Українці стійкіші за своїх сусідів. Хороше запитання – завдяки чому?

«Простими словами»

Подкаст Віледжа про психічне здоров'я

У новому епізоді подкасту «Простими словами» Марк Лівін та Євгенія Чернега поговорили з лікарем-психотерапевтом Олегом Романчуком про надію та її складники, про чинники, що додають нам надії, і культуру як джерело переконань і натхнення для українців триматися надії.

Олег Романчук – лікар-психотерапевт, автор книжок, дитячий психіатр і засновник центру «Коло сімʼї», директор Інституту психічного здоров’я УКУ й Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії.

Сезон подкасту «Простими словами» під назвою «Третє дихання» виходить за підтримки Mastercard, глобальної технологічної компанії в платіжній індустрії, яка розвиває цифрову економіку й інновації та створює неоціненні можливості для всіх.

Повну розмову ви можете послухати на всіх подкаст-платформах

Стійкість, надія й дистрес: як українці тримають у топі всі три показники

У 2025 році провели дослідження рівня надії, стійкості та дистресу серед населення п’яти країн, включно з Україною. Результати показали: саме українці мають найвищі показники за всіма трьома категоріями.

Дистрес – це такий рівень стресу, коли навантаження перевищує здатність впоратися, й організм втрачає баланс. Тривалий дистрес шкодить і фізичному, і ментальному здоров’ю. На щастя, високий рівень надії діє як буфер. Щодо стійкості, то що вона прокачаніше, то краще людина почувається як фізично, так і ментально. Тобто надія та стійкість фактично допомагають не зламатися під тиском величезного стресу.

Олег Романчук пояснює це так: «Ми маємо величезну історичну спадщину стійкості та людей надії. Я би сказав – трансгенераційну надію. Це наша велика спадщина, і корені нашої надії є дуже глибокими… У цьому й феномен посттравматичного зростання посеред випробувань: нам стійкість потрібна, щоб вижити. Для нас це екзистенційно необхідна якість».

відновлення, укріплення й повернення до руху. Ось що таке стійкість – здатність іти далі у вибраному напрямку.

Романчук тут згадує Гемінґвея: «Я дуже люблю його слова про злами: світ ламає всіх, багато хто знову встає, багато хто стає сильнішим у місці зламу. Інколи небезпечно сприймати стійкість як стан, у якому ми ніколи не падаємо чи не помиляємося. Реальна стійкість – не міфічна незворушність, а здатність підводитися».

Що наука знає про надію?

Чарльз Снайдер – американський психолог у напрямі позитивної психології, найбільш відомий за дослідженнями надії та прощення. Він описує надію як продукт когнітивної діяльності, називаючи її «позитивно вмотивованим станом». Це відрізняється від звичного уявлення, що сприймає надію передусім як емоцію.

За теорією Снайдера, надія складається з двох компонентів:

Шляхи досягнення цілей. Коли є декілька можливих сценаріїв, то рівень надії вищий, а усвідомлення можливих труднощів захищає від передчасного розчарування.
Агентність. Це поєднання віри у власні сили й активні дії для досягнення своїх цілей попри можливі перепони. Наприклад, коли людина хоче змінити сферу діяльності. Нова професія тут – ціль. А брак часу, коштів, складність навчання й пошук першої роботи – передбачувані перешкоди. От коли є розуміння «чому», треба йти саме цим шляхом, і це розуміння підкріплене регулярними діями – то це працює агентність.

Снайдер каже, що надія існує ніби в циклі, коли людина продумує шлях наперед – це підживлює позитивні емоції, а в стані піднесення й думки про майбутнє стають більш оптимістичними – і так по колу.

Олег Романчук додає ще один компонент: натхнення. Силу, що вможливлює та скеровує цей процес.

«Відчуття напряму дає натхнення, сенс і розуміння, що робити й у який бік рухатися. З цього випливає другий складник: надія не обмежується цінностями чи вірою – вона веде до дії. Коли ти бачиш шлях, ти починаєш рухатися. І вже на цьому етапі включаються постановка цілей, стратегія, планування та розв'язання проблем».

Травма vs Посттравматичне зростання. Зміна правил гри.

Ронні Дженофф-Балман (1992) протягом п’ятнадцяти років вивчала людей, які проходили надскладні життєві випробування. Вона зазначає: травма руйнує фундаментальні уявлення про світ. Тобто людина раптом втрачає розуміння, хто вона в цьому світі, кому вона може довіряти, а кому не варто, і чи взагалі будувати стосунки з іншими – це безпечно, і що гірше, сам світ загалом може здатись холодним і небезпечним місцем.

Якщо ж людина здатна відновити ці внутрішні моделі, з’являється можливість посттравматичного зростання.

Романчук пояснює це через метафору: «У сучасних умовах війни я би порівняв це з тим, як утворюється діамант. Є тиск земної кори. Щоб витримати цей тиск, атоми вуглецю вибудовуються в нову конфігурацію й стають неймовірно міцним і красивим матеріалом. У цьому й феномен посттравматичного зростання: нам стійкість потрібна, щоб вижити. Для нас це екзистенційно необхідна якість».

Метааналіз Post-traumatic growth in refugees and internally displaced persons worldwide, що об’єднав двадцять одне дослідження, підтверджує взаємозв’язок між надією й посттравматичним зростанням. Надія не лише пом’якшує вплив травматичних подій, а й створює умови для переосмислення та зростання згодом.

Ці самі дослідження показують, що посттравматичне зростання підсилюється взаємопідтримкою, соціальною згуртованістю та відчуттям приналежності до групи.

Романчук говорить про це так: «Люди є в спільноті. І тому нам так важливо бути спільнотою надії. Це нормально – час від часу губити свою зорю, але хтось може її нагадати. Ми губимо свою пісню, але хтось її повертає».

Звідки черпати надію: особисті й колективні джерела

Романчук говорить про культуру як про велике джерело надії: «Ліна Костенко гарно сказала: література – це високовольтна лінія духу, яка йде крізь роки. Тому ми розуміємо, чому ворог насамперед нищить культуру, розстрілює поетів. Ця енергія є в культурі, і нам потрібно бути вкоріненими в ній. Для багатьох джерелом надії є віра, зокрема релігійна. У дослідженнях часто показують зв’язок між надією й релігійною вірою: з одного боку, це опора на більшу силу, а з іншого – цінності, на яких тримається ця опора».

Питання впливу духовності чи релігійності на ментальне здоров’я неодноразово ставало предметом досліджень. В одному з них, де взяли участь 529 людей з 11 національностей, духовність асоціювалася з вищим рівнем благополуччя та стійкості. Хоча такі результати завжди мають обмеження через суб’єктивність духовного досвіду.

В іншому дослідженні відзначено, що почуття гумору частіше властиве людям із високим рівнем надії. А за даними ще однієї публікації, перегляд комедій сприяв відчуттю причетності, внутрішньої сили та надії.

Романчук підтверджує значення гумору:«Сміх пов’язаний із надією. Якщо ми сміємося, то ніби визнаємо: обставини важкі, але ми можемо знайти в них щось, що нас підтримує. Гумор щоразу рятує. Якщо ми сміємося – надія є. Ми не поникли. Наш прапор майорить».

Він також наголошує на важливості слідування власним цінностям як джерелу внутрішньої надії: «У сковородинському значенні серце – це не місце емоцій, а місце духу, те, що відчуває цінності. Коли ми знаходимо свою зорю, свою пісню, це глибоко відгукується – і цей відгук неможливо сплутати. Ми відчуваємо покликання, коли підходимо до нього вільним серцем, не наляканим і не зосередженим на тому, щоб комусь сподобатися».

Слухайте подкаст «Простими словами» на YouTube

Сезон подкасту «Простими словами. Третє дихання» натхненний однойменною виставкою від Mastercard, яка стала одним із найвідвідуваніших виставкових проєктів останніх років. Інтерактивна виставка про почуття та емоції «Третє дихання» від Mastercard навесні цього року стала простором для відновлення понад 110 000 українців, які змогли краще зрозуміти свої почуття, навчитися взаємодіяти з емоціями або трансформувати їх, щоби знайти опору та віднайти внутрішню силу. А крім цього, проєкт допоміг забрати понад 5 мільйонів гривень на психологічну реабілітацію пацієнтів Superhumans Center. Більшість інсталяцій та інтерактивів після виставки були передані в реабілітаційні центри та лікарні, де продовжують допомагати і сьогодні.