цей факт, він важливий для прочитання одного з наступних розділів – ці будівлі зараз також є пам’ятками, як і Мала опера).

Також на початку 20 століття неподалік уже офіційно працював Лук’янівський тюремний замок (із 1863 року; зараз – СІЗО), а також Лук’янівський ринок на однойменній площі (із 1897 року).

Від нічліжки до українського гуртка Старицької: що всередині

У приміщеннях Малої опери чого тільки не було: їдальня, нічліжка для приїжджих, безплатні бібліотека й амбулаторія, кінематограф, театр, курси загальної освіти та жіночого рукоділля, науково-популярні читання й тематичні виставки. Наприклад, тут регулярно викладала Марія Старицька, небога Миколи Лисенка (до його смерті в 1912 році).

Краєзнавець Михайло Кальницький показує фотографію 1913 року, де на фасаді споруди видно балкон, якого зараз немає. «Тут були написи – «Книжковий склад» або «Чайна», на першому поверсі були крамниці. До речі, коли тут розташовувалася чайна, місцеві власники колишніх кабаків влаштовували скандали, щоби люди сюди не ходили, але їх ганяла місцева поліція», – розповідає Кальницький.

 

Архівне фото

 

Після приходу радянської влади в Лук’янівському народному будинку працював Український робітничий клуб. З 1920-х років будівлю використовував Клуб трамвайників. Під час Другої світової війни тут розташовувався військовий шпиталь, а з 1945 року до початку 2000-х років – Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління. 

«Тут часто проводили організовані містом заходи, на які сходилося багато людей. Коли пізно ввечері закінчувалася вистава, то людей трамваями розвозили до дому», – каже Михайло Кальницький.

Метро на Лук’янівці відкрили в 1996 році, перший в Україні «МакДональдз» – у 1997 році, а ТЦ «Квадрат» – у 2002 році. Після ліквідації Лук’янівського трамвайного депо (2005 рік) будівлю Лук’янівського народного будинку зайняли торговці, аж поки ним не почала опікуватися оперна співачка Євгенія Мірошниченко. 

Сусіди: Lukianivka Mall

Зараз будівля Малої опери – памʼятка архітектури місцевого значення, яка потребує реставрації. «Сподіваюся, ця будівля буде й пам’яткою історії», – каже Михайло Кальницький, який також є начальником сектору Київського міського центру народної творчості та культурологічних досліджень.

Різниця між цими двома охоронними статусами – у предметі охорони. Якщо простими словами, статус пам’ятки архітектури місцевого значення означає, що під охороною – окремі деталі будівлі, наприклад, декор чи конструктивні рішення. У випадку з Лук’янівським народним будинком предметом охорони є історична форма споруди, вигляд фасадів і внутрішнє оздоблення, уточнили в Департаменті охорони культурної спадщини у відповідь на запит Віледжа. Таку будівлю можна реставрувати, але не можна реконструювати.

Великий котлован під будівництво тут з’явився ще в часи, коли будівлею Малої опери почала опікуватися оперна співачка й професорка Київської консерваторії Євгенія Мірошниченко, яка сорок років пропрацювала в Київській опері. У 2004 році Київрада не лише створила Київську малу оперу, але й уклала десятирічний договір довгострокової оренди із ТОВ «Будхол». Адреса будівлі Малої опери – Дегтярівська, 5. Адреса ділянок, які виділили забудовнику – вулиці Дегтярівська, 5–7, 7-А та вулиці Коперника 12-А і 12. 

За рік до цього КМДА також видало розпорядження, згідно з яким «Будхол» мав передислокувати Лук’янівське трамвайне депо на вулицях Дегтярівській та Коперника до нинішнього Подільського трамвайного депо на вулиці Кирилівській. Натомість «Будхол» мав отримати право власності на будівлі Лук’янівського трамвайного депо. Депо перемістили у 2005 році, а у 2006 році «Будхол» справді отримав право власності на 18 споруд трамвайно-тролейбусного управління.

На практиці вийшла ситуація, де Мала опера обмежується лише периметром будівлі й не має вільної зони довкола – вона б дала змогу завезти декорації чи вивезти людей на випадок пожежі. Водночас статус пам’ятки архітектури, який будівля отримала ще в 1986 році, передбачає певну охоронну зону. Для того щоб забезпечити життєдіяльність театру, потрібно було всього 0,4 гектара (забудовник має понад чотири). Про це розповідала сама Євгенія Мірошниченко в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» – за пів року до своєї смерті у 2009 році.

 

 

«Повірте, я сама об’їздила пів світу, бувала майже в усіх столицях найбільших європейських країн... І чудово усвідомлюю: у них – окрім великого національного оперного театру – завжди є й малий оперний театр. Вони особливо цінують цей камерний жанр», – розповідала Євгенія Мірошниченко.

У паралельній реальності в будівлі Малої опери могли би добудувати сцену, оркестрову яму; як варіант – партер із другого поверху опустити на перший, зробивши балкони там, де зараз другий поверх. Мірошниченко з командою навіть встигла визначити перші постановки, які могли би з’явитися в репертуарі – «Чарівна флейта» Моцарта, «Саломея» Штрауса, «Дейдамія» Генделя. Співаки, музиканти, режисери й музичні художники вже почали телефонувати Мірошниченко, просячи влаштувати їх на роботу в Малий оперний театр, якого ще не існувало. Але Малу оперу не «ввели у план» ані 2007 року, ані 2009-го, ані 2010-го, ані 2011-го, ані 2013-го, ні пізніше. Оперна співачка померла, не побачивши реалізації свого задуму.

У 2013 році Київрада поновила договір оренди землі для ТОВ «Будхол», а також поділила цю землю на дві ділянки з різним цільовим призначенням і терміном оренди. Ділянку площею 3,65 передали в оренду на 10 років для будівництва, експлуатації та обслуговування комплексу об’єктів громадського та житлового призначення, а ділянку 0,53 гектара – на пʼять років для експлуатації й обслуговування комплексу об’єктів громадського та житлового призначення. Згідно з проєктною документацією, яку наводить видання «Київвлада», «Будхол» збирався будувати ТЦ, восьмиповерховий житловий будинок і дві торгівельні будівлі – імовірно, відреставровані споруди депо.

У відповідь на запит Віледжа в Департаменті охорони культурної спадщини КМДА повідомили, що на території колишнього трамвайно-тролейбусного депо є дві пам’ятки архітектури місцевого значення, занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток. Це будинок електричної станції  Лукʼянівської міської залізниці (Дегтярівська, 7-А) і промислова споруда трамвайно-тролейбусного управління (Дегтярівська 7-Б).

Обидві будівлі у власності ТОВ «Будхол», на них укладені (і подовжені) охоронні договори з департаментом. Згідно з ними, власник зобов’язується виконати ремонтно-реставраційні роботи на пам’ятках (договори дійсні до 2028 року). Департамент видав дозвіл на реставрацію фасадів будівель в квітні 2025 року, а травні 2025 року, тобто рік тому, власник повідомив про початок робіт, ідеться у відповіді Віледжу. 

Після реставрації ці дві споруди мають стати частиною торгово-розважального комплексу Lukianivka Mall за задумом девелопера Arricano Group (про початок будівництва повідомили ще в 2013 році). Площа комплексу складатиме близько 110 квадратних метрів. Arricano Group також володіє й управляє п’ятьма ТЦ в Україні, зокрема «РайON» і «Проспект» на лівому березі Києва.

Як повідомляли в Arricano Group агентству «Інтерфакс Україна» у травні 2025 року, девелопер реставрує з пристосуванням будівлю контори Лукʼянівського парку міської залізниці та будівлю електростанції Лукʼянівської міської залізниці. Станом на травень 2025 року уже виконали значну частину робіт з реставрації фасаду будівлі електростанції (вулиця Дегтярівська, 7-А), повідомляв керівник департаменту девелопменту Arricano в Україні Микола Якименко.

За моніторингом департаменту, на іншій споруді  трамвайно-тролейбусного управління (Дегтярівська, 7-Б) роблять тимчасову покрівлю, а в частині приміщень другого поверху демонтували  віконні рами тридільного овального вікна. Цей демонтаж не був передбачений проєктом, який погоджував департамент, тому власнику надали припис, де вимагали припинити демонтаж. Власник надав пояснення щодо цих робіт, уточнили в департаменті (але не зазначили, яке саме). 

Візуалізція будівлі від Arricano Group

За інформацією «Мапи Реновації», будівлю електростанції  (Дегтярівська, 7-А) звів Анатолій Остроградський у стилі модерну. Вона зазнала руйнувань протягом Другої світової війни, і в 1956–1957 роках її перебудували. Початкова будівля була розділена на два об’єми – одноповерховий і двоповерховий; але внаслідок перебудов 20 століття стала триповерховою. Будівлю не використовували з 2005 року, відколи припинило роботу депо.

Ми не знайшли інформацію щодо промислової споруди трамвайно-тролейбусного управління (Дегтярівська, 7-Б), натомість «Мапа Реновації» описує іншу пам’ятку архітектури місцевого значення на території колишнього депо за адресою Дегтярівська, 7 (контора Лук’янівського парку міської залізниці). Вона також зведена в стилі модерну Анатолієм Остроградським. Раніше в цій будівлі працювала адміністрація Лукʼянівського трамвайного депо, а після його ліквідації будинок час від часу здавали в оренду.  Ми звернулися за уточненням до Департаменту охорони культурної спадщини КМДА і доповнимо матеріал, коли його отримаємо.

Відкриття самого торгово-розважального комплексу Lukianivka Mall спершу планували на кінець 2015 року, але кілька разів переносили. Будівля майбутнього комплексу була частково пошкоджена під час російських атак у серпні 2025 року (ніхто не постраждав).

Крім того, Arricano Group пропонували профінансувати реконструкцію вулично-дорожньої мережі поблизу станцій метро «Лук’янівська» та Лук’янівської площі, але поки цього не зробили. Згідно з проєктом 2020 року, Лук’янівську площу пропонували зробити частково пішохідною.

У листопаді 2025 року виконавча директорка Arricano Анна Чуботіна повідомила, що будівництво торгово-розважального комплексу призупинили, але «деякі роботи на майданчику ведуться». За її оцінками на той час (пів року тому): якщо вдасться залучити інвестиції та повернутися до активної фази, проєкт можуть завершити за півтора року, тобто весною 2027 року. Ми зверталися за коментарем до Arricano, але не отримали відповіді на момент публікації.

Запитуємо в команди Малої опери, чи взаємодіють вони із сусідами: «Як вам сказати… Взаємодіємо. Вони реставрують [будівлі колишнього Лук’янівського трамвайного депо]. Одну вже відреставрували [імовірно, ідеться про будівлю електростанції], іншу продовжують [будівлю контори]. Це якесь вічне, заморожене будівництво», – відповідає головний інженер Олександр Бурима.

Додамо, що девелопер Arricano Real Estate PLC (Кіпр) і двоє його естонських акціонерів опинилися в переліку фізичних і юридичних осіб, які співпрацюють із РФ – указ про санкції проти таких фізичних і юридичних осіб у 2025 році підписав президент України. У компаніях групи Arricano в Україні ці санкції вважають безпідставними й кажуть, що протягом кількох років боролися за свої українські активи, які в них «намагаються відібрати під різними приводами, зокрема шляхом відкриття кримінальних проваджень», а також закликали президента скасувати санкції проти компанії та її власників. Пізніше в компанії повідомили, що планують їх оскаржити.

 

 

Як відновлювали Малу оперу: колекція сколків і 20 толок

Будівля Малої опери зазнавала пошкоджень мінімум десять разів під час повномасштабної війни. Перші великі пошкодження сталися 15 березня 2022 року, коли внаслідок вибуху в споруді було розбите практично все віконне скло.

У головного інженера Олександра Бурими, який працює тут уже понад 10 років, уже є ціла колекція сколків. Він також щоразу фотографує пошкодження, викликає поліцію для фіксації, прибирає скло. Пошкоджень фасаду, на щастя, не ставалося, але після одного з влучань вилетіли вхідні двері, ще після одного – покосилися двері у велику залу, розповідає Бурима.

Зараз місто виділяє кошти лише на ліквідацію наслідків ракетних атак, або інші пошкодження, пов’язані з віком будівлі. Тож команда Малої опери вирішила запросити до благодійний фонд «Гуртум». Більшість команди фонду працює у сфері дизайну й архітектури. Вони також займалися, зокрема, відновленням маєтку Ліберманна на Банковій (Володимир Ніколаєв) і каплиці Вітте на Байковому кладовищі (Владислав Городецький).

Співзасновниця благодійного фонду Катерина Поліщук зізнається: коли у 2024 році вони вперше оглянули стан пам’ятки, були шоковані. Коштів на відновлення благодійний фонд не мав, тому з ініціативною групою культурних діячів вирішив збирати за допомогою благодійних подій Save Mala Opera. Перший благодійний концерт провели в листопаді: у ньому взяли участь «Хамерман знищує віруси», Hahaba й Vovkulaka, другим виступив гурт «Воплі Відоплясова».

«Ми провели серію класних концертів, але зібрали дуже мало: планували хоча би пів мільйона, а вийшло 207 тисяч», – коментує Катерина. Збираючи матеріали у друзів-архітекторів і дизайнерів, команда почала першочергові відновлювальні роботи. Наприклад, повністю відкрили сходи, які ведуть із першого на другий поверх – протягом останніх десятиліть вони були зашиті панелями. Під панелями побачили відбиту плитку, яку замінили на схожу. Також команда залатала стелю на першому поверсі, пошкоджену від вибухової хвилі, розібрала старий гардероб і планує зробити новий, а також оновити санвузли.

«Ми намагалися максимально не нашкодити: прибирали те, що, на нашу думку, псувало загальний вигляд будівлі, що було надбудовано. Основна мета – підтримати життєздатність простору до того моменту, коли закінчиться війна й буде можлива реставрація», – пояснює Катерина Поліщук.

З 2024 року «Гуртум» провів уже близько 20 толок. До однієї долучається близько двох десятків волонтерів, серед них багато молоді, яка приходить у Малу оперу на події, розповідає Поліщук. Попередній досвід роботи на толоках – необов’язковий: організатори підкажуть, що і як робити. 

Останню в цьому сезоні толоку вже провели, дофарбовуючи вікна. На літній період «Гуртум» хоче зосередитися на інших проєктах: збереження історичної спадщини – лише один із напрямів фонду.

 

 

Барельєф із тризубом

Зайдімо нарешті всередину. На вході в Малу оперу нас зустрічає кішка, яку хтось називає Шанель, а хтось – Маруся. У фоє – білий барельєф, що, імовірно, з’явився тут у 1980-ті роки. На перший погляд, це типова скульптура радянських робітників і всіх можливих у Києві заводів.

 

 

Утім, якщо розглядати барельєф детальніше, то зображення пташки може виявитися натяком на зображення тризуба, каже співзасновниця благодійного фонду «Гуртум» Катерина Поліщук. З таким трактуванням погоджуються й історики та мистецтвознавці, до яких звертався фонд.

 

 

Після кількох вибухів неподалік Малої опери барельєф вкрився тріщинами, а чоловік, зображений на ньому, залишився без носа. «Ми зрозуміли, що ще кілька вибухів – і вже буде нічого відновлювати, ми просто втратимо цей елемент. Хоч в соцмережах нам і пишуть, що це «радянщина», це ще й наш етап історії, який не можна просто так зруйнувати. Тому ми з волонтерами вирішили відновити барельєф. На це пішли тижні ручної кропіткої роботи – ліплення, шліфування, фарбування. Такі роботи мають робити професійні реставратори, але в нас як у благодійного фонду також є меморандум із Департаментом охорони культурної спадщини», – пояснює Катерина Поліщук. 

Утім, можна помітити, що барельєф розкритий несиметрично. Його не змогли відкрити на стіні праворуч – попередники надбудували там конструкцію для охорони.

 

 

Колишня чайна, де зараз знімають кліпи

На першому поверсі ми звертаємо в приміщення з колонами – це колишня чайна, де колони тримають глядацьку залу, розташовану нагорі. Зараз це приміщення використовують для репетицій, зйомок, квартирників і виставок. Після повномасштабної війни тут був гуманітарний склад. На момент нашого візиту тут лежать декорації для різних вистав, зокрема для постановки «Залізниця» режисера Міреса Пенюшкевича. Це приміщення, де Сергій Чирков знімав свій сольник «Кафе-шантан», а Джамала нещодавно відзняла концерт «Рух мій».

 

Концерт в малій залі та підвалі у 2012 році

 

Призначення цього приміщення історично не дуже змінилося: раніше тут проводили репетиції й народний хор, і танцювальна студія, і драматичний театр, коментує краєзнавець Михайло Кальницький. Наприклад, тут починала майбутня акторка «Березолю» Любов Гаккебуш, яка першою виконала роль леді Макбет на українській сцені у однойменній виставі від Леся Курбаса.

«Чи не всі українські кінопроєкти знімали тут хоч кілька кадрів», – упевнений головний інженер Олександр Бурима.

 

 

Це перебільшення показує, наскільки Олександр любить це місце: у його фотогалереї є фото з кількома десятками артистів, які тут колись виступали. Бурима свого часу прийшов сюди працювати на посаду охоронця, а пізніше став головним інженером. Згадує, що десять років тому стіни були«по пояс у грибку», а штукатурка відвалювалася сама собою. Також у приміщенні були проблеми з опаленням та електрикою – поступово комунікації вдалося налагодити за кошти, зароблені від заходів і виділені містом.

«Ця будівля притягує багатьох культурних діячів, як магніт. У відомих митців тут були перші сольні концерти, наприклад, у Dakh Daughters, Юлії Юріної чи гурту Nazva», – додає Едуард Томільченко, член ініціативної команди проєкту Save Mala Opera, а також режисер і культурний діяч.  Едуард допоміг тут організувати благодійний концерт у 2022 році, й відтоді продовжує робити події.

 

 

«Нижньоюрківська»: внутрішній двір, закритий для відвідувачів

Далі ми спускаємося сходами на «Нижньоюрківську», як тут жартома називають внутрішній двір. Вайб справді схожий. Двір сусідить із житловим будинком, але із сусідами мирилися не завжди. До повномасштабної війни тут ще проводили події, а зараз двір закритий для відвідувачів, але його можуть відкривати влітку.

 

 

Біля пожежного виходу був «приліт»: повилітали дерев’яні вікна, які виходили у двір, і їх замінили на сучасні. «Наш пріоритет – це консервування, збереження до початку реставрації: якщо не поставити вікна, то руйнування почнуться всередині будівлі», – розповідає Олександр Бурима.

«Загальний наш біль у цій будівлі: після вибухів не всі рами були пошкоджені, але за державною програмою відновлення всі рами демонтували й просто викинули на смітник, хоча це теж елементи спадщини», – ділиться Катерина Поліщук із благодійного фонду «Гуртум». Ще одне питання, на яке ніхто не має відповіді – чи були ці вікна автентичними.

 

 

Головний інженер натомість каже, що більшість рам згнили й однаково не були би придатними для використання: збереглося лише кілька, які ще можна якось використати – але не факт, що за призначенням, вважає Олександр Бурима. До того ж не всі вікна оригінальні, деякі зроблені вже в радянські часи, додає він.

Повноцінна реставрація центрального великого вікна в середньому коштує 100 тисяч гривень. Благодійному фонду не вдалося зібрати навіть на одне вікно: подія разом із брендом Tahho Artwalls принесла 66 тисяч гривень.

На місці внутрішнього двору раніше була приватна садиба й стайні, каже Кальницький. А в часи, коли всередині Малої опери базувався базар, у внутрішньому дворі зберігали ящики. Тут навіть була пожежа, внаслідок якої загорілося одне з вікон, додає Олександр Бурима.

Багато вікон у будівлі просто замазані штукатуркою або закладені. Імовірно, закрити частину вікон треба було для того, щоби зробити всередині будівлі кінотеатр на пів сотні місць, каже краєзнавець Михайло Кальницький, який живе недалеко від метро. Він згадує, як ходив сюди на сеанси за 10 копійок. Кінотеатр «Київська Русь» з’явився неподалік лише в 1982 році (до цього був кінотеатр «Комунар»). До слова, теперішній директор Малої опери Олексій Прасол раніше очолював кінотеатр «Київська Русь».

 

 

Другий поверх: мозаїка й глядацька зала, де після влучання відпадає штукатурка

Коли заходимо на другий поверх, до глядацької зали, Михайло Кальницький згадує, як виступав на цій сцені ще в 1960-х роках, коли ще був школярем. Він пам’ятає фігури серпів і молотів довкола сцени, які пізніше закрили чорною тканиною. Тоді інтер’єр, на відміну від екстер’єру будівлі, був доволі мінімалістичний – уже пізніше туди почали додавати ліпнину.

 

Фото під час репетиції

 

Сцена тут збудована під нахилом, як і в деяких оперних театрах. І, треба визнати, виглядає набагато привабливішою з концертним освітленням. У сцени є секрет – там могли би бути вікна, схожі на вікна у храмах, а ще двері на ще один балкон, також аварійний. Відчинити вікна знову мріє головний інженер Олександр Бурима. Якщо це станеться, будівлі, можливо, пасуватимуть і концерти класичної музики (вікна можна буде зачиняти під різні потреби).

 

Концерт «Курган і Агрегат» у Малій опері

 

На момент нашого візиту тривають репетиції мюзиклу від театрального колективу з Мелітополя. У залі темно, але добре видно штукатурку, яка облетіла на стелі після однієї із атак РФ. З боків на стелі домонтували сітку, щоб убезпечити відвідувачів. Але це тимчасове рішення – за літо обіцяють «щось придумати». Балкон також закрили для глядачів під час повномасштабної війни.

Катерина Поліщук із благодійного фонду «Гуртум» каже: заходити з відновленням у велику залу фонд не зможе, бо це інший масштаб бюджетів, а також досить небезпечні висотні роботи.

 

Це стеля великої зали. Штукатурку тут обіцяють зробити вже на наступному тижні, після 11 травня

 

Акцентом другого поверху стає мозаїка над сходами, яка з’явилася тут у 1970-х роках – ви могли її бачити в кліпі «Щастя» гурту Nazva. «Мозаїка не постраждала, але вона була дуже брудною і її було доволі важко відмивати», – каже співзасновниця благодійного фонду «Гуртум» Катерина Поліщук.

 

 

На другому поверсі волонтери перефарбували червоні стіни в білі та відновили декоративний камін на другому поверсі. На місці каміна колись був вхід у глядацьку залу, розповідає Олександр Бурима.

Підвал: фотовиставка й театральна студія

На відміну від внутрішнього двору, у напівпідвальне приміщення зайти можна, бо тут щомісяця змінюють фотовиставки від Асоціації фотографів. Відвідати їх можна безоплатно: для цього треба знайти номер головного інженера на сайті Малої опери – він впустить і проведе до підвалу, у будні чи вихідні. У напівпідвалі також розташована кімната для репетицій театральної студії.

 

 

Головний інженер каже: коли прийшов працювати сюди десять років тому, то вивіз із цих кімнат багато сміття. Що в підвальних приміщеннях, достеменно невідомо – кожен висуває свою гіпотезу. 

«Думаю, коли коней треба було забрати з дощу, то їх сюди заводили. Бачите, у колонах якісь дивні вируби зроблені», – припускає Олександр Бурима. «Простіше це зробити в стайнях, ніж заводити сюди», – вважає Михайло Кальницький.

Решту приміщень Малої опери використовують як як кабінети чи складські приміщення, або ці кімнати просто не придатні для використання, тож нам їх не показували.

 

 

Якою могла би бути Мала опера

Відтоді як у 1986 році будівлі надали статус пам’ятки архітектури місцевого значення, тут жодного разу не проводили реставраційного ремонту. «Великий ремонт тут був у 1970-ті роки. А далі вже не стільки ремонт, скільки занепад», – каже краєзнавець Михайло Кальницький.

До повномасштабної війни проєкт першої частини капітальної реставрації вже був готовий. Згідно із цим проєктом, який тепер потребує оновлення, у будівлі мав би бути укріплений фундамент і відновлені стіни, уже покриті тріщинами. 

«Спершу варто було би провести експертизу споруди, далі відновлення основних конструкцій, а вже потім – декоративне відновлення. Найбільш видиме здебільшого декоративне, але в цьому випадку найважливіше – саме конструктивне. Такі будівлі мають вистояти, щоб нам було що показати нашим дітям та онукам», – вважає Катерина Поліщук.

«Мені здається, що можна було би зробити голосування в «Києві Цифровому» й запитати, як кияни бачать функцію Лук’янівського народного будинку. Там треба опера, концертна чи театральна зала чи культурний кластер? Лише після цього варто розробляти новий проєкт реставрації, а далі, коли вона буде на фінальній стадії, набирати трупу чи штат. Як на мене, найкраще зробити майданчик під різні формати, націлений на молодих митців і їхні дебюти, щоб не відкидати ідею Євгенії Мірошниченко», – каже Едуард Томільченко.

 

Зліва направо: Едуард Томільченко, член ініціативної команди Save Mala Opera, Вікторія Кіхтенко, журналістка, яка писала текст; Катерина Поліщук, співзасновниця благодійного фонду «Гуртум»; Олександр Бурима, головний інженер і Михайло Кальницький, краєзнавець.

 

Заповнити форму для співпраці з Малою оперою можна за посиланням.

Фото: Оля Закревська для Віледжа