Серед найочікуваніших книжок місяця – автобіографія Агати Крісті й роман польської письменниці з українським корінням Ольги Токарчук. Village обирає книжки місяця й пояснює, чому їх варто читати.

Художня література

«Хай зоре плуг твій кістки померлих»

Ольга Токарчук

Видавництво «Темпора», переклад Олени Шеремет 

Польська письменниця Ольга Токарчук отримала Нобелівську премію з літератури 2018 року «за наративну уяву, яка з енциклопедичною пристрасністю відображає перетин кордонів як форму життя». До цього вона вже здобула міжнародну Букерівську премію за роман «Бігуни», а її головною книжкою вважають «Книги Якова» – масштабний історичний роман про єврейського містика й релігійного лідера 18 століття. За словами Оксани Забужко, у цьому романі Токарчук вивела «формулу польського імперіалізму», зокрема колонізаторську політику Польщі на українських теренах. 

Ольга Токарчук має українське коріння – її бабуся походила із заходу України й вийшла заміж за поляка. Сама письменниця знає українські фрази з пісень, але вільно українською не володіє. 

«Хай зоре плуг твій кістки померлих» (2009) – детективний роман, за яким польська режисерка Аґнєшка Голланд зняла фільм «Слід звіра» у 2017 році. Назва й епіграфи кожного розділу книжки походять із поеми Вільяма Блейка «Шлюб Неба і Пекла». Роман порушує теми морального виміру полювання й місця «незручних» людей у суспільстві. «Приголомшлива суміш трилера, комедії й політичного трактату, написана жінкою, яка поєднує надзвичайний інтелект з анархічним світосприйняттям», – написалапро цей роман письменниця Сара Перрі в рецензії для The Guardian.

   

«Т-щастя»

Артем Чапай

«Видавництво 21»  

Артем Чапай – письменник, перекладач і репортер, член Українського ПЕН. З лютого 2022 року він служить у ЗСУ. Попередня книжка «Не народжені для війни», написана під час служби, ввійшла до топу нонфікшн-творів 2025 року від The Washington Post і до короткого списку «Книги року BBC» того ж року. Книжку вже перекладають кількома іноземними мовами, зокрема французькою, нідерландською й англійською, а нещодавно уклали договори на переклади китайською та корейською.

Роман «Т-щастя» про вибір між реальністю й ілюзією в часи, коли світ навколо перетворився на згарище. У бліцінтерв'ю «Львівській Пошті» Чапай розповів, що літера «Т» у назві навмисно не розкривається до середини книжки, бо вся історія обертається навколо речей не до кінця зрозумілих, і читач не завжди усвідомлює, де правда, а де ні. 

Роман досліджує, наскільки різним буває щастя для різних людей: автор намагається уявити щастя диктатора, окупанта чи звичайної людини. «Щастя складається з моментів, які ти згадуватимеш до кінця життя… Уся моя книжка про це – про співвідношення між щастям справжнім і щастям несправжнім», – підсумував Чапай.

   

«Президент»

Міґель Анхель Астуріас

Видавництво «Вавилонська бібліотека», переклад Анни Марховської

«Один із найоригінальніших латиноамериканських текстів, будь-коли написаних», – пише нобелівський лауреат Маріо Варґас Льйоса у передмові до англійського видання “Mr. President” 2022 року. 

«Президент» – перший диктаторський роман Латинської Америки, який спричинив появу цілого жанру, зокрема «Осені патріарха» Ґарсії Маркеса й «Свята Цапа» Варґаса Льйоси. Роман написаний на основі особистого досвіду автора – диктатури Мануеля Естради Кабрери у Гватемалі, і через цензуру вийшов друком лише через роки після написання. Після публікації роману «Президент» у 1946 році американські спецслужби намагалися заблокувати його поширення через підставні організації. 

Гватемальський письменник і дипломат Міґель Анхель Астуріас отримав Нобелівську премію з літератури 1967 року «за визначні літературні здобутки, міцно пов'язані з національними рисами й традиціями корінних народів Латинської Америки». Він вважається одним із перших авторів, які вплинули на формування магічного реалізму, і попередником Латиноамериканського буму 1960–70-х. У видавництві «Вавилонська бібліотека» це вже друга книжка Астуріаса – у 2025 році вийшов роман «Маїсові люди».

«Ми живемо в епоху демагогів. Астуріас теж бачив це безумство та створив із нього мистецтво», – написавжурналіст і письменник Гектор Тобар у рецензії для The New York Times.

   

«Баумґартнер»

Пол Остер

Видавництво Старого Лева, переклад Ярослави Стріхи

The New York Times назвав Пола Остера «одним із найкращих американських прозаїків нашого часу». 

Роман «Баумґартнер» – остання книжка письменника та сценариста Пола Остера, автора 18 романів, який помер у квітні 2024 року від раку легень у віці 77 років. Коли Остер був підлітком, у літньому таборі він стояв поруч із хлопцем, якого вдарила блискавка – і той загинув миттєво – письменник назвав це визначальним досвідом свого життя. 

Після раптової смерті батька Остер написав дебютну мемуарну книгу «Винахід самотності». Під час роботи над нею письменник виявив сімейну таємницю 60-річної давнини: його бабуся вбила дідуся, коли батько Пола був дитиною. Суд виправдав її через тимчасове божевілля. Саме це пояснювало емоційну закритість батька – він мовчав про цей травматичний досвід усе життя, а Пол дізнався правду лише після його смерті. 

Головний герой роману – професор філософії Сеймур Баумґартнер, прізвище якого й стало назвою книжки, уже десять років намагається жити після смерті дружини Анни. Роман розгортається у спогадах і роздумах, у дрібних побутових проблемах. The New Yorker зазначав, що Остер «зворушливо пише про те, як людина долає велику втрату». 

   

«Потяги особливого призначення»

Богуміла Грабала

Видавництво «Комора», переклад Олександра Стукало

У лютому 1997 року Богуміл Грабал випав із вікна п'ятого поверху празької лікарні, нібито годуючи голубів. Чи це був нещасний випадок, чи самогубство – досі невідомо. Адже у своїх текстах він писав про письменників і філософів, які стрибали з п'ятого поверху, і зізнавався, що іноді хотів би зробити те саме.  

Грабал був одним із найвизначніших чеських письменників 20 століття, мав юридичну освіту, але працював залізничником, сталеваром, страховим агентом і мандрівним продавцем. Після радянського вторгнення 1968 року йому заборонили публікуватися, тож його книжки виходили як самвидав. «Богуміл Грабал, як ніхто інший, уособлює чарівну Прагу. Він поєднує народний гумор із бароковою уявою», – сказав про автора відомий чесько-французький письменник Мілан Кундера.

Повість «Потяги особливого призначення» (1965) принесла Грабалу світову славу після того, як екранізація режисера Їржі Менцеля отримала Оскар 1968 року. У центрі сюжету – окупована совєтами Чехословаччина. Двадцятирічний Мілош працює практикантом на маленькій залізничній станції. Попри війну, його думки зайняті нездійсненим коханням і власною незграбністю. Це роман дорослішання, де трагедія й комедія живуть в одному реченні.

   

Нонфікшн

«Автобіографія»

Агата Крісті

Видавництво Stretovych, переклад Роксани Шевчук 

Агата Крісті писала цю книжку таємно протягом 15 років і не дозволяла публікувати за свого життя. «Автобіографія» вийшла посмертно в 1977 році. За кількістю проданих примірників Крісті поступається лише Біблії та Шекспіру.

У грудні 1926 року Крісті зникла на 11 днів і влаштувала власний детектив, який досі не має однозначної розв'язки. Того вечора чоловік оголосив, що кохає іншу й хоче розлучення, а потім поїхав до коханки. Крісті сіла в машину та зникла, а наступного ранку поліція знайшла покинутий автомобіль над крейдяним кар'єром. Через 11 днів її знайшли в готелі в Гарроґейті, вона реєструвалася під прізвищем Ніл, яке носила коханка її чоловіка, але іншим імʼям. Що це означало, Крісті так і не пояснила й не згадала цього в «Автобіографії».

Натомість книжка охоплює все інше: дитинство наприкінці 19 століття, два шлюби, дві світові війни й археологічні експедиції з другим чоловіком Максом Меллованом на Близькому Сході. «Найзахопливіша таємниця Агати Крісті – це історія її власного незвичайного життя», – ідетьсяу відгуку на Daily Mail. 

   

«Світанок усіх речей. Нова історія людства»

Девід Ґребер, Девід Венґров

Видавництво BookChef, переклад Ганни Ігліної 

«Блискуча й наснажлива книжка, вона перевертає базові уявлення про 30 000 років змін», – написав есеїст і колишній професор Єльського університету Вільям Дересевіч про це видання в рецензії для The Atlantic.  

Девід Ґребер – американський антрополог та анархістський активіст, один із натхненників руху Occupy Wall Street – масових протестів 2011 року проти економічної нерівності та впливу корпорацій на політику. 

Вони з Девідом Венґровим завершили рукопис улітку 2020 року й за кілька тижнів Ґребер раптово помер у Венеції у 59 років. Книжка вийшла рівно через рік після його смерті й одразу стала бестселером New York Times. Девід Венґров – британський археолог, професор Університетського коледжу Лондона.

Видання «Світанок усіх речей» стверджує, що загальноприйнята версія історії – не просто хибна, а нудна. Автори показують, що впродовж тисячоліть люди жили в надзвичайно різноманітних суспільних формах і свідомо обирали, як організовувати своє життя. Ґідеон Льюїс-Краус, журналіст The New Yorker писав, що книжка «прагне розширити нашу політичну уяву, оживляючи можливості далекого минулого».

   

«Час для гідності. Справедливість у несправедливому світі»

Раян Голідей 

Видавництво «Наш Формат», переклад Геннадія Шпака

Це третя книжка у трилогії про чесноти американського мислителя й медіастратега Раяна Голідея після «Відваги» та «Дисципліни». Голідей кинув коледж, але здобув освіту самостійно й почав кар'єру як консультант із медіа, зокрема працював директором із маркетингу у великій компанії American Apparel. Пізніше став найвідомішим у світі популяризатором стоїцизму, автором 14 бестселерів, перекладених 40 мовами, зокрема книжки «Стоїцизм на кожен день». Його книжки продані тиражем понад три мільйони примірників. 

Голідей досліджує в цій книжці справедливість не як політичне поняття, а як щоденну практику, через реальні приклади від римського імператора й філософа-стоїка Марка Аврелія до Флоренс Найтінґейл, британської медсестри 19 століття, яка заснувала сучасну медсестринську справу. Що означає робити правильно, коли ніхто не дивиться, коли це незручно, коли простіше промовчати. «Книжка містить послання, яке кожен із нас точно має почути», – зазначив Арнольд Шварценеґґер у блербі до книжки. 

   

«Поля смерті»

Хейнґ Нґор

Видавництво «Бородатий Тамарин», переклад Інни Бодак

Камбоджійський лікар-гінеколог Хейнґ Нґор пережив чотири роки в таборах примусової праці режиму Пол Пота, де приховував свою освіту та професію, бо інтелектуалів і лікарів розстрілювали. Він не міг зробити операцію кесаревого розтину дружині, яка вмирала під час пологів, адже ризик розкрити себе означав смерть для всієї родини. Проте його дружина й дитина загинули, а він у 1979 році з племінницею вибрався до Таїланду. 

Уже в США, працюючи консультантом для біженців у Лос-Анджелесі, він отримав роль журналіста Діта Прана у фільмі «Поля смерті» без досвіду акторства. У 1985 році Нґор отримав «Оскар» як найкращий актор другого плану, першим серед акторів азійського походження і другим аматором в історії кінопремії. Після церемонії він сказав: «Я хотів показати світу, наскільки глибоким є голод у Камбоджі, скільки людей гинуть під комуністичним режимом. Моє серце задоволене».

У лютому 1996 року Нґора застрелили біля його будинку в Лос-Анджелесі. Офіційна причина – пограбування, але злочинці не взяли ані автомобіль, ані великої суми готівкою. Вони відібрали лише медальйон із фотографією загиблої дружини, тому частина камбоджійської громади вважає, що вбивство замовив Пол Пот як помсту за фільм і публічну боротьбу проти режиму. 

«Поля смерті» – мемуари, написані в 1987 році. Це розповідь людини, яка пережила геноцид, утратила все й розповіла про це світу.

   

«Коротка історія кураторства»

Ганс Ульріх Обріст

Видавництво Ist publishing, переклад Аліни Кучми

«Ця книжка продовжує лінійку видань у нашій програмі, присвячених куруванню мистецтва. Ми намагаємося балансувати між публікацією текстів про історію виставок українських авторів і перекладами від зіркових дослідників і кураторів, до яких, безперечно, належить Ганс Ульріх Обріст», – пояснює видавчиня Катерина Носко.

Свою першу виставку швейцарський куратор Ганс Ульріх Обріст організував у 1991 році прямо в себе на кухні. Сьогодні він – художній керівник лондонських галерей Serpentine, автор понад 300 проєктів по всьому світу та власник архіву інтерв'ю з художниками, архітекторами й мислителями на понад 2000 годин. ArtReview двічі називав його найвпливовішою людиною у світі сучасного мистецтва: у 2009 і 2016 роках. 

Один із малюнків Обріста – концептуальний портрет розмови, зафіксований під час проєкту Interview Project, став основою для обкладинки українського перекладу.

«Коротка історія кураторства» вийшла у 2008 році й відтоді перекладена шістьма мовами. Обріст назвав її «актом протесту проти забування». Через 11 інтерв'ю із засновниками кураторської справи книжка простежує, як кураторство стало самостійною професією від перших незалежних виставок 1960-х до становлення бієнале.