У світі синглів Олена Карась («Тонка») випускає двоактний концепт-альбом. Інтервʼю

У світі синглів Олена Карась («Тонка») випускає двоактний концептуальний альбом [metanoia]. Це десять пісень, що розділені на «темну» й «світлу» частини. Альбом-виставу, у якому композиції обіцяють розкрити ще повніше, представлять на сцені в Києві у 2027 році. Віледж поговорив з Оленою Карась про сольну карʼєру й гурт «Тонка», тлінність синглів, а також Крим у її піснях.

 

Сингли – це тлінне?

 

Я майже ніколи не обираю форму, через яку музика проходитиме крізь мої руки та голову. Коли в лютому зрозуміла, що я готова написати велику концептуальну форму, то засмутилася, бо розумію, у які драматичні часи ми живемо. У людей може не вистачати уваги та сил емоційних чи буквально фізичних, щоб послухати сингли, а я їм пропоную цілий альбом.

Звісно, синглами просувати музику набагато легше. Як на мене, велика форма у певний спосіб є свідченням змін у культурі та суспільстві. Це змога говорити зі слухачами трохи іншою мовою. Це вперше, коли за один місяць я написала весь альбом. Він складатиметься не тільки з пісень, а й з інтро, аутро й інтерлюдій. На премʼєрі альбому-вистави в Києві буде ще повніше [премʼєру перенесли на 2027 рік через безпекову ситуацію – ред.]. Пролунають музичні рішення, яких не почуєш на стримінгах, хорові й імпровізаційні частини з аудиторією.

Це буде мультидисциплінарна історія: музика, театр, хореографія, світло й парфуми. Тобто глядач сприйматиме інформацію аудіально, візуально й ольфакторно (завдяки запаху).

Ідея створити візуальну трилогію зʼявилася, бо хотілося показати різницю між двома актами через кліпи. «Відпусти штурвал» – про стан втрати опори. «Тільки б не назавжди» – завершальна пісня першого акту, і вона найгостріша, найболючіша. Вірш наприкінці кліпу перетікає у третю роботу, яка відкриває другий «світлий» акт, що виходить із темряви замкнутого театру у відкритий український пейзаж. У такий спосіб ми показуємо, що цей альбом не тільки про страждання, а й надію. Мені завжди хотілося зробити щось подібне, але я ніколи не відчувала сміливості й готовності всередині.

А це дуже важливо – сміливість і готовність.

У лютому я була свідком, як мій чоловік проживає травматичний момент. Не знаю, чи змогла б писати, якби переживала це сама. Здатність спостерігати, бути емпатичною – велике джерело моєї творчості.

Музика завжди була для мене терапевтичною. На мою думку, це і є мета мистецтва – дати змогу прожити непрожиті емоції не на самоті. Бо ми звикли заплющувати очі, робити все самостійно та часто забуваємо про те, що у своїх переживаннях ми не самотні.

 

В альбомі «[metanoia]» зерно та його центр – це саме фортепіано й голос, тож кожна пісня може звучати окремо та майже нічого не втратити. Також у цьому альбомі я реалізуюся як саундпродюсерка. На відміну від «Тонка», у мене є конкретні музичні ідеї, з якими я приходжу до Дані Зубкова (Lucas Bird) – він теж пропонує свої ідеї, але за фінальний результат відповідальна я, і мені це подобається.

Також відмінність у тому, які сенси я можу закладати у проєкті, де можу висловлюватися від власного імені, ніби дозволяю собі сказати інтимніші й глибші речі.

 

 

Крим проявляється в кожному моєму звуці, в асоціаціях, часто підсвідомо. У другому акті буде пісня, присвячена тілу й тілесній памʼяті. Тіло і є мій дім. Переконана, що наші голоси мають генетичну схильність, і в моєму голосі Крим звучить із дитинства. Я ніколи не могла зрозуміти, звідки в моєму голосі вроджена рухливість гортані, схильність до мелізматики та нетрадиційних ладів – а відповідь лежить у тому, звідки я родом.

Слухайте новий альбом Олени Карась на Spotify, Apple Music, YouTube Music