Ювал Ной Харарі – автор бестселерів Homo Deus, «Sapiens. Історія людства від минулого до майбутнього» та «21 урок для ХХI століття». Його нова книжка«Nexus. Коротка історія інформаційних мереж від кам’яного віку до ШІ» ввійшла до списків найкращого нон-фікшну за версією The New York Times, The Guardian, The Economist, а також до переліку 25 найочікуваніших книжок 2025 року за версією Віледжа. Над українським перекладом працювало видавництво Bookchef – локальний видавець книжок Харарі.

Перша половина нової книги історик описує, як різні політичні системи та суспільства використовували інформацію для своїх цілей – від полювання на відьом і канонізації Біблії до сталінізму та нацизму. У другій частині автор попереджає: із розвитком штучного інтелекту зростає і загроза, що скоро людством почнуть керувати алгоритми, бо ШІ «мислить» не так, як людина.  

Віледж публікує уривок із книжки, де Харарі розмірковує про те, чи здатен штучний інтелект замінити людські професії, зокрема креативні й ті, що вимагають емоційного інтелекту.

Інтелектуали зазвичай цінують розумові навички вище за моторні чи соціальні. Та насправді набагато легше автоматизувати рухи під час шахової партії, ніж, скажімо, миття посуду. До 1990-х років шахи часто вважали одним із найвищих досягнень людського інтелекту. У своїй фундаментальній праці «Що не можуть зробити комп’ютери» (What Computers Can’t Do), надрукованій 1972 року, філософ Г’юберт Дрейфус, досліджуючи спроби навчити комп’ютери грати в шахи, дійшов висновку, що машина, попри всі зусилля, досі неспроможна перемогти навіть початківця. Цей важливий приклад Дрейфус використовував на захист своєї тези, що комп’ютерному інтелекту притаманна обмеженість. 

Водночас ніхто не вважав миття посуду особливо складним заняттям. Зрештою виявилося, що комп’ютеру набагато легше перемогти чемпіона світу із шахів, ніж замінити людину-посудомийника. Так, автоматичні посудомийні машини існують не одне десятиліття, але навіть найсучасніші роботи не здатні з ними впоратися. Надто складним виявилося це завдання – зібрати брудний посуд зі столів у переповненому ресторані, акуратно розмістити крихкі тарілки й склянки в посудомийку, а потім ще й вийняти їх після миття.

Аналогічно ми можемо припустити, що наша суспільна система більше цінує лікарів, ніж медсестер – принаймні судячи з рівня заробітної плати. Та автоматизувати роботу медсестри значно складніше, ніж автоматизувати роботу лікаря, який здебільшого лише збирає медичні дані, ставить діагноз і призначає лікування. 

Власне, всі ці завдання зводяться до виявлення закономірностей, а в цьому штучний інтелект перевершує людину. Натомість ШІ дуже далекий від того, щоб опанувати навички медсестри, як-от накладання пов’язки пораненому чи ін’єкція дитині, яка плаче. Обидва приклади не означають, що миття посуду або догляд за пацієнтами неможливо автоматизувати в принципі. Але це доводить, що пошукачам роботи у 2050 році варто інвестувати у свої моторні й соціальні навички не менше, ніж в інтелектуальні.

Ще одне поширене, але хибне припущення полягає в тому, що творчість притаманна виключно людині, а отже, буде надзвичайно важко автоматизувати будь-яку креативну роботу. Проте в шахах комп’ютери вже випередили людей у сенсі креативності. Те саме може статися й у багатьох інших сферах: створення музики, доведення математичних теорем чи написання книжок на кшталт цієї. 

Часто творчість визначають як здатність розпізнавати закономірності й порушувати їх. Якщо це так, то комп’ютери-творці можуть залишити нас позаду в багатьох сферах, адже вони відмінно розпізнають закономірності.

Третє хибне припущення – комп’ютери не здатні замінити людину в завданнях, що вимагають емоційного інтелекту, від психотерапевтів до вчителів. Але все залежить від того, що ми розуміємо під емоційним інтелектом. Якщо ми маємо на увазі здатність правильно розпізнавати емоції й адекватно реагувати на них, то комп’ютери цілком можуть перевершити людину за рівнем емоційного інтелекту. 

Бо емоції – це теж закономірності. Гнів – це біологічний патерн в організмі. Страх –  ще один подібний патерн. Як я визначаю, що ви сердиті чи боїтеся? Все своє життя я навчився розпізнавати емоційні патерни людей, аналізуючи не лише зміст сказаного, а й тон голосу, вираз обличчя та мову тіла.

ШІ не має власних емоцій, але може навчитися розпізнавати ці патерни в людях. Більше того, комп’ютери можуть розпізнавати емоції людини краще за самих людей, тому що геть позбавлені емоцій. Ми прагнемо, щоб нас розуміли, але інші люди часто не здатні вловити наші почуття, бо надто занурені у власні. Натомість індиферентні комп’ютери надзвичайно чутливо розумітимуть нас, бо їм у цьому сенсі нічого не стане на заваді.

Наприклад, дослідження 2023 року виявило, що чат-бот ChatGPT перевершує середньостатистичну людину за рівнем емоційної обізнаності, яку він продемонстрував у низці гіпотетичних ситуацій. Дослідження ґрунтувалося на тесті «Шкала рівнів емоційної обізнаності», який психологи зазвичай використовують для оцінки емоційної обізнаності людей, тобто їхньої здатності концептуалізувати власні емоції та емоції інших. Цей тест складається з двадцяти емоційно заряджених сценаріїв. Учасники дослідження повинні уявити себе в конкретних умовах і описати почуття – не лише власні, але й інших піддослідних. Потім ліцензований психолог аналізує відповіді на рівень емоційної обізнаності.

Оскільки ChatGPT не має власних почуттів, його просто просили розповісти, що могли відчувати головні герої ситуацій. Наприклад, стандартний сценарій змальовує людину, яка веде автомобіль через підвісний міст і бачить перехожого, що стоїть по інший бік огорожі й дивиться вниз, на воду. ChatGPT написав, що водій «може відчувати зацікавленість або занепокоїться безпекою людини, яку побачив. А з огляду на потенційну небезпеку ситуації водій також може відчувати підвищену тривогу й страх». 

Водночас перехожий «може відчувати широкий спектр емоцій, як-от відчай, зневіру чи смуток. Також може почуватись ізольованим або самотнім, вважаючи, що ніхто не дбає про нього чи його добробут». ChatGPT підбив підсумки так: «Варто зазначити, що це лише загальні припущення, тому що почуття та реакції кожної особи можуть змінюватися залежно від її власного досвіду й світогляду».

Двоє психологів окремо один від одного оцінили відповіді ChatGPT, використовуючи шкалу від 0, що означає повну невідповідність описаних емоцій ситуації, до 10, що вказує на повну відповідність.

За підсумковими оцінками, бали ChatGPT значно перевищили середні показники людської популяції, а його загальна оцінка майже досягла максимально можливого рівня 13.

Інше дослідження 2023 року заохочувало пацієнтів, використовуючи онлайн-чат ChatGPT, звернутися по медичну допомогу як до самого чату ChatGPT, так і до лікарів-людей. Треба уточнити, що піддослідні не знали, з ким саме вони спілкуються.

Згодом експерти проаналізували надані ChatGPT медичні поради й визнали їх точнішими та доречнішими, ніж поради, надані людьми. І що важливіше в контексті емоційного інтелекту – самі пацієнти оцінили ChatGPT вище в плані емпатії, якщо порівняти з лікарями-людьми. Заради справедливості варто зазначити, що справжнім лікарям не платили за роботу, вони не зустрічалися з пацієнтами в належному клінічному середовищі й мали чіткі часові межі. Тобто загалом люди-лікарі працювали в дуже обмежених умовах. Проте одна з переваг ШІ полягає в тому, що він може надавати допомогу пацієнтам будь-де й будь-коли, а вони при цьому не відчувають стресу й фінансових турбот.

Звісно, існують ситуації, коли ми очікуємо від когось не лише розуміння наших почуттів, але й відповідної емоційної реакції. Коли ми шукаємо дружбу чи кохання, ми хочемо дбати про інших так само, як вони дбають про нас. Отже, розглядаючи ймовірність автоматизації різних соціальних ролей і професій, найголовнішим є питання: чого насправді хочуть люди? Просто розв’язати проблему чи налагодити стосунки з іншою свідомою істотою?

У спорті, наприклад, роботи можуть рухатися набагато швидше за людей, але ж нас не цікавить участь роботів у Олімпійських іграх. Те саме стосується гросмейстерів. Попри те що комп’ютери вже давно перевершили їх, ці люди досі мають роботу й безліч шанувальників. Нам цікаво спостерігати за спортсменами й гросмейстерами, відчувати з ними зв’язок саме тому, що емоції роблять їх набагато ближчими та зрозумілішими для нас –  на відміну від незворушного робота. Ми розділяємо з ними емоційний досвід і можемо співпереживати їхнім почуттям.

А як щодо духовенства? Як почувалися б християни, якби їхню шлюбну церемонію проводив робот? У традиційному християнському весіллі обов’язки священника можна легко автоматизувати. Робот усього лише має повторити набір незмінних текстів і жестів, надрукувати свідоцтво й оновити центральну базу даних. 

У технічному плані роботу набагато легше керувати шлюбною церемонією, ніж кермувати автомобілем. З іншого боку, живим водіям більше довіряють: вважається, що вони ліпше дбають про безпеку. Те саме стосується й роботи священника: віряни очікують від нього не механічного дублювання слів чи рухів, а душевної взаємодії. Вважається, що тільки істота, яка здатна відчувати біль і любов, може з’єднати нас із божественним.

Однак зрештою навіть професії, що начебто мають належати виключно свідомим істотам – як-от священство, – можуть перейти до машин. Тому що одного дня комп’ютери можуть набути здатності відчувати біль і любов. А якщо цього не трапиться, люди все одно можуть ставитися до них так, ніби ті на це здатні. 

Вартість

Паперова: 542 грн