«Чекати пів року, поки слух відновиться, означає частково бути небоєздатним», – каже військовий Михайло. Черги на операції з відновлення слуху для військових можуть тривати до пів року в державних установах. У центрі на базі клініки Rhino, який заснував лікар-отоларинголог Іван Гринько, пацієнти зазвичай чекають від місяця до півтора. Затримка сама по собі не впливає на результат операції, але, за словами лікаря, знижений слух суттєво ускладнює повсякденне життя військових і погіршує психологічний стан. Швидше відновлення слуху допомагає адаптуватися після травм і зменшує прояви ПТСР [посттравматичного стресу], каже Гринько.

Ми розпитали військових Олексія й Михайла, які пройшли операції з відновлення слуху в Rhino, про знайомство з клінікою на «Куражі», коли перестаєш «шокати», а сусіди починають менше скаржитися на гучну музику, і як це – почути улюблену пісню прямо під час операції.

А також поспілкувалися з лікарями-отоларингологами Іваном Гриньком та Оленою Комар про те, як 30 хірургів на всю країну мають прооперувати 40 тисяч пацієнтів з акубаротравмами.

 

 

Олексій Приходько

Служить у Силах Безпілотних Систем. У квітні 2025 року після удару FPV-дроном у приміщення з боєприпасами, де він перебував, отримав акубаротравму. Після цього його перевезли в Київ у госпіталь, де насамперед оперували очі.

   

 

 

Поки лікували очі, про вуха навіть не думав – тоді це здавалося не найбільшою проблемою. Десь півтора місяця проходив лікування, а потім отримав направлення до державного ЛОР-інституту. Там мене повторно оглянули, перевірили частину аналізів і підтвердили наявні проблеми: перфорацію обох барабанних перетинок, через що потрібне хірургічне втручання.

Але через величезну чергу мене записали в середині червня аж на кінець грудня. Я забрав висновок і почав думати, що робити далі зі слухом, бо стан був дуже важкий: постійний дискомфорт, складно сприймати світ, фактично нічого не чув.

Після виписки брат наполіг, щоб я поїхав із ним на «Кураж». Серед різних стендів ми побачили намет із логотипом Rhino. Брат сказав: «Підійди, запитай». Я вирішив, що нічого не втрачаю.

Мені розповіли, що клініка покриває вартість операцій із відновлення слуху через благодійний фонд. Для мене безоплатність не була визначальною – я був готовий платити. Найважливішим був час. Чекати пів року означало, що виникли б проблеми з відновленням слуху вже під час операції.

Я подзвонив не одразу, бо мав інші справи, але брат наполіг. Пізніше я все ж зателефонував: мені розповіли, які документи потрібні. До операції нічого особливого не вимагалося – тільки стандартний пакет передопераційних аналізів. 

Але передусім треба приїхати, щоб лікар подивився, у якому стані перебувають мої вуха. Мені запропонували приїхати майже одразу. Лікарі оглянули вуха й сказали, що можуть зробити операцію через три тижні або місяць.

 

 

Я тримав у голові одне: мене прооперують, і з часом я почну чути краще, ніж після поранення. Ця думка мене й підтримувала, я навіть особливо не переймався самою операцією. Тим паче лікарі знали свою справу й робили її з турботою.

У день першої операції я приїхав зранку, а вже ближче до полудня мене перевели в палату й підготували. Операцію зробили під місцевим наркозом. Лікар увесь час спілкувався зі мною – і це, як на мене, величезний плюс. Це дуже заспокоювало, бо я взагалі не уявляв, як усе має відбуватися. 

Після операції я залишився під наглядом ще на добу. Медсестри постійно підходили, запитували, як почуваюся, чи нічого не турбує, чи хочу їсти. Можливо, це звучить як дрібниці, але тоді для мене це було дуже важливо.

На другу операцію я їхав уже з певним азартом і кайфом, бо знав, чого чекати: розумів, що тепер зроблять друге вухо, і я почну чути ще краще. Друга операція для мене минула навіть швидше за відчуттями.

Після операції я добу залишався під наглядом у клініці, а потім мене відпустили додому. За вухом були шви – це нормально, бо під час операції роблять невеликий розріз. Треба було доглядати за ними й капати вухо спеціальними краплями. Десь за десять днів шви зняли.

Приблизно через місяць із вуха витягнули тампон, який захищав нову барабанну перетинку. Потім я ще певний час капав вухо й робив повторну аудіограму [графік, що показує рівень слуху] – десь через два-три місяці після повного загоєння.

 

 

Коли мене запитують, як я тепер чую, я навіть не можу згадати, яким був мій слух «до поранення». Але якщо порівнювати з тим, що було після травми, різниця величезна. Раніше звуки ніби проходили крізь вакуум, і мені було складно розібрати все навколо. Тепер, хоча слух ще не відновився на 100% в порівнянні з тим, що був колись, я можу впевнено сказати, що чую чудово. Навіть сусіди менше скаржаться на гучну музику, бо можу слухати її тихіше. 

Після операції я залишився на зв’язку з командою. Контрольну аудіометрію [процедура обстеження слуху] обох вух я вже мав би зробити, але поки що не можу, бо не на місці. Якщо чесно, навіть не знаю, коли зможу.

Поки я лежав у госпіталі через травми очей, у моїй палаті був молодий хлопець, близько 25 років, у якого теж були проблеми з очима та вухами. Я йому теж порадив звернутися до клініки, і йому теж провели там операцію.

 

   

 

Михайло

*герой попросив не вказувати прізвище

З 2019 року служить у ЗСУ. Пройшов морську піхоту, далі перевівся в Сили безпілотних систем, у 2025 році знову вирішив повернутися в піхоту. У червні отримав акубаротравму від вибуху, коли служив на Куп’янському напрямку.

   

 

 

Коли я отримав поранення, спочатку не одразу зрозумів, що втратив слух. Коли мене привезли в Харківський центральний військовий госпіталь, лор-лікар діагностував двобічну перфорацію – обидві барабанні перетинки були розірвані. Після цього мене направили у 25-ту обласну лікарню Харкова.

Що ближче до бойових дій, то пріоритетніше допомагають важкопораненим. У мене були лише незначні поранення ніг, тому через два-три тижні мене відпустили додому для подальшого лікування. У Харківській лікарні не змогли допомогти зі слухом, бо там не оперують такі травми, лише уламки подіставали.

Коли я звернувся до ЛОР-інституту в Києві, мене поклали на стаціонар і прокапали. Там проблема була у черзі: я звернувся в липні, а операцію могли призначити тільки наприкінці листопада. Узагалі все було розписано до січня, але завдяки знайомим у лікарні трохи посунули дату. Тому я почав шукати інші шляхи, щоб одразу зайнятися своїм здоров’ям.

 

   

Після лікування приблизно 70–90% повертаються до служби та беруть участь у бойових діях. А чекати пів року, поки слух відновиться, означає частково бути небоєздатним. Слух на війні потрібен, бо постійно дзвенить у вухах – іноді важко відрізнити, чи це дрон, чи просто шум у вухах

   

Я звернувся до свого близького лікаря, який мене лікував від початку війни, він порадив клініку Rhino. Також я порадився зі знайомими, вони підтвердили, що це один із найкращих центрів у Києві для лікування слуху. Я прийшов на безплатну консультацію, і мене одразу записали на операцію.

Мені сказали просто прийти у призначений час, підтвердили діагноз – двобічну перфорацію барабанних перетинок. Приблизно через два-три тижні після цього призначили саму операцію.

Операція триває півтори-дві години й загальний наркоз потрібен не завжди. Базова підготовка була стандартною: зробити аудіограму, щоб підтвердити втрату слуху та визначити, яке вухо гірше чує – з нього й починають оперувати. Зрозуміло, що потрібно виспатися, не вживати алкоголь і не палити.

 

Думав, що приїду, мене прооперують, і я піду додому. Навіть не очікував, що в мене будуть «відходняки». Мені дали красівий халатік, переодягнули. Потім прийшли анестезіологи, я заповнив усі папери, приніс форму 100 [«картка пораненого», у якій фіксують дані про поранення військового та надану йому першу медичну допомогу] й довідку про обставини поранення.

Є пісня, яку слухав ще під час служби в піхоті. Вона сумна та страдальчєска – трошки люблю такі пісні. У важкі моменти я слухав її, щоб зібратися, відпочити або відволіктися. Пам’ятаю, як умикав навушники на повну, насолоджувався басами й входив у медитативний стан.

Перед операцією я теж слухав цю пісню – приїхав сонний на ранковий прийом о 6:30. Коли мене запитали, яку пісню я хотів би почути під час операції, то вона була першою, що спала на думку. Це була “Intimacy” від Alex Kehm.

Під час операції роблять розріз за вухом, далі дістаються до барабанної перетинки та середнього вуха всіма медичними приколами. Потім підкладають тоненький трансплантат із фасції скроневого м’яза під барабанну перетинку та якось правильно його укладають. Операцію робили під місцевим наркозом, щоб лікар міг перевіряти слух прямо під час операції:

– «Як ти мене зараз чуєш?» – каже лікар.

– «Не дуже розумію, як саме чую», – відповідаю.

– «Ага, добре», – щось зробив: «А зараз як?»

– «Чую...».

Я був під наркозом, тому відчуття були особливі – я чув музику й кайфував, а потім почув баси...

Операцію профінансували двоє пенсіонерів із США через фонд «Півник». Я особисто з ними не спілкувався. Лікарка повідомила, що двоє пенсіонерів зі США переказали гроші одразу на дві операції – на обидва вуха. Вони хотіли побачити, на кого пішла допомога, на живу людину. Тоді ми вирішили записати для них коротке відео англійською, щоб подякувати. 

Після операції у вухо вставляють спеціальний тампон на місяць. Тобто ще цілий місяць слух може бути навіть гірший, ніж до операції – це нормально. Через місяць тампон дістають, перевіряють барабанну перетинку, і тоді слух починає відновлюватися.

Після операції я не очікував, що буде важко: перші чотири дні голова була «квадратна», важко було щось робити. Краще цей період провести з батьками чи з дівчиною, щоб хтось піклувався. До четвертого-п’ятого дня стало легше, а повне відновлення зайняло два-три тижні.

 

Суть реабілітації – мінімум фізичних навантажень: ніякого спорту, важких речей, активних дій. Я виходив на прогулянки або їхав машиною без навантажень. Перші два з половиною місяці більшість часу проводив удома, спортом не займався. Також важливо обережно ставитися до води: вуха не можна мочити, бо може потрапити інфекція.

Під час операції й після неї я постійно був на зв’язку з лікаркою, яка пояснювала, що робити, якщо щось турбувало чи боліло. Зараз у клініці навіть запровадили нову посаду – менеджера супроводу для військових. Як у Могилянці є бадді [наставники, які підтримують першокурсників в адаптації, розповідають про навчання й студентське життя та супроводжують протягом академічного шляху].

При виписці дають пакетик із ліками й краплями – нічого не потрібно купувати, можна відразу займатися профілактичним відновленням удома.

 

Після операції я став перестав «шокати», бо тепер чую все нормально. Також раніше я слухав музику в машині на гучності 25 із 30, а зараз комфортно на 15. Загалом класно, коли чуєш усе, що відбувається навколо. Були смішні моменти: наприклад, лягаємо спати з дівчиною, вона виходить уночі, а я прокидаюся й відчуваю, що вона вже поруч, хоча не чув, як вона підійшла.

Коли слух погіршений, гірше орієнтуєшся в просторі – не чуєш звуків збоку чи позаду.

 

   

Якби всі люди спершу народжувалися з порваними барабанними перетинками, а потім їх зшивали, то це сприймалось би як суперздібність. Бо це +10 до орієнтації в просторі, +15 до спритності. Загалом це просто підвищує якість життя

   

 

За другу операцію на лівому вусі я не хвилююся. Знаю, що все пройде добре. Спочатку роблять одне вухо, а друге – лише коли перше заживе на 200%. У мене цей період займає приблизно три місяці, бо вухо ще трохи закладає. Друга операція буде орієнтовно наприкінці грудня.

 

   

 

Іван Гринько

лікар-отоларинголог

Олена Комар

лікарка-отоларингологиня

 

 

Що таке акубаротравма і як її лікують

Акубаротравма – це будь-який вплив вибухової хвилі на слуховий апарат. Вибухова хвиля впливає на весь організм, але найбільше – на слух, каже лікар-отоларинголог Іван Гринько. Вона створює різкий тиск, що може розірвати барабанну перетинку, пошкодити ланцюг слухових кісточок [молоточок, коваделко та стремінце, які передають звукові коливання від барабанної перетинки до внутрішнього вуха] чи вразити слуховий нерв – або ж усе одразу. Бувають ураження як одного вуха, так і двох – це залежить від того, у який бік повернули голову під час вибуху та чи були засоби захисту [наприклад, навушники].

Структури середнього вуха – барабанна перетинка та слухові кісточки – піддаються хірургічному відновленню. А от на слуховий нерв хірургія не впливає: на ранньому етапі його лікують медикаментами, а якщо час минув – допомагають лише слухові апарати. Саме тому, каже лікар, важливо оцінити характер травми та зробити аудіограму – «слуховий паспорт», який показує ступінь втрати слуху.

Операція з відновлення слуху складна через специфічне обладнання: мікроскоп, бормашину та набір мікрохірургічних інструментів. Вона триває від години до півтори, а остаточний результат видно приблизно через три місяці. Перший місяць вухо захищають тампонами. Далі потрібно уникати води, гучних звуків і вібрацій, а також за необхідності використовувати краплі, поки нова барабанна перетинка формується.

Операції можуть робити під місцевою [коли знеболюють лише невелику ділянку тіла] або загальною [повний медикаментозний сон] анестезією. «Мені зручніше працювати під місцевою, бо це дає можливість спілкуватися з пацієнтом під час операції й коригувати положення барабанної перетинки в реальному часі», – каже лікар. Якщо пацієнт хвилюється або боїться, пропонують загальний наркоз. Також його застосовують для військових, які повернулися з полону, уточнює лікарка-отоларингологиня і директорка фонду, який покриває витрати на операції, Олена Комар.

Однак не всім потрібна операція одразу. Якщо вухо запалене або є виділення, його спочатку лікують – і лише через місяць-два можна оперувати. Невеликі розриви барабанної перетинки можуть загоїтися самі за два-чотири місяці, якщо травма недавня. Тоді операцію відкладають, бо самостійне загоєння завжди дає кращий результат, каже лікар. Для цього на отвір наклеюють фрагмент силікону, щоб допомогти перетинці зростися. Пацієнт приходить на контроль раз на кілька місяців, і якщо перфорація закрилася сама, операція більше не потрібна.

Чому є черга на такі операції

Черга виникає тому, що кількість військових з ушкодженнями барабанної перетинки дуже велика, а хірургів, які можуть робити такі операції, – дуже мало. За приблизними оцінками клініки Rhino, в Україні сьогодні понад 40 тисяч людей із такими травмами, а операцій по всій країні роблять лише три-чотири тисячі на рік. Навіть за ідеальних умов, щоб прооперувати всіх, потрібно щонайменше десять років, каже Іван Гринько.

Причина цього – брак спеціалістів. В Україні є приблизно 30 хірургів, які вміють робити такі операції, а їхнє навчання триває п'ять-сім років. Однак ці лікарі роблять не лише операції на вусі, а й інші втручання – наприклад, видаляють мигдалики, лікують хронічні отити, оперують ніс. Оскільки більшість операцій проходить у державних клініках із невисокою зарплатою, вони не можуть працювати тільки в цій вузькій сфері й часто мають додаткові джерела доходу або працюють у приватних клініках. 

 

 

До повномасштабної війни цієї кількості фахівців вистачало: «Ми мали справу переважно з хронічними гнійними середніми отитами, холестеатомами, які лікуються хірургічно», – зазначає Іван Гринько. Але з появою масових бойових травм навантаження зросло в рази, а кількість хірургів залишилася тією ж.

Зараз лікарі намагаються розширити можливості системи: створюють додаткові центри відновлення слуху і збільшують кількість операцій щомісяця. У Rhino є власна школа, де ЛОР-спеціалістів навчають працювати із сучасними методами діагностики й хірургії слуху.

Нині у клініці виконують понад 100 операцій на рік, а починали з однієї-двох операцій на місяць. «Зараз ми розширюємо Центр відновлення слуху, щоб робити близько 80 операцій на місяць, і за рік-півтора-два це може дати близько 1000 операцій на рік і більше форматів відновлення і реабілітації», – зауважує лікар.

Військових із втратою слуху супроводжують дві структури: благодійний фонд «Півник» і клініка Rhino. Фонд збирає гроші, координує пацієнтів і оплачує операції, а Rhino проводить огляди, обстеження й самі втручання. Спершу у клініці оперували безплатно, бо це була соціальна ініціатива, але коли кількість операцій зросла до понад п’яти на місяць, знадобилися додаткові ресурси, тому заснували фонд.

«Ми ведемо статистику успішності відновлення слуху після операцій і, на мою думку, маємо дуже хороші результати. Враховуючи те, що вуха багатьох пацієнтів не зовсім чисті або часто інфіковані, і їх потрібно підготувати до операції, наші показники успішності все одно перевищують 90%», – каже лікар.

Як військовому «відпроситися» на операцію

Для військовослужбовців організація операції часто складніша, на відміну від цивільних, які можуть записатися до лікаря в зручний час. Військові перебувають у різних підрозділах ЗСУ та потребують направлення для госпіталізації. Також не всім одразу дають направлення.

Спочатку військовий має повідомити у своїй частині про проблеми зі слухом або надати результати попередніх обстежень, пояснює лікарка-отоларингологиня Олена Комар. Потім отримує дозвіл на відвідування центру й лише після цього приїжджає на консультацію. Під час першого візиту пацієнта консультують і проводять усі необхідні обстеження, щоб визначити, чи потрібне хірургічне втручання.

Наступний крок – запис на операцію. Наразі виділяють два дні на тиждень для операцій військових, зазвичай п’ятницю та суботу. Потім видають пацієнту направлення з висновком, що він потребує хірургічного лікування. Це направлення пацієнт відносить у свій медичний підрозділ у військовій частині. Тамтешні медики видають офіційне направлення на хірургію. Без цього документа операцію проводити не можуть через організаційні та юридичні причини.

Після операції також потрібна реабілітація приблизно місяць. Тому важливо заздалегідь планувати дату втручання, враховувати тактичні обставини, пройти аудіометрію, здати передопераційні аналізи й узгодити всі деталі з військовою частиною, попереджає Іван Гринько.