Секс за інвертор і страх «бусифікації»: як змінився київський дейтинг під час війни

Поліна

32 роки

у дейтингу з 2017 року

«Tinder став душним болотом»

Мій стаж у дейтинг-застосунках уже майже 10 років – загалом зависаю там із 2017-го, з епізодичними перервами. Раніше Tinder у Києві був своєрідною хіпстерською тусовкою – там постійно сиділи знайомі з Facebook або люди, з якими ти вчишся в універі чи просто часто бачишся на вилазках. З ким тільки тоді я не знайомилась: бували й випадки, коли через Tinder рекрутувала волонтерів у передвиборчу кампанію під час місцевих виборів у 2020-му.

Але потім Tinder монетизувався і став якимось душним болотом – дуже схожим на Badoo. Якщо провести аналогію з містом, то Badoo – це як ДВРЗ: застосунок для тих, хто шукає тіпа, з яким можна покурити шишку біля падіка. Якщо ви шукаєте компаньйона для походу у театр чи на виставку, тоді вже краще Pure, Bumble чи Boo.

Зараз я займаюсь соціальними дослідженнями й коли виникає проблема з відбором респондентів, їх можна знайти в дейтинг-додатках. Якщо не виходить зі стосунками чи сексом, най хоч для роботи знадобиться. Наприклад, так шукала людей із військовим досвідом – знайшла в Bumble хлопця, переписувалась із ним доволі довго й уже через нього виходила на його колег, проводила інтерв’ю і запрошувала на воркшопи.

 

У київському дейтингу головний фільтр зараз – «треті місця» [локації поза домом і роботою]. Вони одразу показуються, чи ви з однієї бульбашки. Якщо хлопець знає, що таке «Липа», бар «Реаль» або First Point, кличе тебе на каву у «Сенс» потримати книжечки в руках – ну це наше, це людина з мого кола. Якщо чел пише, що його улюблене місце – кальяння «Варенье» або він просто зробив кальяни частиною своєї особистості – все, до побачення. Цей прапорець жодного разу мене ще не підвів. Кальянщики й чуваки на «геліках» – це просто жах, кошмар і моментальний червоний прапорець.

Сюди ж і мотоциклісти. Вони можуть бути суперрозумними, вихованими, цікавими людьми, але є величезна ймовірність, що я вже обматюкала його вчора вночі, коли він із ревом нісся по бульвару Лесі Українки. І яке після цього побачення? 

З повномасштабною війною і блекаутами київський дейтинг розколовся на дві барикади. Перша – це вихваляння побутовими зручностями. У зимові блекаути хлопці в біо масово почали писати: «У мене є генератор», «маю екофлоу». Дехто взагалі прямо шукав утриманок під соусом «секс за світло». Але це так нікчемно – ви що, думаєте, я побирашка якась? Водночас побачення офлайн практично зупинилися – усі сиділи по норах, бо емоційного ресурсу просто не вистачало. Якщо раніше мені вистачало кілька днів до першої кави, то взимку я тижнями обмінювалась голосовими повідомленнями з хлопцем із лівого берега – але ніхто нікуди не їхав, бо далеко й темно. 

Потім з’явилась одна доволі неприємна для мене категорія – «ухилянти». Був випадок, коли я лайкнула симпатичного хлопця з класним біо. Почали спілкуватися, а він каже: «Приймаю тільки в себе вдома – нікуди не виходжу». Я не зрозуміла, запитала, що сталося і отримала відповідь: «Не хочу, щоб мене «бусифікували». Після цього одразу видалила чат – відчуття було неприємне, бо в моєму колі спілкування таких людей немає: «ухиляння» – це дикість.

Друга крайність – військові. Їх у додатках стало дуже багато і це зрозуміло: усім хочеться спілкування, якоїсь близькості, та навіть сексу на одну ніч. Але зазвичай вони приїжджають у Київ буквально на два дні, тому все зводиться до формату тимчасунків або однієї-двох зустрічей без романтичних підтекстів. І доволі смішно, що хлопці намагаються шифруватися. А я така, що бачу військового за секунду й коли вони питають, як я їх так швидко розкусила, кажу: «Ну да, в нас же зараз усі цивільні носять два підсумки з турнікетами на рюкзаку й кажуть, що в місті тільки два дні, а потім їдуть у Запоріжжя».

 

Взагалі я раніше жартувала, що збираю довкола себе людей із ментальними діагнозами, а тепер, здається, колекціоную військові підрозділи. Скоро почну сортувати чоловіків по нагородах: так, у цього кавалер ордена Хмельницького, у цього – орден «За Заслуги», а цей брав посадку. Хоча тепер мене легше звабити в чаті – не дікпіками, а русофобськими жартами чи військовим контентом. Один парамедик скидав мені відео з дохлим русняком. Інший – надіслав відео, як працює їхня установка «Град». Я просто сиділа й думала: «Так, присилай мені більше такий відео».

Але, якщо говорити серйозно, то останнім часом є стійке відчуття, що кількість «мого кола» у Києві критично зменшилась. Хлопці 29–35 років із хорошою освітою і громадянською позицією уже давно у війську. Вони зайняті, поранені або вже загинули. Зараз чоловіки в дейтингу стали «трошки попрощє» – тому відсоток метчів за рівнем освіченості й цінностей теж сильно зменшився.

Тож на перших побаченнях у центрі смол-токів майже немає. Абсолютно буденно зараз обговорити останні обстріли, питання мобілізації, ставлення до російської культури, пожартувати над Кличком або обговорити останні новини: «Йобаний Орбан, сука. Поляки знову хуйовнічають» і все таке. Без такого базового ідеологічного цензу не бачу сенсу розвивати будь-які стосунки далі.

 

Євген

30років

військовослужбовець

Дейтинг як наркотик

Останній місяць не заходжу в дейтинг-додатки взагалі – здається, знайшов те, що шукав. Раніше Tinder був рутино: міг зайти на 15–20 хвилин під час перекуру чи між переїздами – загалом виходило півтори-дві години на день. Шукав банальних речей: спілкування, зустрічей, сексу, стосунків.

З мого досвіду, зараз у Tinder сидить кілька основних категорій:

• люди, які переконали себе, що не мають часу познайомитися вживу або мають проблеми з комунікацією віч-на-віч
• розлучені, котрі зневірилися у людях
• просто адекватні й зайняті кияни, для яких Tinder став «паличкою-виручалочкою»: вони не ходять по закладах або просто соромляться підійти до незнайомців у метро

Сам дейтинг під час війни став своєрідним «наркотиком» – як швидкий ендорфін, коли хочеться відволіктися від життя. З одного боку, поліпшуєш свої комунікативні навички, а з іншого – розумієш, що доводиться ставати «дослідником» і відсіювати величезну купу людей, щоб знайти «свого».

Зараз усе більше людей, які цінують свій час, швидше йдуть на побачення – навіщо розводити довгі переписки? Коротке знайомство в чаті, а далі – жива зустріч на чашку кави. Так одразу бачиш, яка людина в житті, й одразу розумієш, чи є сенс підтримувати й розвивати стосунки для чогось більшого.

На перших побаченнях відчувається повага до військових, хоча бувають і певні страхи чи тривоги. Але на таких зустрічах розмови дуже базові: хто чим займається, у кого які погляди та цінності. Коли чують, що я у ЗСУ, обов’язково дякують за захист.

Я пересуваюсь машиною, тому локація для першого побачення – непринципова, обираємо місце в центрі з розрахунку, щоб дівчина встигла комфортно дістатися додому до комендантської години. Коли тільки сідаємо за каву, у голові вже є думка, що їй ще добиратися додому годину-півтори.

Водночас під час зимових блекаутів пропозиції посидіти там, де є світло або генератор, стали карт-бланшем. Для чоловіка – це можливість показати свою забезпеченість і створити комфорт, а для дівчат – додатковий заманливий аргумент, щоб зустрітися. Особисто стикався з такими ситуаціями, і це працює абсолютно нормально як додатковий плюс, а не єдиний резон.

Меркантильні дівчата й ті, хто просять скинути їм гроші або замовити їжу – одразу йдуть у бан. Також я не люблю, коли люди взагалі не хочуть зустрічей – нащо тоді спілкуватися, якщо я хочу живих розмов? Ті, хто після метчу мовчать, теж ідуть вліво. Мертві акаунти й дейти, які просто витрачають твій час заради нічого – це те, що в київському дейтингу мене дратує найбільше. Але є і доволі милі випадки: якось дівчина на перше ж побачення подарувала мені маленьку аніме-фігурку.

 

Усі хочуть тепла й любові, але ніхто не бере відповідальності

Я сиджу в дейтинг-застосунках майже щодня: вже є традиція о десятій вечора відкрити й подивитися, «що там пропонують сьогодні». Ще гортаю Hornet – це платформа для гей-знайомств на кшталт Instagram. Там багато народу: хтось шукає секс, хтось нарікає на самотність, а хтось постить фейкові фотки перекачаних хлопців.

Моя ціль – знайти постійного партнера для спільного дозвілля, сексу й у перспективі стосунків. Але в гей-просторі багатьох лякає саме слово «стосунки». Коли починаєш говорити про щось більше, ніж просто побачення, хлопці одразу дають задню. Тому останнім часом я спростив собі життя і кажу, що шукаю секс.

Більшість чоловіків у гей-додатках максимально шифруються: не ставлять фото з обличчям на аватарки, пишуть про суперконфіденційність. Але потім бачитесь у житті й усе видно неозброєним оком. Частина надає перевагу тимчасункам: проводимо вечори разом, дивимося кіно, обіймаємось як ті пупсики, але щойно мова заходить про відповідальність чи ексклюзивність – усі одразу дають задню.

Водночас усе більше людей швидше погоджуються на побачення – день попереписувалися і вже йдете на каву чи секс. Теми розмов на перших зустрічах зводяться до стандартних: чи є бронювання, хто в якій бригаді служить, чи ходите до психотерапевта та як провірюєте голову. Для мене важливо розуміти, чи все в людині ок із менталочкою, бо мав неприємний досвід зі сталкерством.

Через це я доволі лінивий і домашній: комфортно зустрічатися на своєму районі, щоб після побачення встигнути додому до комендантської і погладити кішку. Та бувають і винятки: інколи дейт просить лишитися на ночівлю, якщо обіцяють обстріл. Я погоджуюсь і це абсолютно зрозуміла людська потреба – не бути самотнім, коли довкола літає. Усі ми на стресі й підсвідомість буквально кричить, що треба шукати тепло й близькість, поки ще є час.

Головний червоний прапорець – це російська мова в біо. Серйозно? На п’ятому році війни?. Також блокую людей, які пишуть в стилі: «Шо ти, сучка». Або оцих незрозумілих тіпів, які починають: «Привіт. Ау. Ну ти й шлюха, нормальних мужиків із такою поведінкою не знайдеш» – а я просто на роботі й не можу відповідати. Якось мені взагалі написали: «Ти сука рижа». А я навіть не рудий!

Наркотики – найбільший біль сучасного гей-дейтингу. Чомусь багато людей їх вживають, а для мене це табу. Якось прийшов на побачення із чоловіком, під’їхав кур’єр і дейт попросив забрати й передати йому невеликий пакуночок. Мовляв, у нього нога болить. Я забрав, віддав, і той пропонує: «Ну шо, погнали нюхнем?». Я подякував, розвернувся і пішов додому – так і не спілкувалися більше.

 

Дейтинг перетворився на ще одну роботу

Уперше я скачала Tinder близько 10 років тому – розважалися з подружками в додатках і відтоді інколи повертаюсь. Загалом у мене в житті завжди були стосунки, тому додатки для знайомств мені ніби не потрібні були. П’ять років тому помер мій наречений і я випала з цього світу – ще й повномасштабна війна почалась. Уже на третій-четвертий рік великої війни зрозуміла, що пора заводити якісь стосунки.

Коли відкрила дейтинг-додатки, побачила, що люди стали зовсім іншими: чоловіки стали «важчими» – ніхто не хоче зобов’язань і будувати майбутнє. У більшості універсальна відмовка: «Ну війна ж, усе нестабільно». Але для мене це звучить як зручний трюк, щоб зняти із себе відповідальність. Вони кажуть, що живуть своє найкраще життя у моменті, але чомусь забувають, що одноразовий секс – це теж відповідальність. 

Зараз я все більше часу проводжу в Pure – хоча він теж спопсився і мало відрізняється від Tinder. Я – нормальна людина й теж хочу стабільних, теплих, людяних стосунків. Але я працюю у сфері кіновиробництва – великі проєкти, постійні відрядження – і це вже своєрідні стосунки (з роботою). На сучасний дейтинг треба дуже багато ресурсу, а його просто немає: приходиш з роботи виснажена й останні сили доводиться витрачати на спілкування з невідомо ким.

До того ж певна частина чоловіків зараз сидить вдома і не виходить за межі свого ЖК, бо бояться «бусифікації». Часом прилітає: «Приїжджай до мене додому, бо я нікуди не ходжу». У мене купа друзів-військових, які зараз на фронті або загинули. Ну блін, я ж не дівчинка за викликом, не буду їхати спеціально до тебе, бо ти боїшся. Твої страхи – твої проблеми. 

Але й з військовими не так усе просто. Моя подруга, яка теж активно дейтить, обожнює військовослужбовців. Але після одного з побачень повернулась у шоці – каже, вперше в житті їй на побаченні було страшно, бо чоловік фізично не зміг відійти від бойових дій, у яких проводить більшість свого життя зараз. Це реальність і вона страшна, хоча часом бувають і зовсім інші історії. Я – не фанатка довгих переписок, але з одним військовим спілкувалась близько місяця (особистий рекорд!), поки він був на позиціях. Коли він приїхав у відпустку, то чудово провели час удвох.

Узагалі всі ці додатки для знайомств перетворили нас на жорстких споживачів: сидиш вдома і «свайпаєш» народ, як товар у магазині. З такими темпами скоро будемо як у Японії, де самотність зашкалює, а люди живуть із роботами – щоб не напружуватися і не виходити зі своїх коконів. Нащо хоч щось робити, якщо можна відкрити порносайт, закрити фізіологічну потребу і ні з ким не говорити? Це жах.

Сам концепт дейтингу мене вхарює – це як ще одна робота. Раніше я легко переходила з одних стосунків в інші – можна було просто познайомитися з кимось на вулиці або в барі – тепер же маю витрачати час, ресурс і сили на однотипні побачення з однаковими розмовами. Хочеться як у казці: йшла-йшла й натрапила ну хоч і не на принца, але на хорошого чоловіка. Без жодних кастингів.

Я висока, мій зріст – 1,86 м. Тож чоловіків нижчих за 1,80 я не розглядаю – не тому, що мені не ок, а тому що є мало впевнених у собі чоловіків. На фоні мого зросту в них починає комічно вискакувати лібідо, що виглядає доволі дивно. Крім того, я візуал, але не люблю перекачаних спортсменів – може, й красиві, але здебільшого це доволі егоїстичні чоловіки. Ну й звісно моментальний свайп вліво – це коли в біо розписують розмір члену й обіцяють, як «жаритимуть» всю ніч. На практиці виявляється, що «жарення» триває п’ять хвилин і він каже: «Ну всьо, я поїхав».

На час зимових блекаутів теж випала низка сюрів. Був випадок, коли доволі адекватний тіп дізнався, що в мене є машина, і каже: «О, клас, у мене є для тебе план. Увечері забираєш мене з роботи, я роблю тобі кунілінгус на задньому сидінні, а потім відвезеш мене додому». Я була в такому шоці, що просто подзвонила подрузі, щоб спитати: це я зійшла з розуму чи світ навколо божеволіє?

Плюс, чоловіки стали дуже жадібними на увагу. Вони часто комплексують, бо я можу забезпечити себе сама й більш забезпечена фінансово. Починаються натяки на кшталт: «Ну, в тебе все є, давай тепер ти мені». А мені не потрібні від вас мільйони грошей і дорогі подарунки. Для мене любов – це увага, компліменти. Мене так виховали, що вдома завжди мають бути квіти – і тато, і хрещений щоразу дарували букети. Тому й зараз на побачення я можу спитати: «А що по квітах?». І тут же прилітає: «А нашо тобі той віник? Ти будеш його оце тягать за собою». Так, буду! Я буду йти Києвом із цим віником і мені буде в кайф.

Я можу дати свій номер телефону вже на перший день переписки. Якось познайомилась із хлопцем на свій день народження й обмовилась про це в переписці – він дізнався мій номер телефону й через доставку передав мені букетів квітів. Подруги кажуть, що я божевільна, але мені 30 років, і поки що це шосте відчуття мене не підводило.

Зараз я пишу про свої побачення у Threads – і ніколи й нікого не поливаю там брудом. Мій блог радше для того, щоб інші дівчата, які почуваються самотніми, нещасними й чують від чуваків у додатках, що вони «якісь не такі», зрозуміли, що вони не одні. Це загальна й дуже поширена проблема, коли якийсь ноунейм із «тіндера» ще більше вдаряє по самооцінці. Пошук стосунків зараз – це важка штука, де не виходить ні з першого, ні з десятого разу.

 

Зараз я шукаю серйозних стосунків. Інтрижки просто витягують енергію і не дають емоційного захисту (а чоловікам він теж потрібен). Коли є чіткі рамки – наприклад, у нас моногамні стосунки – це дає відчуття безпеки. А фрази на кшталт: «Я не знаю», «поживем – побачим» – це шляпа, у яку краще не вв’язуватися. Ще з’ясував таку закономірність: якщо за перший тиждень спілкування побачення не сталося, його й не буде. Найкраще, коли зустрічаєтесь у перші дні після переписки й розумієте: підходите одне одному чи ні.

Вліво свайпаю антивакцинаторок, дівчат із позицією «какая разница» і тих, з ким немає базового спільного ґрунту. Партнерки, які сліпо вірять в езотерику й карти таро – під питанням. Якщо це компанія по приколу тягне карти – то ок, але якщо на карти скидають відповідальність за всі життєві рішення, то нам не по дорозі.

Дівчата почали частіше писати першими. Суспільство відходить від стереотипів – і це круто. Неправильно, коли чоловік має проявляти ініціативу й щось вигадувати, аби зацікавити дівчину. Для мене ініціатива від дівчат – великий плюс.

Втім, зараз на побачення впливає абсолютно все – від того, як почуваєшся прямо зараз до того, чи були вночі обстріли. Під час війни ще сформувався новий базовий прояв людяності: якщо десь щось «прилітає», ти пишеш і питаєш, чи все в порядку в дейта – навіть, якщо ви ще ні разу не бачилися. Мені важливо, щоб людина, з якою я іду на побачення, розуміла й поділяла те, що відбувається у країні.

На мою думку, велика проблема сучасного дейтингу в тому, що люди не переносять сум і тишу. Вони постійно тікають від нудьги й шукають суцільний двіж, а це не правильно. Саме в моменти цієї нудьги народжується щось справжнє й цікаве – ми розуміємо, чого дійсно хочемо від життя, зокрема від стосунків. Мені важливо іноді просто лишитися вдома, поробити щось руками, просто відпочити. Якщо людина постійно в русі, у неї купа планів, але за рік вона не зробила жодного кроку до мрії – для мене це тривожний дзвіночок.

Та найбільше лякає те, що ми віддали алгоритмам найцінніше – бажання знайти близьку людину, кохати й бути коханим. Алгоритми дейтингу максимізують метрики бізнесу, що суперечить потребам людей. Нам треба Tinder, щоб знайти свою людину й видалити додаток. Мета Tinder – утримувати тебе всередині й заробити якомога більше грошей. Це глобальна проблема. Хоча іноді алгоритми «дають збій» – і люди знаходять своє кохання в інтернеті. Але чекати на це чи ні – вибір кожного. Головне – не заганяти себе в упередження і залишатися відкритим до реального життя.