Мережа книгарень «Сенс» відкриває свій перший простір за франшизою – у Львові, на вулиці Богдана Хмельницького. Він працюватиме у приміщенні колишнього кінотеатру часів Австро-Угорської імперії й поєднає книгарню, кафе, кавʼярню та простір для подій. Ми розпитали засновника «Сенсу» Олексія Ерінчака, навіщо проєкт іде до Львова, як працюватиме перша франшиза та яким має бути майбутній «Сенс» в Одесі.

«Ми хочемо, щоб львівський «Сенс» мав своє обличчя й поступово ставав для місцевих своїм»

Запуск «Сенсу» у Львові відбувся без довгих пошуків приміщення – локація знайшла команду сама. Місцеві підприємці придбали будівлю й запропонували «Сенсу» зайти туди з книгарнею-кавʼярнею. Львів із його читацькою спільнотою, найдавнішим видавничим форумом і жвавим культурно-мистецьким життям видавався логічним кроком із погляду бізнесу, розповідає Ерінчак.

 

Для команди «Сенсу» цей проєкт став першим досвідом розширення мережі через франшизу, однак її формат суттєво відрізняється від класичного продажу бренду. «Франшизу часто сприймають як модель, де я продав права на назву, а далі люди щось роблять самі. У нас не так, це управлінська франшиза. Тобто партнер отримує право використовувати бренд і бізнес-процеси «Сенсу», а управління простором передає команді «Сенсу», – пояснює Олексій Ерінчак.

Операційно київська команда залишає за собою контроль за всіма ключовими елементами проєкту, зберігаючи єдиний ціннісний каркас. «Наші стандарти, підходи, архітектура, назва, меню, підбір книжок – усе це залишається за «Сенсом». Ми також відповідаємо за пошук персоналу й управління ним на всіх посадах, крім директора», – зазначає засновник книжкового простору.

 

Єдина принципова відмінність від інших закладів полягає в тому, яка юридична особа веде комерційну діяльність. Львівські інвестори, які є власниками приміщення, свідомо вирішили залишитися непублічними на цьому етапі запуску локації, каже Олексій Ерінчак.

Попри суворі обмеження управлінської франшизи, простір не має ставати застиглою київською копією. «Ми хочемо, щоб львівський «Сенс» мав своє обличчя й поступово ставав для місцевих своїм. Так само як це сталося в Івано-Франківську на «Промприладі»: люди не сприймають його як просто мережеву точку, а кажуть: «Це моє місце, на мене тут чекають, мене тут знають», – розповідає засновник «Сенсу». Для цього команду набрали з місцевих мешканців, а події та маркетинг розробляють із фокусом на львівський контекст.

 

Історія колишнього кінотеатру та врятований стінопис

«Сенс» у Львові запрацює в будівлі початку 19 століття на вулиці Богдана Хмельницького – за 600 метрів від площі Ринок і за кілька хвилин пішки від Оперного театру. Фактично це дві будівлі, між якими на першому поверсі буде розташований «Сенс». Розташування трохи далі від площі Ринок команда вважає радше перевагою, ніж мінусом, адже самі львівʼяни часто оминають цю локацію через надмірний туристичний потік.

Будинок зведений у 1912–1913 роках за проєктом архітектора Романа Фелінського для Соломона Рогатина. Кінотеатр тут діяв від 1913 року під назвою «Сфінкс» (згодом – «Мева», «Адрія», а в радянські часи – «ім. 17 Вересня» й «ім. Б. Хмельницького»). За понад століття будівля пережила скарги на «неморальні фільми», розміщення Єврейського драматичного клубу, популярність індійського кіно в 1990-х роках і більярдну у фоє, поки у 2007 році міськрада остаточно не ліквідувала заклад.

Від самого кінотеатру всередині майже нічого не залишилося, навіть підлоги, проте команда вирішила зберегти стелю зі слідами затікань і малюнків, щоб залишити історію приміщення. Головним же надбанням локації став монументальний стінопис 1960-х років роботи представника львівської малярської школи, дослідника української історії й етнографії Володимира Патика, який займає стіну основної зали й частину сусідньої.

 

 

«За легендою радянська влада замовила художнику цю роботу, він її зробив, але залишив там багато гумору й певних підколів. Це композиція про те, як Богдан Хмельницький завойовував Львів. І дуже цікаво, що стінопис близько 30 років просто стояв захаращений у приміщенні. Там жили голуби, можливо, собаки й коти, але робота дивом збереглася», – розповідає Олексій Ерінчак.

 

Відновлення обʼєкта символічно збіглося зі 100-річчям від дня народження художника, яке відзначають цього року у Львові. «Ми відмовилися від ідеї робити у просторі книжкові вітрини, як на Хрещатику. Там великі вікна, і стінопис буде видно просто з вулиці. Людина проїжджатиме трамваєм і бачитиме його. Я хочу, щоб люди заходили туди не тільки по книжки чи каву, а й просто познайомитися із цією роботою», – додає Ерінчак.

Окрім художнього спадку, у просторі зберегли й функціональну памʼять кінотеатру: там, де раніше висів екран, облаштували сцену та новий екран для презентацій і подій.

«Людина на кріслі колісному, з візочком або старша особа не має натрапляти в просторі на барʼєри»

Облаштування безбарʼєрного простору в будівлі початку 19 століття стало одним із найбільших викликів для архітекторів, однак команда принципово відмовилася від будь-яких виправдань історичним статусом обʼєкта. «Ми зробили пандус, повністю вирівняли підлогу основного поверху, прибрали пороги. Людина на кріслі колісному, з візочком або старша особа не мають натрапляти на ці бар’єри в просторі. Є інклюзивна вбиральня», – додає Ерінчак.

 

У приміщенні високі стелі, тому для розширення торгівельної площі зробили декілька рівнів. Щоб зробити її доступною для кожного, у приміщенні змонтували ліфт, який уже працює. «Для мене це був принциповий момент. Не можна сказати: «Це історична будівля, тому ми нічого не можемо зробити». Звичайно, не все можна виконати ідеально. Наприклад, пандус неможливо зробити дуже широким, тому що є вузький тротуар. Це завжди компроміс. Але для абсолютної більшості людей краще мати такий доступ, ніж не мати його взагалі», – каже засновник «Сенсу».

Концепт розробляв постійний архітектор «Сенсів» Василь Грищенко, а до реставрації фасаду та відновлення стінопису залучали львівських фахівців.

 

«Будівництво може бути навіть дорожче за простір на Хрещатику, хоча площа приблизно вдвічі менша»

 

Закладений термін окупності становить пʼять років – аналогічно до проєкту на Хрещатику. Утім, під час підготовки приміщення кошторис ремонтних робіт суттєво зріс через здорожчання будівництва в Україні. «На сьогодні, за відчуттями, це може бути навіть дорожче за простір на Хрещатику, хоча площа приблизно вдвічі менша. Тут було дуже багато роботи з первинним станом приміщення. На Хрещатику ми свого часу мали не величезний бюджет і на чомусь економили. У Львові теж немає якогось необмеженого бюджету, але деякі речі ми робимо як довгострокові», – пояснює Олексій Ерінчак.

Точну підсумкову суму засновник не розголошує, зазначаючи, що це рішення залишається за інвесторами. «За фінансовою моделлю, якщо все йде нормально, інвестору повертаються гроші приблизно за пʼять років. Після цього ми заходимо в партнерство 50/50 – уже без франчайзингової історії. Тобто стаємо рівноправними партнерами й продовжуємо працювати разом», – додає засновник «Сенсу».

«У Львові набагато більше українськості, яку так довго пригнічувала радянська система»

«Сенс» розраховує залучити у Львові як досвідчених читачів, так і нову аудиторію. Показником очікування стало те, що ще до відкриття сторінка простору в Instagram зібрала близько 4000 підписників, серед яких чимало киян, які зараз мешкають у Львові.

Окрім книжок, у закладі працюватиме повноцінна кухня, меню якої згодом адаптують під місцеві традиції. «Я думаю, що страви, які вже полюбилися киянам і франківцям, зайдуть і у Львові. Поки ми заходимо з тим самим меню. Можливо, із часом зʼявляться локальні страви, які відповідатимуть духу Львова. Наприклад, я думаю, що ми зробимо свій пляцок, тому що для Львова це важлива частина гастрокультури», – ділиться Олексій Ерінчак.

А ось асортимент книжок на старті штучно змінювати не будуть – простір працюватиме з усім спектром українських видавництв, коригуючи пропозиції під реальний попит після запуску. «У Львові трохи інший контекст. Тут набагато більше українськості, яку не так довго пригнічувала радянська система. Водночас тут набагато більше дітей і молоді, ніж у Києві. Тому, ймовірно, ми продаватимемо більше підліткової та дитячої літератури. Можливо, аудиторія «Сенсу« у Львові буде молодшою, ніж у Києві», – припускає засновник книжкового простору.

 

А ось асортимент книжок на старті штучно змінювати не будуть – простір працюватиме з усім спектром українських видавництв, коригуючи пропозиції під реальний попит після запуску. «У Львові трохи інший контекст. Тут набагато більше українськості, яку не так довго пригнічувала радянська система. Водночас тут набагато більше дітей і молоді, ніж у Києві. Тому, ймовірно, ми продаватимемо більше підліткової та дитячої літератури. Можливо, аудиторія «Сенсу« у Львові буде молодшою, ніж у Києві», – припускає засновник книжкового простору.

Олексій Ерінчак переконаний, що мережа повинна постійно змінюватися під виклики часу та конкретного міста, зберігаючи гнучкість, яку команда продемонструвала ще на початку повномасштабної війни, перетворивши київську локацію на волонтерський хаб. 

Модель, яку зараз відшліфовують у Львові, засновник планує пропонувати іншим потенційним партнерам в Україні, щоб показувати робочий бізнес-кейс.

«Ми не «МакДональдз», у якого відточені процеси й у всьому світі все має бути однаково. Хоча бути такою корпорацією непогано, бо це процеси й досвід. У своїй сфері ми «МакДональдз», на мою думку, з погляду привабливості бренду й упізнаваності. Але ми набагато гнучкіші, адаптивніші й продовжуватимемо робити все, щоб опинятися вчасно, у правильному місці та з правильними сигналами до нашої аудиторії», – каже Ерінчак.

«Ми не «МакДональдз», у якого відточені процеси й у всьому світі все має бути однаково»

Серед усіх регіонів України найбільше уваги та зусиль засновника «Сенсів» привертає Одеса. Спроб відкрити там простір було вже декілька, проте попереднім планам щоразу заважали складні домовленості або російські обстріли. Утім, мовні та культурні особливості міста засновник сприймає не як перешкоду, а як головну причину туди зайти.

«Навіть якщо в Одесі є 5% людей зі стійкою україноцентричною позицією, хоча я вірю, що їх значно більше – це вже 50 000 осіб. Це сила, яка може перевернути наше уявлення про Одесу дуже швидко. І це активні люди, яким бракує місця зустрічі, де вони відчували б себе сильними серед своїх. І в цьому просторі зʼявлятиметься й мультиплікуватиметься енергія, яка витіснятиме залишки «руського міра» з одеського сьогодення й натомість продукуватиме українськість», – наголошує Олексій Ерінчак.

Якщо раніше в Одесі планували невелику книгарню на 250–300 квадратних метрів, то зараз амбіція проєкту виросла до створення великої культурної інфраструктури. «Я розумію, що якби «Сенс» там склався в невеликому форматі, він би не зміг умістити всю цю функцію. Це не може бути просто книгарня-кавʼярня. Це має бути простір в історичному місці, у крутій будівлі, з двором. «Сенс» має стати інфраструктурною функцією, яка обʼєднує культурну, творчу, україноцентричну, патріотичну публіку для того, щоб рухатися вперед разом і розвивати українську Одесу», – пояснює засновник книжкового простору.

Складність пошуку партнерів у місті полягає в тому, що важко знайти людину чи групу людей з одночасно й розумінням важливості такого простору, і можливістю фінансувати настільки масштабний проєкт, пояснює Олексій Ерінчак.

«Сподіваюся, що в «Сенсі» не буде ксенофобії та поділу на «свій-чужий»

Якщо Одесі бракує обʼєднувального осередку, то у Львові щільність культурного життя надзвичайно висока. Тому місцевому «Сенсу» не потрібно ставати будинком культури – його місія полягає в тому, щоб задати новий рівень доступності та стати майданчиком для порозуміння, розповідає засновник простору. Ерінчак прагне, щоб простір показував приклад усьому бізнесу, що заклади з підвальними туалетами та сходами без пандусів мають відійти в минуле.

У приміщенні очікують бачити різну аудиторію: корінну інтелігенцію, молодь, військових, туристів і внутрішньо переміщених осіб. «Я сподіваюся, що в «Сенсі» не буде ксенофобії, поділу на «свій-чужий», бо до нас прийдуть як туристи, так і люди, які переїхали нещодавно до Львова через війну, а ще львівʼяни, тож це буде місце перетину всіх зі всіма.

Для мене львівський «Сенс» має бути найбільш мистецьким з усього, що в нас є, людиноцентричним і саме україноцентричним»,

– зазначає Олексій Ерінчак

Олексій Ерінчак переконаний, що просто збудувати красиву локацію недостатньо – без активної модерації та проактивної позиції команди вона не запрацює сама по собі. «У мене було таке переконання раніше, що просто треба створити інфраструктуру й вона наповниться. А в реальному житті трохи не так працює. Треба створити інфраструктуру та проактивно її наповнювати, направляючи. Це як баскетбольне поле в місті, де ніхто не грає в баскетбол – очевидно, що на нього не всі прийдуть одразу», – пояснює засновник простору.

«Дуже важливо, яка аудиторія прийде першою та «засквотить» простір. Ми намагаємося зробити так, щоб першою про відкриття дізналася наявна аудиторія «Сенсу», яка вже розділяє наші цінності», – додає Олексій Ерінчак.

Точну дату запуску львівського простору називати остерігаються, адже ремонтні роботи масштабного обʼєкта стикнулися із затримками підрядників і форс-мажорами (зокрема, пожежею на підприємстві під Києвом, де виготовляли обладнання). Наразі команду повністю набрали, київські фахівці вже працюють на місці, а книжки розпаковують на полицях.

 

Фото й обкладинка: надані командою «Сенсу» для Віледжа

Олена Березовенко – редакторка «Їжі» у Віледжі, випускниця кафедри журналістики НУ «Київський авіаційний інститут». Про ресторани та гастрономію професійно пише з 2018 року, а до команди Віледжа приєдналася у травні 2025-го.