Психотерапія дедалі глибше проникає в наше життя: про неї знімають популярні серіали, пишуть бестселери й ведуть блоги-мільйонники. Словник терапії зі специфічними словами на кшталт «нарцисизм», «привʼязаність», «психотравма» міцно вбудувався в наше повсякденне спілкування. Але чи це щось насправді змінює? До Всесвітнього дня ментального здоровʼя, який відзначають 10 жовтня, говоримо про «перенасичення» психотерапією й інфляцію самодіагностики.

У 2023 році у США, де ця тема на піку популярності, 1 із 8 дорослих приймав антидепресанти, акожен п’ятий нещодавно звертався за психічною допомогою. Проте показники психічного здоров’я йдуть у протилежному напрямку: лише 31% американців вважають свій психологічний стан «відмінним» (у попередньому опитуванні таких було 43%). Попри високий інтерес до терапії й збільшення кількості тих, хто проходить лікування, цифри «покращення», видається, показують протилежний ефект.

В Україні ситуація теж непроста: станом на лютий 2025 року, 83% людей відчувають сильний стрес (78% пов’язують це з війною) й 36% незадоволені своїм психічним станом. Водночас лише 17% українців звертаються до психологів або психотерапевтів (у 2022 році було 7%), хоча 71% відчувають потребу в такій підтримці. Отже, навіть якщо може здатися, що «терапія всюди», питання про якість підтримки залишається відкритим. Ми запитали також в експертів, які ризики існують у «поширеності психотерапії».

Ілюзія «насиченості» психотерапією

За словами клінічної психологині Євгенії Чернеги, терапія справді всюди, ніби кава. Але, як і з кавою, на кожному кутку поруч з якісним є безліч сурогатів, які важко відрізнити без фахової допомоги. Чернега, посилаючись на власний досвід, додає: «Якщо ми живемо в "over-therapized" суспільстві, то чому більшість навіть тих, хто вже рік ходить на терапію, не знають, у якому методі вони працюють або чим ці методи відрізняються одне від одного?» Євгенія вважає, що є щонайменше три рівні того, що ми називаємо терапією. 

Перший – це лікування розладів: депресії, ПТСР тощо. Тут про «забагато» взагалі немає сенсу говорити: в Україні під час війни відчувається радше катастрофічний дефіцит експертів та експертизи, і навіть у Німеччині чекати на терапію після діагнозу «важка депресія» можна до півтора року, а діагностику РДУГ – майже два.

Другий рівень – самопізнання та зростання. Це та сфера, де йдеться про питання сенсу, зустріч із власною тінню, рух до цілісності. Це радше «лакшері», адже далеко не кожна людина має змогу серед буденних клопотів виділити на це час і ресурси.

Третій рівень – знання про психіку й мозок. Як наша свідомість конструює реальність, як виникають емоції, як ми будуємо стосунки. Тут ми досі тільки в «передпокої» розуміння, і про надлишок знань говорити зарано.

Загалом поширення психологічної мови Чернега вважає позитивним явищем: стигма відступає. Але в кожному прогресі є тінь. Наприклад, коли серйозні поняття стають мемами та втрачають зміст. Коли особистим болем діляться публічно не для підтримки, а для хайпу. Коли «мову терапії» перетворюють на систему звинувачень і повчань: «У тебе проблеми з кордонами», «Ти маєш полюбити себе». Коли сама терапія стає модним аксесуаром. Саме це й створює ілюзію «перенасичення» терапією. На думку Чернеги, проблема не в надлишку, а в поверхневому чи хибному використанні.

Самодіагностика й інфляція термінів

Цю думку також доповнює психологиня Юлія Падун. Психотерапія дійсно перестає бути табу – люди рідше соромляться просити про допомогу. Але мінус полягає у хвилі самодіагностики: звичайну тривогу плутають із «розладом», нудьгу – з «депресією», активну дитину – з «РДУГ-ом», а будь-яку сварку називають «аб’юзом». 

Це знецінює реальні діагнози й відлякує тих, хто справді потребує терапії. Психологиня наголошує, що справжня психотерапія – це довготривала професійна робота, заснована на доказових методах і досвіді спеціаліста, а не швидке навішування ярликів.

Псевдоексперти шкодять суспільству

На хвилі популярності й інтересу до психології виникло чимало псевдоспеціалістів, які називають себе терапевтами, не маючи ані достатньої освіти, ані практичних навичок. 

Про це нам розповідає клінічний психолог Вадим Мельник. Через це в пересічної людини може виникнути відчуття, що психотерапія – це просто «розмова за гроші», а не професійна допомога, яка може змінити життя. Насправді ж, за словами Мельника, психотерапія – це насамперед доказовий метод лікування психічних та емоційних розладів, а вже потім – інструмент саморозвитку.

Клінічний психолог Володимир Багненко, який працює з військовими, наголошує на особливій важливості якісної психологічної підтримки для цієї групи. У дослідженні Всеукраїнської програми ментального здоровʼя «Ти як?» українці називають військових серед тих, хто найбільше потребує допомоги. Водночас, за словами Багненка, багато з них ніколи раніше не мали доступу до терапії або ж стикалися з непрофесійністю.

Серед прикладів, які вони наводять: психолог у частині, що замість реальної роботи обмежується нескінченними тестами, або спеціаліст, який сам не витримує емоційної напруги й починає плакати на сесії. Тому для військових ця тема потребує значно більшої обізнаності та системної роботи, тоді як відчуття «психотерапії повсюди» Багненко пояснює радше ефектом інформаційної бульбашки соцмереж.

Популяризація психотерапії створює ілюзію, що її «забагато». Але експерти сходяться в іншому: у нас досі є дефіцит якісної допомоги, плутанина в термінах, поява псевдоспеціалістів і гостра нерівність доступу – особливо серед військових. Тож головне запитання звучить не «чи забагато терапії?», а «як зробити так, щоб вона справді допомагала тим, хто її потребує найбільше?»

Автори: Марк Лівін, Євгенія Чернега, Юлія Падун, Вадим Мельник, Володимир Багненко.