У Львові в Mercury Art Center до 24 серпня триватиме виставковий проєкт «Закодовані послання: Андеграунд». У його межах представили твори українського митця родом з Ірпеня – Анатоля Степаненка.

Виставка презентує ранню творчість автора – андеграундні роботи, створені впродовж 1970–1980-х років. Більшість творів відвідувачі матимуть змогу побачити вперше, оскільки протягом 50 років їх ніколи не оприлюднювали.

Віледж разом зі Mercury Art Center показують, у що одягається Анатоль, розпитують митця про моду та колекцію його взуття.

Фото Костянтина Гливляса

Анатоль Степаненко

– мультидисциплінарний митець. Він займається живописом, фотографією, кіно, енвайронмент-артом, інсталяцією, акціонізмом, роботою з архівами та природними об'єктами. Творча практика автора розвивається від 1970-х років і до сьогодні.

Тривалий час жив і працював у Базелі. Узяв участь у Венеційській Бієнале в межах альтернативної програми, IV Міжнародній трієнале графіки в Японії, виставках у Норвегії, Польщі та Нью-Йорку. Твори Степаненка виставляли в Києві, Цюриху, Базелі, Кракові, Тбілісі, Лодзі, Трієрі. Митець пережив окупацію Ірпеня, піклувався про тварин, яких залишили господарі. Нині живе та працює у Львові.

Про створення луків

Для мене одяг – це лише продовження художньої практики.

Я роблю естетичний, художній об’єкт із самого себе.

Я знаходжу одну річ і починаю комбінувати, не задумуючись над законами моди. Тоді в мене виникає концепція. Це така спонтанна форма самовираження.

Про ставлення до брендів

Бренди для мене не мають значення. У мене страшна суміш усього. Я маю речі ще із 60–70-х років. Колись навіть були суконні американські штани 1880-х років.

Якщо розшифровувати це на рівні психоаналітичному – я нарцис, я люблю подобатися. З іншого боку, я дуже закрита людина.

Той зовнішній образ, у якому я блукаю містом – одне, а моє внутрішнє життя – зовсім інше.

Про екопідхід

Один із моїх пунктиків – екологічна свідомість. Я добре усвідомлюю реальний стан речей на цій планеті, в екологічному сенсі. Для мене табу – щось віднести на смітник.

Так чи інакше, я намагаюся дати речі друге чи десяте життя. Так, частину одягу я роздав.

Колись у Києві мав кількох реципієнтів, кому міг віддати одяг. Зрештою так вийшло, що половина тусовки ходила в моїх речах.

Про любов до колекціонування

Я – колекціонер. Моя колишня жартувала, що я одяг не ношу, а колекціоную його. Колись зібрав цілу колекцію ковбойських чоботів різного кольору, з різних матеріалів.

Про базу гардероба

Коли жив у Базелі, приятелька друга, фешн-фотографа, була власницею бутика. Вона охоче віддавала мені різні шалики, кашемірові джемпери й інші речі за рисунки олівчиком формату А4. Так я накопичив основний базовий гардероб.

Я одягаюся так, як мені заманеться, у мене своя мода. Очевидно, це виглядає як певний ансамбль.

Запланувати похід на виставку

Матеріал підготовлено за підтримки