The Village Україна обирає книги місяця й пояснює, чому їх варто читати.

Художня література

   

Ісабель Альєнде «Вітер знає моє ім'я» 

«Видавництво Анетти Антоненко» 

Переклад з ісп. Г. Грабовська

Роман популярної чилійської письменниці Ісабель Альєнде «Вітер знає моє ім'я» можна назвати гуманістичним висловлюванням прозаїкині щодо відразу кількох актуальних, дражливих суспільно-політичних тем, наприклад, президенства Дональда Трампа. 2019 року на саміті НАТО тодішній очільник США сказав: «Ми робимо безпрецедентні кроки для обмеження нелегальної еміграції». Одним із них було розлучення сімей, коли дітей забирали в батьків. Дикість цієї ситуації Ісабель Альєнде у своєму романі порівнює зі страшними реаліями Другої Світової війни, коли, рятуючи дітей від смерті, єврейські родини мусили відправляти їх самих в інші країни Європи. Страшно, сумно. Але письменниця на цьому не зупиняється й нагадує читачеві, від чого тікають люди до США. Виявляється, і від кривавих наслідків геополітичних ігор супердержави, які на собі відчувають мешканці різних країн Центральної Америки. 

Звідси три основні сюжетні лінії роману, що спершу здаються абсолютно непоєднуваними в одну. Дійсно, що може бути спільного в музиканта на пенсії Самуеля Адлера, свободолюбної жінки Летісії Кордери та семирічної Аніти. Усі вони емігранти. Кожен пережив страшну трагедію, але за волею авторки книжки ці персонажі врешті житимуть під одним дахом. У тихій любові, турботі одне про одного вони загоюватимуть душевні рани, стверджуючи силу краси найцінніших людських почуттів. 

Сіжань Джей Джао «Залізна Вдова»

Vivat

Переклад з англ. Ю. Шекет

На дебютний роман канадської письменниці китайського походження Сіжань Джей Джао «Залізна Вдова» чекали українські читачі, залюблені в жанр фентезі. І недарма. Попри те, що в англомовному книжковому світі твір класифікують як young adult, він виходить за ці межі завдяки динамічному сюжету, яскравим персонажам, оригінальному світу, у якому традиційна китайська філософія поєднується з технологічними винаходами. 

За сюжетом на світ людей напали хундуни – прибульці, машини, що мають власну ієрархію та відповідну їй силу. Їм протистоять хризаліди – геніальні винаходи людей. Це теж машини, але у формі тварин, які можуть трансформуватися. Щоб ними керувати, має поєднуватися чоловіча енергія Ян пілотів і жіноча енергія Їнь їхніх напарниць – конкубін. Що сильніші внутрішні сили пілота, то потужніша його хризаліда. Біда лише в тому, що конкубіни зазвичай помирають, їхню енергію висотують, свідомість поглинають. А тому молоді жінки, які йдуть на службу, розуміють, що вирушають на вірну смерть… Вісімнадцятирічна Ву Дзетянь вирішує стати конкубіною, щоб помститися відомому пілоту за смерть своєї старшої сестри. Відчайдушна бунтарка – вона відкриє в собі надзвичайну силу, щоб змінити світ, у якому жінкам відведена роль жертв. Ву Дзетянь порине у світ інтриг, пригод і таємниць, які докорінно змінять її життя. 

Кріс Тведт «Диявол у деталях»

«Нора-Друк» 

Переклад з норв. Н. Іваничук

Урізноманітнимо нашу добірку скандинавським детективом. Якщо ви ще не читали романи норвезького письменника Кріса Тведта, то знайте, що «Диявол у деталях» – уже четверта книжка популярного автора, перекладена українською. Це буде, без сумніву, цікавий досвід, адже у Тведта не знайдете екшену, скаженої динаміки чи емоційної напруги протягом усієї оповіді, до яких вдаються автори гостросюжетної прози, скажімо, із США. Натомість у норвезького письменника багато діалогів, заплутаних людських зв'язків, є й добре скроєна інтрига, яка ніби й проглядає крізь плетиво сюжету, але залишається невловною до кінця. 

«Диявол у деталях» – дев'ятий роман із циклу книжок про адвоката Мікаель Бренне. У цього пана регулярно виходить брати справи, які перетворюються в детективні розслідування з ризиком для його життя. Цього разу в Берґені стається вбивство. Поліція навіть затримує підозрюваного – відомого найманого вбивцю, але він раптом скоює «самогубство» у в'язниці. Усі ниточки подальшого розслідування приводять до місцевого бізнесмена й гангстера ​​Петера Ульсена, який звернеться по захист до Мікаеля Бренне. Темні справи, подружні зради, конкуренція в банді, продажні поліцейські – усе це чекатиме на адвоката і, звісно, на читача.

ДіБіСі П’єр «Тим часом у дофаміновому місті»

«Вавилонська бібліотека»

Переклад з англ. Н. Гончар

Романи ДіБіСі ніколи не були легким читанням, та, здається, «Тим часом у дофаміновому місті» перевершив складність, залюдненість, галасливість і ядучу іронічність усіх попередніх творів автора. В оригіналі книжка вийшла 2020-го, тоді ж отримала від британської The Guardian звання роману, що найбільше роздратував того року. Чим? Можливо, своєю агресивною критикою сучасного цифрового світу, який у романі ДіБіСі постає в карикатурному світлі. 

«Тим часом у дофаміновому місті» розповідає про неназване місто, у якому діє чітка ієрархія районів. Дуже швидко на нього опускається важка рука прогресу: працівників замінюють роботи, а мешканців поглинає віртуальна реальність із соціальними мережами. Батько-одинак Лон, який втратив роботу й тяжко переживає смерть дружини, має якось опанувати двох своїх дітей – Іґана та Шелбі, які з усіх сил тягнуться до ігор, стрімів і флешмобів. Чоловікові, якому судилося бути не супергероєм, а невдахою, урешті вдається навернути власних чад на інших шлях. Разом вони тікають через стічні стоки до нового життя. Дуже символічно… 

Роман ДіБіСі міг би стати оригінальною сатирою, але вийшла книжка, що втомлює – жартами, які, здається, зрозумілі лише автору, надмірністю всього в оповіді, нарваністю персонажів, чиї діалоги схожі на істерики. Можливо, у досягненні такого ефекту й був концептуальний задум автора. Та після прочитання роману хочеться відкрити Instagram і подивитися на милих котиків, і справа тут не в дофаміні. 

Вільям Ґібсон «Віртуальне світло» 

«Видавництво»

Переклад з англ. Н. Гриценко

«Віртуальне світло» – науково-фантастичний роман і перша книжка трилогії «Міст» батечка кіберпанку Вільяма Ґібсона. Жанрово, стилістично, сюжетно – у цьому творі прекрасно все, якщо любити авторське похмуре бачення майбутнього. До останнього Ґібсон ставиться без ілюзій. Тому події «Віртуального світла» відбуваються у світі, що пережив руйнівний землетрус, низку значних геополітичних змін і пандемій. Суспільство остаточно розкололось на бідняків і багатіїв, середній клас зник, корпорації вирішують усе… 

У напіванархічній державі, що утворилась на зруйновному мосту між Сан-Франциско й Оуклендом, мешкає така собі велокур’єрка Шеветт Вашинґтон. Якось на вечірці вона поцупить окуляри в чоловіка, який надто зухвало поводився, навіть не підозрюючи, що це не просто дорогий аксесуар, а носій суперважливої інформації. За цими окулярами, та й самою Шеветт, полюватимуть продажні копи, безжальний кілер та охоронець Беррі Райделл. Звісно, це стислий переказ основи лише однієї сюжетної лінії. У Вільяма Ґібсона все набагато складніше, адже «Віртуальне світло» – висловлювання автора щодо впливу технологій на суспільство, іронічний, майстерний роман, у якому вистачає як пригод, так і моральних конфліктів. 

Нон-фікшн

   

Сельма Лаґерльоф «Морбакка»

«Видавництво Старого Лева»

Переклад зі швед. Н. Іваничук

[У процесі підготовки цього матеріалу вихід книжки відклали на грудень.]

1909 року шведська письменниця Сельма Лаґерльоф стала першою жінкою, яка отримала Нобелівську премію з літератури. «На знак вдячності за високий ідеалізм, яскраву уяву та духовне сприйняття, що характеризують її твори» – з таким формулюванням комітет відзначив малу прозу авторки. За життя Сельмі Лаґерльоф часто доводилося руйнувати стереотипи й утверджувати нову роль жінки в науці, літературі й суспільстві.  

«Морбакка» – белетризовані мемуари письменниці, у яких ідеться про дитинство Лаґерльоф. Авторка пише про себе у віці трьох із половиною років, робить це у третій особі, що доволі швидко надає тексту художнього характеру. Історії з книжки не завжди відповідають хронології її дорослішання, але для письменниці це, вочевидь, не принципово. Тут головне – настрій, атмосфера. Пишучи про своє дитинство, Лаґерльоф сповнює оповідь світлим, суто дитячим почуття щастя й дива, коли, наприклад, маленька дівчинка після раптового паралічу знову почала ходити. Кожна наступна частина книжки, названої на честь маєтку родини Лаґерльоф, – це історії про її родину, близьких людей, які не просто вплинули на формування особистості прозаїкині, але й залишили свій слід у її творах. Навіть у чи не найвідомішій казці «Дивовижна подорож Нільса з дикими гусьми». 

Ліса Дженова «Пам’ятати»

#книголав 

Переклад з англ. Ю. Максимейко

«Пам’ять – найнезбагненніше з незбагненних див, на які здатен мозок», – констатує Ліса Дженова, американська письменниця та нейробіологиня. Її книжка має на меті пояснити механізми, які застосовує мозок, під час обробки величезних масивів інформації. Щось він запам'ятовує з першого разу, щось відкладає у свої закамарки і пригадує, якщо підібрати ключ. Також авторка пояснює, як впливають на пам’ять емоції, сон чи стрес. 

Отже, у формуванні спогадів є чотири важливі етапи: кодування, консолідація, зберігання, видобування. Мозок збирає інформацію, перекладає її нейрологічною мовою, опрацьовує, виробляє хімічні зв'язки, завдяки чому ми потім можемо згадати, наприклад, свій перший поцілунок. Авторка пояснює, де зберігаються спогади: у тих ділянках мозку, у яких утворилися. Опис цих механізмів – цікава подорож із заглибленням у нейробіологію. Оперативна, семантична, м'язова, епізодична пам’ять – Ліса Дженова розкаже, що все це таке, після чого перейде до частини, присвяченій забуванню, дасть поради, як покращити пам'ять. Наприкінці книжки авторка несподівано дійде висновку, що «пам’ять – усе й ніщо», попереджаючи, що навіть у прагненні досягати висот ми не здатні протистояти законам роботи нашого мозку. Людина забуває, і це нормально. Прийміть даний факт, щоби позбавити себе зайвого стресу. 

Алан Рікман «Шалено, глибоко»

«Наш Формат»

Переклад з англ. О. Колеснікова, А. Пащенко

Щоденники відомого британського актора Алана Рікмана спершу дивують, потім затягують, але, чесно кажучи, не залишають по собі якогось надзвичайного враження. Справа тут не в особистості, її видно й відчутно в тексті, а, власне, у форматі оповіді. Вона, як і зазначено, максимально щоденникова, тобто якийсь день може описувати одним реченням. Нічого дивного, бо Алан Рікман нотує своє повсякденне життя. Робить це без пафосу та бажання потім видати записи про репетиції, обіди в ресторанах, читання сценаріїв. 

Актор цікавився політикою, стисло, але глибоко аналізував зрушення в суспільстві, ходив на вечірки до Стінга, пліткував зі знайомими про Шер, читав Семюеля Бекетта. Та понад усе Рікман захоплювався театром і, здається, усього себе віддавав роботі на сцені. О, диво! Знімання у стрічках про Гаррі Поттера він не сприймав, як щось надзвичайне. Це був комерційний проєкт, який Рікман стримано критикував. 

Щоб читати «Шалено, глибоко» й розуміти, про що у книжці йдеться, мало любити першу частину «Міцного горішка» та поважати Северуса Снейпа. Тому якщо візьметеся, готуйтеся переглядати всі примітки в книжці та зазирати в Google. 

Річард Ферт-Ґодбіхер «Історія емоцій»

«Лабораторія»

Переклад з англ. Ю. Лазаренко

Британський філософ, експерт у галузі історії, лінгвістики, психології та футурології Річард Ферт-Ґодбіхер своєю книжкою знайомить із молодою і, на його думку, дуже перспективною галуззю науки під назвою «історія емоцій», мета якої – «з'ясувати, як люди інтерпретували емоції в минулому», щоб по-новому поглянути на нього. 

«Минуле не можна зрозуміти, не знаючи тогочасних емоцій», – пише Річард Ферт-Ґодбіхер, здійснюючи величезний стрибок у часі, щоб розповісти про режим почуттів, встановлений у Стародавній Греції Сократом і Платоном, за яким навіть сльози страждання поділялись на благочесні та себелюбні, про каяття та зміну релігійних поглядів, до яких прийшов видатний завойовник і правитель Стародавньої Індії Ашока, зрозумівши, що війна приносить лише жах і руйнування. Далі – страсті святого Павла й міркування про огиду, хрестові походи та суть любові, зокрема й біохімічна, Османська імперія та страхи фобічного характеру, полювання на відьом і вчення Томи Аквінського про пристрасті… У кожному розділі книжки Річард Ферт-Ґодбіхер вміло закидає гачок, щоби впіймати читача на цікавинку, а потім заглибитися в історію з ракурсу дослідження трансформацій і змін, двигуном яких були саме емоції, бо людству без ніяк не обійтися.   

Майк Маллейн «Верхи на шатлі»

«Бородатий тамарин»

Переклад з англ. Я. Панко

«Верхи на шатлі. Обурливі історії астронавта космічного човника» – мемуари Майка Маллейна, інженера, офіцера ВПС США, астронавта NASA. Починається книжка з доволі непоказного епізоду – клізмування оповідача. Автор прагне правди, а не романтизації роботи астронавта, тому й методи досягнення своєї мети обирає відповідні. Тож відносно далекого 1977 року Майк Маллейн став «одним із двадцяти чоловіків і жінок, які проходили триденний медичний огляд і співбесіду, щоби стати кандидатом в астронавти». Та перед тим він був звичайним американським хлопчиком із багатодітної родини, обожнював свого тата, ньюйоркця ірландського походження, робив вилазки на природу, плекаючи головну мрію – літати. 

Коли ж Маллейна запросили на відбір у NASA, там на нього чекало не лише почуття тріумфу. Чоловік відчув ревнощі до цивільних, яких запросили до команди астронавтів, бо сам на той момент уже був військовим і, судячи із заплутаних коментарів, служив у В'єтнамі. А тут ще й дві жінки у групі. Як пише Маллейн, «вони претендували на ще одну пальму першості в нашому загоні – “перша красунечка в космосі”». Власне, коли вийшли мемуари астронавта, а сталось це 2006 року, автора критикували якщо не за сексизм, то за надто легковажне ставлення до жінок на службі в NASA. У своїй оповіді Майк Маллейн критикуватиме агентство, жартуватиме, кепкуватиме й робитиме все, щоб його «Верхи на шатлі» виправдали наявність прикметника «обурливі» в підзаголовку книжки.