Це люди, які створили невеликий клуб вишивки і поставили собі ціль – створити вишиванку за рік. Учасники клубу збираються двічі на місяць в офісному лаунжі продуктової IT-компанії PlantIn у вільний від роботи час, щоб наступного Дня вишиванки прийти в офіс уже у власноруч вишитій сорочці. Ми розпитали їх про челенджі, плюси-мінуси, а також вишивку як спосіб релаксації.

Торік ми разом із фольклористкою й популяризаторкою української традиційної культури Яриною Сізик розбиралися, що таке «трушна» вишиванка, чи соромно носити масмаркет, і чому українцям варто задуматися про те, щоб навчитися вишивати.

Хто й чому створив клуб вишиванки

Ідею клубу запропонувала Аліса Фірсова, яка займається вишивкою з дитинства. Перші навички їй передала мама, коли Алісі було шість років, а згодом вона почала ходити на шкільний гурток вишивки. Каже, що найбільше любить у цьому процесі його медитативність і можливість повністю переключитися від буденних справ. Водночас для неї це спосіб створювати щось красиве й унікальне власноруч.

   

Ідея клубу виникла не лише через любов до самого ремесла, а й через бажання популяризувати українську культуру та підтримувати національну ідентичність у повсякденному робочому середовищі

   

Окремо Аліса також реалізовувала власну волонтерську ініціативу, пов’язану з вишиванками для військових. Вона замовляла сорочки в майстринь, обирала тканину, кольори ниток та орнаменти, а потім передавала їх через волонтерів у шпиталі для поранених військових і на фронт. Загалом так вдалося передати понад 50 вишиванок у шпиталі та ще близько 20 – на передову.

Як працює клуб вишиванки

У клубі близько 15 учасників – як працівники офісу, так і ремоут-команда. Зустрічі проходять раз на два тижні в офісному лаунжі. На початку учасники збиралися частіше – один-два рази на тиждень, щоб швидше опанувати базові техніки та легше зануритися в процес.

   

Учасники мають дуже різний досвід: хтось вишиває багато років, а хтось уперше взяв голку до рук саме в клубі

   

Формат зустрічей побудований так, щоб комфортно було й новачкам, і тим, хто вже має практику. Компанія закуповує всі необхідні матеріали, а Аліса Фірсова допомагає учасникам опановувати техніки з нуля.

Анастасія Голобородько

UI/UX Designer у команді R&D

Я завжди знала, що хочу мати власну вишиванку. Я родом із Запоріжжя, і, на жаль, у моєму дитинстві це було дуже зросійщене місто. Тоді вишиванку часто сприймали як щось «не наше», щось лише для «західної України». Попри це, інтерес до вишиванок у мене залишався завжди.

Досвід у мене був – я вишивала картини. Але для мене це завжди було більше про процес, ніж про результат. Спосіб відпочити, переключитися, зайняти руки й думки. Більшість моїх робіт зрештою «роз’їхалися» до рідних і друзів: для мами я вишила кілька картин, для подруг – подушки, а друзям на весілля створила герб їхньої родини.

   

Згодом я перестала вишивати, але після початку повномасштабної війни тема вишиванки для мене знову стала актуальною. Мабуть, як і для багатьох, хто знову шукав свою ідентичність. Тоді я подумала: я ж умію вишивати – чому б не зробити власну вишиванку? Я почала дивитися відео, шукати схеми, купила матеріали. Мені дуже хотілося зібрати автентичну вишиванку з нуля й до кінця.

   

Але потім я знову засумнівалася у своїх силах, боялася, що це може затягнутися надовго і я закину цю справу. І взагалі – що вона вийде невдала, і в такій буде соромно ходити на вулиці. Саме тому я тоді так і не наважилася почати, а тканину просто віддала бабусі біля під’їзду.

Коли з’явилася ідея створити клуб вишиванки, я одразу зрозуміла, що це знак, і що треба приєднатися. Мене дуже зачепило те, що це не просто про вишивку, а про спільність і підтримку. Про те, що люди з різних куточків України можуть разом створювати щось особисте й культурно важливе.

Я вирішила піти простішим і реалістичнішим шляхом – обрала заготівлю. Це тканина з уже нанесеним орнаментом, який потрібно просто вишити за схемою. Мені здається, що це дуже хороший варіант для першої вишиванки. Для мене це спосіб без зайвого тиску пройти весь процес і зрозуміти, що в цьому немає нічого страшного чи надто складного.

Поки що я вишиваю не так багато, як хотілося б. Через зір працюю переважно лише на вихідних і при денному світлі. Але зараз придивляюся до хорошого ліхтарика для роботи, тому, можливо, скоро вечірнє читання книжок проміняю на вишивання.

Найскладнішим для мене виявилося те, що тканина дуже дрібна, я не дуже добре бачу дірочки. А ще зіткнулася з технічним нюансом вишивки за заготівлею: малюнок на тканині був надрукований не зовсім чітко по клітинках, тому хрестики почали «розходитися» з орнаментом. У якийсь момент мені довелося розпустити вже готовий перший манжет.

Але це мене зовсім не демотивувало. Я просто змінила підхід: тепер орієнтуюся не на друк, а на переплетення ниток, а вишивати почала взагалі зі зворотного боку заготівлі – так мені краще видно структуру тканини. Тож зараз я майже починаю спочатку, але вже з упевненістю, що все буде рівно.

Найбільше мене мотивує те, що я давно хотіла собі вишиванку, але постійно це відкладала. А зараз у нашому маленькому ком’юніті бачиш, що люди це роблять – значить, і я зможу. У своєму темпі, але точно зможу.

Зустрічі клубу для мене – це насамперед про компанію. Про можливість поговорити, поділитися думками й порадами з людьми, які мають таке саме хобі.

Анна Ковгань

Manual QA

Коли я вперше побачила анонс клубу вишиванки, то, чесно, подумала, що це не для мене. Я ніколи не вишивала, хоча сама ідея мати річ, зроблену власноруч, давно мені подобалася. Але це здавалося чимось дуже складним, довгим і точно не для мого графіка та нервів. А потім минув тиждень, відбулася перша зустріч клубу, і я побачила фото людей, атмосфери й самого процесу.

   

У той момент подумала, що теж хочу і, може, навіть зможу. Тому вирішила спробувати. Не через те, що була дуже впевнена у своїх силах, а тому, що захотілося дати собі шанс

   

Плюс я трохи азартна людина й люблю різні челенджі. А навчитися вишивати та зробити власну сорочку, щоб одягнути її на наступний День вишиванки, звучало як дуже класний виклик.

Досвіду вишивання в мене не було взагалі, і я навіть трохи боялася починати. Мені здавалося, що це щось дуже складне, де треба одразу все робити правильно, не помилятися й мати багато терпіння.

Вишиванку я вирішила робити для себе. Я з тих людей, які самі доїдають усі негарні млинці, тому тренуватися теж вирішила на собі. Подумала: якщо десь помилюся або щось вийде неідеально, то це буде моя сорочка та мій досвід.

Але наперед однаково подумала про те, що в майбутньому хотіла б вишити вишиванку чоловікові, тому обирала таку заготівлю, щоб до неї була парна чоловіча модель. Так після першої спроби мала б мотивацію для другого, відповідальнішого проєкту.

Спочатку думала, що вишивання буде для мене чимось схожим на читання – займатиме небагато часу щовечора. А, крім того, я зможу спокійно робити це під серіали. Але на практиці вишивка потребує від мене більше зосередженості й уваги, ніж я очікувала.

Поки стараюся виділяти хоча б один вечір на тиждень, коли можна спокійно сісти й повишивати. Ну і, звичайно, зустрічі клубу – окремий час, коли вже спеціально приходжу саме для цього процесу.

Найскладніше – почати. Я певний час не наважувалася перейти саме до полотна сорочки й тренувалася на окремих клаптиках тканини. Але коли все ж переборола себе, справа пішла легше. У моєму випадку треба було відкинути перфекціонізм і просто розслабитися, не думати, що все має одразу бути ідеально, і дозволити собі вчитися.

Зараз моя вишиванка ще в процесі, і попереду дуже багато роботи. Уже є частина візерунків, і це мене дуже тішить, бо орнамент поступово починає оживати. Я бачу, як крок за кроком ця ідея перетворюється на реальну річ. Усе ж кінець здається мені чимось далеким, але вже не таким абстрактним.

У мене є ціль, і я вмотивована зробити все, щоб вкластися в рік. Але якщо раптом так станеться, що за рік завершити не вийде, то, найімовірніше, просто продовжу далі. Усе ж ручна праця – це не швидкий процес, особливо коли поєднуєш її з роботою, побутом та іншими справами.

А зустрічі клубу стали для мене мотивацією й поштовхом, щоб нарешті почати. У клубі мене навчили основних технік, і це дуже допомогло, бо самій було б значно складніше наважитися та в усьому розібратися. Також приємно знати, що завжди можна звернутися за порадою, щось уточнити або просто показати, що виходить. Це додає впевненості й дисциплінує, бо коли є люди поруч, легше не закинути процес.

Анна Бакай

User Acquisition Specialist

Коли анонсували запуск клубу, я вирішила доєднатися, бо давно хотіла повернутися до створення вишиванок. Досвід у мене вже був: я маю власноруч вишиту сорочку, яку вдягала на торішній День вишиванки в офісі. Проте це поки що єдина моя велика робота, тому мені дуже хотілося знову зануритися в процес, але вже в компанії людей зі схожим інтересом.

Ми з Алісою, організаторкою клубу, працюємо в одній команді, тому ще до появи самої ідеї спільноти часто говорили про вишивку й традиційні сорочки за обідом. Я поставила собі за мету вишити сорочку для свого хлопця. Давно хотіла зробити йому такий подарунок, і тепер з’явилася чудова нагода.

   

Це буде не просто річ, а символ дому – вишиванка з традиційним орнаментом Харківської області, звідки ми обоє родом. Для мене дуже цінно створювати щось настільки особисте власноруч, особливо коли це ще й має такий зв’язок із нашим корінням

   

Останнім часом на роботі був доволі навантажений період, тому процес іде не так швидко, як хотілося б, і я поки лише на початку шляху. Проте зараз планую більше сфокусуватися на вишивці й стабільно виділяти хоча б кілька годин на тиждень вечорами після роботи. Для мене це ще й спосіб трохи сповільнитися та переключитися після робочого дня.

Найбільшим викликом і водночас відкриттям для мене стала саме техніка. На одній із перших зустрічей Аліса показувала метод півхрестика, що дає змогу зробити зворотний бік вишиванки максимально «чистим». Цим я поки не можу похизуватися на своїй першій сорочці, тож зараз із великим азартом опановую нову для себе техніку. 

Дуже сподіваюся завершити сорочку вже до Дня Незалежності. А якщо процес затягнеться і я не вкладуся в дедлайн, то точно не здамся – просто продовжуватиму вишивати у власному темпі. Починати заново я б точно не хотіла, тому прагну обов’язково довести сорочку до завершення.

Наталія Мудрак

Talent Acquisition Lead

Спочатку я не планувала записуватись у клуб, бо думала, що не матиму достатньо вільного часу. Але потім зрозуміла, що це можна робити із задоволенням й без зайвого тиску. Мене надихають люди, які мають різноманітні хобі, тому захотілося хоча б перевірити свої здібності.

Я вирішила зробити вишиванку для себе. Досвіду не мала, тому були сумніви, чи точно в мене все вийде. Як виявилося, я обрала доволі складний варіант на шість кольорів. У вишивці найбільше жовтого, помаранчевого, зеленого та синього кольорів. Така комбінація здалася мені дуже життєрадісною та яскравою. 

Після першого заняття я була в невеликому шоку, бо це виявилося доволі складно. Я лише з ниткою розбиралася понад п’ять хвилин. Мені хотілося зробити все ідеально, тому розпускала нитки й починала заново. У результаті за ціле заняття вдалося вишити лише кілька рядків, але я однаково собою пишалася.

Поки мені важко самостійно розібратися в різних техніках, тому вишиваю переважно на заняттях і трохи самостійно вдома. Для мене це більше про опанування нової навички, ніж про відпочинок. Але вже зараз помічаю, що під час процесу повністю переключаюся та трохи розвантажую мозок після насиченого робочого дня.

Найскладнішою для мене залишається техніка. Я ще не завжди розумію, як правильно робити переходи в складних візерунках. Колега навчає нас доволі складної техніки з гарним і рівним виворотом, і саме тут вмикається мій перфекціонізм. Часто я навіть повертаюся на кілька кроків назад, щоб зробити все «ідеально». Мабуть, вишивання добре підсвічує мою власну зону росту.

Зараз я створюю лише перший рукав. Чесно кажучи, очікувала, що процес буде швидшим, але намагаюся не засмучуватися, бо в кожного свої темп і бекграунд. У будь-якій справі важливі поступовість і практика. Сподіваюся вдягнути свою сорочку вже на наступний День вишиванки.

   

Якщо не встигну за рік – встигну за два

   

А зустрічі клубу для мене – це додаткова змога поспілкуватися з колегами та побачити їх у зовсім новій ролі. Мені особливо подобається момент на початку заняття, коли ми роздивляємося результати одне одного та ділимося враженнями. Це дуже об’єднує й створює атмосферу тімбілдингу. 

Валерія Голдович

Product Marketing Manager

Створення клубу вишиванки припало на період, коли я тільки влаштувалася на роботу в PlantIn. Для мене це було не лише про бажання створити щось кастомне власноруч, а й про змогу ближче познайомитися з командою. До того ж це допомагає переключитися від робочих завдань, звільнити думки й дати собі хоча б годину перепочинку від щоденних справ.

Раніше в школі на уроках трудового навчання ми вишивали рушники. Це дало мені невелику базу, яку я змогла пригадати й поновити на заняттях клубу. 

Обрала чорну вишиванку через її практичність у повсякденному носінні. Крім того, трохи згодом дізналася, що чорний колір також символізує мудрість, багатство та зв’язок із землею. У виборі орнаменту орієнтувалася насамперед на кольори. Зупинилася на зигзагоподібному візерунку в зелених, жовтих, помаранчевих і червоних кольорах.

Під час вибору також почала цікавитися значенням кольорів у вишивці. Наприклад, блакитний асоціюється з легкістю, свободою, мріями та духовністю, тоді як зелений, який переважає в моїй вишиванці, символізує життя, ріст, оновлення та розвиток.

Згодом дізналася, що зигзагоподібний орнамент – один із найдавніших. Він нагадує течію води та символізує зв’язок із життям, розвиток, постійний рух, зміни й оновлення. Також раніше хвилясті лінії вважали оберегом від злих сил і негативної енергії. 

Намагаюся приділяти вишивці час приблизно три рази на тиждень після роботи. Не можу сказати, що ніколи не пропускаю заплановані «вечори вишивання», але стараюся ставитися до цього без докорів сумління. Мені дуже подобається поєднувати його з переглядом фільму чи якоїсь програми на тлі із чаєм. Оскільки це доволі монотонний процес, я сприймаю його як своєрідну релаксацію.

   

Звісно, іноді хочеться отримати результат швидше, але тут усе, так само як і в багатьох життєвих процесах: швидко – не завжди означає якісно

   

Найскладнішою для мене виявилася саме техніка, завдяки якій вишиванку можна буде носити навиворіт. Малюнок із внутрішнього боку виглядає як акуратний орнамент із похилих стібків. Через цю техніку іноді бракує терпіння: якщо десь припускаєшся помилки, часто доводиться розпорювати частину візерунка, бо виворіт виходить не таким, як потрібно.

У жодному разі не зупинюся, якщо не встигну за рік, а просто продовжу без дедлайну. Для мене важливо не лише зробити вишиванку якісно, а й отримувати задоволення від самого процесу й усвідомлення, що я створюю власноруч щось особливе й пов’язане з українською культурою.

Дарина Головань – редакторка стрічки новин й авторка текстів Віледжа. Пише про місто, культуру і лайфстайл, а віднедавна – збирає щомісячні добірки виставок Києва. 

Навчалася на журналістиці в КНУ імені Тараса Шевченка, також писала про книги для «Читомо». Обожнює співати і писати пісні, грає на укулеле і фортепіано, також пробувала себе у різних стилях танців: jazz funk, dancehall female і high heels.