Є книжки, які ми звикли читати як історію – про минуле, дати й події. А є книжки, які змінюють сам спосіб того, як ми дивимося на ці ж події. «Чорна земля» Тімоті Снайдера пропонує поглянути на Голокост під іншим кутом: не як на злочин ідеології ненависті, а як на наслідок руйнування держав, інституцій і громадянства.

Снайдер показує, що символи, до яких ми звикли – табори, постаті злочинців, гучні назви – часто затуляють реальну географію масових убивств і політичні умови, які зробили їх можливими. Йдеться не лише про те, хто ненавидів, а й про те, де й чому ця ненависть змогла перетворитися на системне знищення. Чому в одних країнах виживали майже всі євреї, а в інших – майже ніхто.

У цьому матеріалі зібрали п’ять уривків із книжки «Чорна земля», які можна прочитати як п’ять уроків – або п’ять речей, які ми часто неправильно розуміємо про Голокост.

Урок 1

Ми слушно пов’язуємо Голокост із нацистською ідеологією, однак забуваємо, що багато вбивць не були нацистами чи навіть німцями. Передовсім ми згадуємо німецьких євреїв, хоча майже всі представники цієї нації, що їх знищили під час Голокосту, проживали поза Німеччиною. Вказуємо на концтабори, хоча лише одиниці вбитих євреїв коли-небудь там побували. Винуватимо державу, хоча вбивства були можливі лише там, де зруйнували державні інституції.

Дорікаємо науці, так переймаючи важливий елемент Гітлерового світогляду. Звинувачуємо нації, вдаючись до спрощень, які використовували самі нацисти.

Пам’ятаємо жертв, але схильні плутати вшанування пам’яті з розумінням минулого. Меморіал у шостому районі Відня має назву «Пам’ятати заради майбутнього». Чи є підстави твердити, що нас чекає гідне майбутнє після пережитого Голокосту? Ми зжилися із забутими злочинцями так само, як і з увічненими жертвами. 

Світ змінюється, воскрешаючи страхи Гітлерових часів, на які той відповів своїми діями. Історія Голокосту не закінчилася. Її прецедент є вічним, а уроки досі не засвоєно.

Потрібно зберегти хронологію, бо прихід Гітлера до влади в Німеччині – це лише частина історії, продовженням якої є завоювання Австрії, Чехословаччини й Польщі – події, які змінили перебіг «остаточного розв’язання». Ця історія певною мірою мусить бути політичною, тому що знищення Німеччиною сусідніх держав дало змогу створити зони (особливо в окупованому Радянському Союзі), де можна було винаходити нові методи масового знищення. Вона мусить містити різні перспективи, що виходять за рамки поглядів нацистів, опиратися на джерела, які написали представники всіх груп – євреї й не євреї, – які проживали на територіях, де відбувалися вбивства. 

Історія Голокосту має бути сучасною, щоб ми могли зрозуміти, що залишилося від гітлерівської епохи в нашій свідомості й нашому житті. Гітлеровий світогляд як такий не призвів до Голокосту, однак його неявна логіка породила новий тип руйнівної політики й нове розуміння людської здатності коїти масові вбивства. 

Поєднання ідеології та умов, яке виникло 1941 року, більше не повториться, однак може трапитися щось схоже. Тому почасти зусилля, необхідні для розуміння минулого, – це зусилля, необхідні для розуміння себе. Голокост – це не лише історія, а й застереження.

Урок 2

Під час війни талановита політична мислителька Ханна Арендт раптом зрозуміла, що відбувається. Єврейка, політична емігрантка з Німеччини, вона збагнула, як можна реалізувати ідеологію націонал-соціалізму. Якщо євреїв мали стерти з лиця землі, то спершу їх треба відокремити від держави. Як вона пізніше написала: «Тільки з народом без держави можна робити все, що завгодно».

Як і майбутні історики Голокосту, а також відповідно до німецько-єврейського досвіду, який поділяла з деякими з них, Арендт розглядала це відокремлення від держави як поступове позбавлення прав. Вона зазначала: «Перший необхідний крок на шляху до абсолютного панування полягає у тому, щоби вбити в людині юридичну особу». 

Однак найпростіший спосіб позбавити єврея правового захисту й навчити неєвреїв беззаконня – це знищити цілі юрисдикції, як це сталося в Австрії та Чехословаччині. Арендт починала усвідомлювати, що «через раптовий крах системи національних держав євреї перебували перед загрозою зникнення більше, ніж будь-хто інший».

Передовсім євреї опинилися в небезпеці через крах держав, громадянами яких вони були. Війна 1939 року, напад Німеччини на Польщу, принесла нові форми утисків, позаяк держава була роздроблена новими колоніальними кордонами. Однак навіть геттоїзації та проголошення колоніального порядку виявилося замало, щоби спричинити Голокост. Треба було чогось більшого: подвійного знищення держави.

У 1939 році, коли Гітлер уклав союз зі Сталіним, він почав знищувати держави чужими руками. Гітлер чудово розумів те, що радянське правління означатиме для територій, переданих Москві за німецько-радянським Договором про дружбу й кордон, а саме країн Балтії – Литви, Латвії та Естонії, а також східної частини Польщі. Гітлерове бачення радянського терору (хоч й відрізнялося), було перебільшеним: цілковите знищення всіх мислездатних людей, вбивство десятків мільйонів голодом. 

Гіммлер писав про «більшовицький метод фізичного винищення нації». Засновуючи альянс із Радянським Союзом, Гітлер завжди планував вторгнутися на ті землі, які передав своєму спільнику. Гітлерова пропозиція Сталіну 1939-го знищити держави передувала його ж кампанії на тих самих землях у 1941 році. Отже, німецький фюрер задумував подвійно знищити держави: спочатку ліквідувати міжвоєнні національні держави радянськими методами, які вважав надзвичайно радикальними, а згодом – знищити новостворений радянський державний апарат нацистськими методами, які тільки-но розробляли.

Німці вперше мали умови, за яких «можна було робити все, що заманеться», тобто вони могли масово вбивати євреїв у 1941 році, після вторгнення в Радянський Союз. Саме в зоні подвійної окупації, де радянське правління передувало німецькому, де знищення міжвоєнних держав радянською владою змінилося німецьким знищенням радянських інституцій, і сформувалося «остаточне розв’язання». 

Майже два мільйони євреїв, які опинилися під німецьким правлінням 1939-го, загинули. Те саме сталося із двома мільйонами євреїв, які опинилися під радянським правлінням у 1939–1940 роках. Справді, євреї, які спершу зіткнулися з радянською владою, стали першими жертвами німецьких масових вбивств.

Урок 3

Порівнюючи дві країни під німецькою окупацією, можна зрозуміти значущість політичного чинника. На початку Другої світової війни умови в Естонії та Данії були дуже схожими. Обидві – невеликі північноєвропейські країни з довгою смугою Балтійського узбережжя, обидві – домівка дуже малої кількості євреїв. Під час війни обидві країни перебували під німецькою окупацією, і там, і там впроваджували «остаточне розв’язання», й обидві країни німецькі окупанти проголосили judenfrei – вільними від євреїв. Попри це, перебіг Голокосту в кожній країні дуже відрізнявся. В Естонії після прибуття німецьких військ було вбито приблизно 99% євреїв. У Данії майже 99% євреїв, які мали данське громадянство, вижили. Данських євреїв планували відправити до Аушвіца; естонські – спіткали свою долю ще до того, як Аушвіц став фабрикою смерті.

У жодній країні під німецькою окупацією не загинуло стільки євреїв у співвідношенні до загальної кількості населення, як в Естонії, і в жодній не вижив такий відсоток євреїв, як у Данії. З огляду на тотальний характер німецької політики винищення євреїв, ці відмінності варто пояснити. Може, естонці були антисемітами? Радше навпаки, така традиція простежувалася в Данії. Можливо, передвоєнна естонська влада була антисемітською? Подвійна диктатура Костянтина Пятса та Йогана Лайдонера, без сумніву, була консервативною, однак вони прийшли до влади у 1934 році внаслідок державного перевороту проти правих радикалів. Насправді естонські євреї були рівноправними громадянами республіки, яка до того ж надала притулок деяким єврейським біженцям з Австрії та Німеччини. Данія, навпаки, після 1935 року відмовляла в допомозі єврейським біженцям.

Інтуїція вводить в оману. Вкрай різні наслідки, здається, не мають нічого спільного з поширеними серед населення настроями та довоєнною політикою, однак пов’язані з різним досвідом війни та окупації. Аушвіц нагадує нам про Гітлерове бачення світу без євреїв; він також мусить навчити нас, якою важливою була політика у пришвидшенні або уповільненні реалізації цього бачення.

Урок 4

У всій Європі, але різною мірою в різних місцях, німецька окупація знищила інституції, які створювали надійні умови для взаємної допомоги та співпраці між людьми. Там, де німці знищили традиційні держави або зрівняли із землею радянські інституції, які нещодавно зруйнували ці держави, вони створили прірву, де расизм і політика вели світ у небуття. У цій чорній дірі вбивали євреїв. Нерідко євреїв рятували лише люди, які могли діяти від імені держави, або інституції, що могли функціонувати як держава. Однак коли забракло морального світила інституцій, залишилися тільки доброта і тьмяне світло, що випромінювали поодинокі рятівники. Держава відігравала головну роль у діях тих, хто хотів убити євреїв, і тих, хто прагнув їх врятувати.

У всій Західній, Центральній і Південній Європі ліквідація інституцій відбувалася нерівномірно; Голокост поширювався тією мірою, до якої держави були ослаблені, і не більше. Там, де політичні структури утримували, вони надавали підтримку й засоби людям, які хотіли допомогти євреям.

Урок 5

Масові вбивства зазвичай відбуваються під час громадянських воєн або змін режиму. Нацистська Німеччина свідомо намагалася штучно створити умови для знищення держави, щоб використати їхні наслідки як привід знищити євреїв. Руйнування держав без таких зловмисних намірів призводить до більш звичних катастроф.

Нерозуміння взаємозв’язку між державною владою та масовими вбивствами стало основою американського міфу про Голокост, який панував на початку 21 століття: що Сполучені Штати були країною, яка цілеспрямовано рятувала людей від геноцидів, що спричиняли зарозумілі держави.

Вартість 

Паперова: 750 гривень