«Простими словами»

Подкаст Віледжа про психічне здоров'я

У новому випуску подкасту «Простими словами» Марк Лівін та Євгенія Чернега говорять із Лізою Фельдман Барретт – нейронауковицею, яка досліджує природу емоцій і взаємодію нашого тіла із зовнішнім світом.

Що таке «бюджет тіла» і як розподіл ресурсів визначає наше життя? Коли стрес допомагає, а коли шкодить? Чому перегляд новин забирає стільки енергії? І як наші переконання формують те, що з нами відбувається?

Слухайте в новому епізоді подкасту «Простими словами».

Сезон подкасту «Простими словами» під назвою «Третє дихання» виходить за підтримки Mastercard, глобальної технологічної компанії в платіжній індустрії, яка розвиває цифрову економіку й інновації та створює неоціненні можливості для всіх.

Повну розмову ви можете послухати на всіх подкаст-платформах

Apple podcast
Spotify
Soundcloud
Youtube Music

Це ніби картка з лімітом на місяць – тільки замість грошей енергія

Ліза Фельдман Барретт входить до 0,1% найцитованіших науковців світу завдяки своїм роботам про емоції та регуляцію організму. Вони стали основою сучасного погляду на мозок. Барретт пропонує нове розуміння того, як формується наша реальність і чому пам’ять минулого визначає спосіб, у який ми сприймаємо теперішнє.

У книжці «Як народжуються емоції» вона вводить концепцію бюджету тіла – метафору, схожу на банківський рахунок. Уявіть: у вас є картка з обмеженою сумою, і завданням є мудро розподілити її, щоб вистачило на всі потреби протягом місяця. За тим самим принципом працює й наш організм:

«Мозок теж веде свій «бюджет», але замість грошей у ньому – глюкоза, сіль, кисень і вода. Він безперервно відстежує рівень вуглекислого газу у крові й інші показники, щоб підтримувати баланс. Уявіть: є «внески» до цього бюджету – наприклад, їжа чи сон. А є й «зняття» – рух, навчання, обробка несподіваних сигналів або підлаштування під ті, що ви очікували, але вони не з’явилися»

Роздратованість без причини, туман у голові, емоційні сплески

Так виглядає борг у бюджеті тіла. Коли ж баланс «у плюсі», легше залишатись у так званому «вікні толерантності»: реагувати відповідно до ситуації, діяти з відчуттям власної агентності й ухвалювати найкращі для себе рішення.

Своєчасні «внески» виглядають як відома всім турбота про себе: достатній сон, збалансоване харчування, час на свіжому повітрі. Але є й менш очевидні речі. Наприклад, фізична активність у моменті є «зняттям» – витрачаються глюкоза й вода, головна валюта тіла. Проте в довгій перспективі це поповнення: рух покращує сон, знижує рівень стресу й підсилює метаболізм.

Фактично йдеться про розподіл енергії в прямому біологічному сенсі. Коли ви їсте, п’єте, дихаєте – тіло виробляє ресурс, який витрачається на все: від запуску стартапу, подолання марафону чи народження дитини до перегляду серіалу в п’ятницю ввечері. Навіть зараз ви витрачаєте енергію, читаючи цей текст, і невдовзі організму знадобиться нове «поповнення».

Стрес справді краде наші запаси?

Стрес – не завжди поганий хлопець. Уявіть: ви йдете вулицею й раптом бачите, як ваш автобус ось-ось рушить. Ви миттєво переходите на біг, застрибуєте в останню мить, серце калатає, стає гаряче – це стрес. Але він виконав свою функцію: ви приїхали вчасно. Подібних моментів упродовж дня може бути безліч.

Інша справа, коли замість автобуса приходить тривожна новина. Реакція тіла та сама, однак якщо в першому випадку стрес минає за хвилини, тут він може тривати годинами, днями й навіть тижнями. Це хронічний стрес – діра в бюджеті. Він погіршує сон, провокує шкідливі звички, знижує активність – а це означає ще менше відновлення.

Згадайте хвилю жаху, коли телефон майже вислизає з рук, але ви встигаєте його впіймати. Усе це витрати з «бюджету тіла». Якщо ви виспалися, поїли, бачили сонце – баланс швидко відновиться.

Така мобілізація – чи то для стрибка в автобус, чи для обдумування новин – приклад того, як організм розпоряджається ресурсами.

Бути напоготові іноді корисно. Але постійний стан «на старті» без паузи хоча б наприкінці дня перетворюється на проблему. Це як мікропозики: береш потроху й не помічаєш, як опиняєшся в боргу у власного тіла.

Інтуїція – не магічне передчуття, а підсумок досвіду

Уявіть: ви прокидаєтесь і згадуєте про зустріч із менеджером. Ви не знаєте, про що йтиметься, і починаєте нервувати, бо досвід підказує – такі розмови не завжди приємні. Мозок намагається підготувати вас до подій, щоб стрес не вдарив нишком.

Навіть якщо на зустрічі чекають гарні новини – підвищення, похвала чи нові можливості – замість радості ви, ймовірно, відчуєте втому, головний біль і скуті плечі. Чому? Бо пів дня тіло утримувало вас у стані мобілізації, витрачаючи ресурс даремно. Кожен такий хибний прогноз – зайве списання з бюджету.

Проте прогнози в голові – не єдине джерело інформації. Є ще органи чуття, що транслюють «прямий ефір» теперішнього моменту. Це допомагає тримати баланс. Бо переймаєтеся ви не самою зустріччю, а уявним сценарієм. Коли мозок прокручує його, тіло реагує так, ніби небезпека вже тут. Перемикання на сенсорні відчуття повертає до реальності: ви в теплі, ситі, поруч із близькими. Нічого не загрожує – і стрес гальмується.

Проблема починається тоді, коли з’являється підміна: «Я так переживаю, значить точно станеться щось погане». Дослідження показують: віра у власні фантазії про небезпеку безпосередньо впливає на ментальне здоров’я. Натомість звичка ставити під сумнів ці сценарії може вберегти навіть від рецидиву депресії.

Спілкування з іншими – плюс чи мінус у бюджеті?

Ось як це пояснює Ліза Фельдман Барретт:

«Виявляється, найкраще для «бюджету тіла» людини – це інша людина. Так само найгірше для «бюджету тіла» людини – теж інша людина. Ми є доглядачами нервових систем одне одного – це одна з причин. І байдуже, чи ви в це вірите. Це просто так є. Так воно й відбувається. Ми можемо полегшувати або ускладнювати життя одне одному. Якщо я поводжуся дуже передбачувано для вас, ви будете передбачуваними для мене, і для всіх це – метаболічна економія. Тож ваш настрій – це наче підказка до стану вашого «бюджету тіла».

Ідея про те, що інші люди мають колосальний вплив на наше ментальне здоров’я, сьогодні є однією з ключових у нейронауці та психології. Є дослідження, які показують: нервова система здатна регулювати себе завдяки голосу й виразу обличчя іншої людини. Навіть у моменти сильної тривоги чи відчутної загрози спокійний тембр і тепла міміка можуть активувати парасимпатичну систему й фактично «вимкнути» стрес.

Барретт підкреслює, що особливо важливо це у стосунках із дітьми. Вони ще тільки вчаться розпоряджатися власним бюджетом тіла, тож потребують скерування дорослих – як у задоволенні базових фізіологічних потреб, так і в регуляції емоцій. Коли в дитини стається істерика, спокійний і терплячий голос батьків допомагає їй швидше повернутись у рівновагу, не витрачаючи зайвий ресурс на сильні переживання.

Але так само це працює й між дорослими: часом ми самі стаємо буфером для інших, маючи більше ресурсу, а інший раз – потребуємо підтримки від них. Це абсолютно нормально. Саме ця взаємність робить нас соціальними створіннями, здатними допомагати й витримувати разом більше, ніж поодинці. Ніхто не мусить справлятися з усім самотужки.

Слухайте подкаст «Простими словами» на YouTube

Сезон подкасту «Простими словами. Третє дихання» натхненний однойменною виставкою від Mastercard, яка стала одним із найвідвідуваніших виставкових проєктів останніх років. Інтерактивна виставка про почуття та емоції «Третє дихання» від Mastercard навесні цього року стала простором для відновлення понад 110 000 українців, які змогли краще зрозуміти свої почуття, навчитися взаємодіяти з емоціями або трансформувати їх, щоби знайти опору та віднайти внутрішню силу. А крім цього, проєкт допоміг забрати понад 5 мільйонів гривень на психологічну реабілітацію пацієнтів Superhumans Center. Більшість інсталяцій та інтерактивів після виставки були передані в реабілітаційні центри та лікарні, де продовжують допомагати і сьогодні.

Матеріал підготовлено за підтримки

Обкладинка: Northeastern University College of Science