Конструктор Мітя Зінов’єв уже понад 15 років займається складними інноваційними проєктами. Зокрема, його бюро «Майстерня чудес» створює артоб’єкти для «Сільпо» й інсталяції для фестивалю Burning Man.

Команда Міті причетна до майже всіх українських проєктів на фестивалі у Блек-Рок за останні три роки. «Є дуже багато інформації про Burning Man як про культурну чи музичну тусовку, але мені ще з першого візиту хотілося розповісти про виворіт події: які челенджі потрібно пройти митцю, щоб представити свій артоб'єкт на Burning Man», – каже конструктор.

Яким був шлях Міті Зінов’єва та як його «Майстерня чудес» стала технічним хабом для митців – в інтерв’ю Village.

Звідки інтерес до арту на перетині з інженерією?

Мабуть, половину життя я провів у конструкторському бюро на заводі Антонова, де працював мій дідусь. Завдяки йому побував на майже на всіх авіаційних підприємствах країни.

Верстати та матеріали були в доступі, тому ми з братом постійно щось майстрували. Складали літальні апарати: дельтаплани, мотодельтаплани, авіамоделі. Виросли по вінця в «мейкерстві», авіашоу та змаганнях, автогонках, подорожах і пригодах.

У мене було насичене дитинство, із цікавою технічною частиною та дуже правильною, на мій погляд, системою координат. Сім’я заклала правильний фундамент, на ньому й розвивалося моє постійне бажання створювати цікаві речі.

Як захоплення перетворилося на бізнес?

Коли мені було трохи за 20, отримав пропозицію від українського офісу Red Bull – збудувати літак на Red Bull Flugtag для фронтмена «Воплі Відоплясова» Олега Скрипки. Це можна вважати неофіційним стартом «Майстерні чудес»: я вирішив зробити зі свого захоплення системну історію. Уже за рік, на першому українському Flugtag, я відповідав за безпеку й життєздатність усіх літальних апаратів як керівник технічної комісії.

Другий майлстоун для «Майстерні» – початок співпраці із Fozzy Group. Передісторія така: разом зі Red Bull ми почали робити маркетингові інструменти для їхніх івентів, а з часом стали одним із головних технічних партнерів: виготовляли рекламні зони, стенди й інше обладнання для HoReCa та ритейлу по всій країні. На подієвому ринку знали: якщо горять строки і є надскладне завдання, то це до Міті Зінов’єва та його майстерні.

Так сталося і з Fozzy. Відпрацювали разом декілька цікавих проєктів (той же Flugtag) і стало зрозуміло, що в нас дуже схожі цінності. Головне, що обʼєднує – потяг до нових відкриттів, експериментів і сміливих рішень. Ми стали частиною групи офіційно та почали роботу одночасно над двома дизайнерськими магазинами. Це був «Сільпо» на Подолі у стилі старого Києва, де їздять фунікулер і київський трамвай, а також магазин у селищі Щасливе, присвячений «Маленькому принцу» Екзюпері.

Найчастіше містяни стикаються з роботою «Майстерні чудес» якраз у «Сільпо». Які ще магазини ви оформили та який із них – найскладніший проєкт?

У «Сільпо» понад сотня магазинів в ексклюзивному форматі та різних дизайнах. «Майстерня чудес» оформлювала понад половину, але присутня в тих чи інших технічних рішеннях у кожному. Думаю, що до 30–40% оформлення в дизайнерських магазинах – це «Майстерня чудес».

Кожен магазин – приклад науково-технічної творчості. Особисто мене дуже цікавлять динамічні артоб'єкти. Тобто не просто статика чи оформлення стін, а інсталяції та механізми, з якими можна взаємодіяти.

Було багато складних проєктів. Один із цікавих – магазин у стилі Venice Beach у Львові. Ми відтворили практично точну копію американських гірок із пірса в Санта-Моніці, Лос-Анджелес, і змонтували її на стелю магазину.

Які головні напрями роботи «Майстерні» у 2026-му?

Зараз у команді близько 55 людей. Ми продовжуємо займатися технічною підтримкою івентів та оформленням ритейлу для Fozzy Group.

У 2026-му плануємо повернути щорічні зимові ярмарки, які поставили на паузу з початку війни. Ми кілька років були присутні в Запоріжжі, Вінниці, а також на Контрактовій площі в Києві. Зокрема, робили еталонне «Різдво на Подолі» – з прогулянковою ковзанкою, атракціонами та фудкортом. Хочемо повертатися в ці проєкти, що надихають: плануємо робити заходи в Києві й, можливо, в Одесі.

Також розвиваємо «Майстерню» як технічний хаб для митців. Останніми роками ми багато працюємо з виробництвом і супроводом мистецьких проєктів. Це переростає в повноцінний напрям з окремою командою.

Як захоплення перетворилося на бізнес?

Burning Man – це одна з найяскравіших і найважливіших мистецьких платформ нашого часу. Це точно не про гроші, а швидше про визнання.

Для мене особисто це челендж технічного характеру. У цеху «Майстерні» виготовляли або готували до відправлення фактично всі артінсталяції, що представляли Україну у 2023-му, 2024-му та 2025-му. Це проєкти The Hedgehog Temple, Phoenix, I’m Fine, а також Merman і перший український арткар «Синій бик», що створили із фондом Марії Примаченко.

За три роки присутності нашої команди на Burning Man ми отримали неоціненний досвід. Пройшли статичний арт, рухомий арт та арт, що горить (Phoenix). Робили технічний і конструкторський супровід інсталяції, виготовленої у Штатах. Маємо кейс «Мермена», коли готовий арт від української команди силами та коштами «Майстерні» підготували, відправили, змонтували, демонтували й повернули до Києва.

Ми готові ділитися цим досвідом з українськими художниками й допомагати в реалізації їхніх проєктів.

Чому художникам потрібен технічний хаб для підготовки до Burning Man? Які виробничі та логістичні виклики можуть на них чекати – з досвіду проєктів, над якими працювала «Майстерня чудес»?

Челендж номер один – конструкторська робота та виробництво арту. Є митці, які розуміють, як утілити свій дизайн чи ідею. А є команди, які не знайомі з технічним складником. Вони приходять до «Майстерні» радитися або одразу створювати проєкт під моїм керівництвом і команди сильних конструкторів. Ми допомагаємо підібрати матеріали, щоб інсталяція вистояла у складних умовах пустелі. Робимо технічні розрахунки й документацію для організаторів, які погоджують встановлення арту на плаї.

Ще є логістичні виклики. Шлях арту від цеху до пустелі Блек-Рок такий: вантажні перевезення до портів у Польщі чи Німеччині, потім – морем до Лос-Анджелеса, Сан-Франциско чи до Нью-Джерсі, далі – наземна логістика Штатами. Якщо проєкт потрібно доопрацювати у США, це окремий виклик: знайти місце, людей, інструмент.

Адміністративна історія – реєстрація арту або подача на грант – часом лякає митців, бо непроста в реалізації. У кожного є змога отримати грант на виробництво від організаторів Burning Man у розмірі від 40% до 60% вартості арту. Зараз із двома українськими командами проходимо грантові кейси. Допомагаємо шукати грантодавців або «донорів», самі іноді виступаємо в цій ролі.

Чи надаєте проєктам медіапідтримку?

Так, це теж одна з наших експертиз. Чотири роки тому я запустив на YouTube декілька пробних епізодів медіапроєкту «Український арт на Burning Man», який щороку знімаємо в пустелі. Зараз разом із партнерами Fozzy Media ми трансформували його в повноцінний документальний фільм «Замки на піску», який 19 лютого вийшов у прокат в українських кінотеатрах, а потім проїде Європою та США.

Стрічка показує історію створення майже всіх українських артінсталяцій за останні п'ять років. Історій дуже багато, тому однією частиною точно не завершиться.

Які проєкти супроводжуватиме «Майстерня чудес» на Burning Man цьогоріч і чи можна ще приєднатися?

Зараз у мене на столі – три заявки від українських команд на виробництво й супровід артінсталяцій. Роздумую над власним проєктом, який, можливо, теж з'явиться у 2026-му.

До кінця березня прийматимемо митців з їхніми проєктами, залюбки розглянемо й допоможемо реалізувати. Ми беремося насамперед за навіжені проєкти, тобто складні або надскладні. Burning Man на кожному етапі витримує на міцність усю команду. Це і приваблює.

З якими ще світовими платформами для митців працюватимете? Де важливо бути представленими українським художникам?

Особисто мені цікаві Венеційська бієнале, Art Basel у Маямі-біч, Bosch Parade в Нідерландах, а також регіональні івенти Burning Man, які відбуваються і в Європі, і в Африці, і в Америці. В ідеалі – потрапити туди зі своїм проєктом, але розглядатимемо й колаборації.

Інша ваша експертиза – пошук постійної домівки для арту за кордоном. Це комерційна історія для митців?

Після Burning Man починається полювання за артом, що представили на події. Місто Ріно, розташоване поряд із пустелею Блек-Рок, уже перетворилося на своєрідний «музей» артінсталяцій із Burning Man. Місцева влада дуже підтримує митців.

Щороку інсталяції із фестивалю з’являються у громадських місцях. І не лише там: багато проєктів роз'їжджаються Штатами й іншими країнами. Особисто в мене у 2025-му було дві пропозиції зі встановлення «Мермена» у США: одна – із Сан-Франциско, а інша – приватного характеру, з Вашингтона. Зараз ведемо переговори.

Для митців важливо, щоб інсталяція отримала постійне місце. Багато хто дарує свої роботи. Часом прямо на плаї домовляються про купівлю арту.

Знаю декількох митців, які в підсумку продавали свої інсталяції й арткари. Ціновий діапазон дуже різниться. Мені відомі кейси, коли митці дарують свої роботи, і водночас можуть продати їх за сотні тисяч доларів.

Ми привезли до Києва інсталяцію Фенікс, яку робили у 2023 році. Зараз працюємо над нею в Майстерні, приводимо до ладу, перевіряємо щодо пошкоджень вогнем і готуємо до безпечного встановлення в місті. Сподіваюсь, у найближчому майбутньому відкриємо її киянам.

Якою може бути вартість проєкту для митця на Burning Man?

Вартість залежить від масштабу ідеї та складності виконання. З досвіду проєктів, з якими працювала «Майстерня», ціна виробництва може коливатися від кількох десятків тисяч доларів до понад $150 000. Окремо є виробничі витрати, є інші накладні, які ми несемо для того, щоби бути присутніми на події в пустелі Блек-Рок.

Найдорожча наша історія – «Синій Бик». Це фандрейзинговий проєкт, у який повірили декілька людей, зокрема і я. Коли ми з командою «Майстерні» почали втілювати дизайн у «залізі», стало зрозуміло, що бюджет, на який розраховували спочатку, далеко не фінальний. Нам вдалося закінчити вчасно, але ще є «сирі» місця». Будемо доопрацьовувати «Бика» в майбутньому – це проєкт не на один рік.

Матеріал підготовлено за підтримки

фото: Андрій Іванченко, Микита Ващенко, Мітя Зінов'єв