Village продовжує цикл матеріалів про притулки Києва й області спільно з UAnimals. У цьому тексті ми знайомимось із центром адопції для собак (і трошки котів) «Песики Києва» й говоримо з керівницею притулку Анастасією Тришкіною та з кураторкою Маргаритою Яценко.

Ми також розповідали про Patron Pet Center на ВДНГ

Як зʼявилися «Песики Києва»

Притулок і громадську організацію відкрили у 2023 році. Проте «Песики Києва» зʼявилися ще у 2019-му, коли Анастасія побачила на сторінці популярної блогерки заклик прихистити безпритульного собаку.

Тоді вона й сама активно репостила, донейтила та допомагала безпритульним тваринам, а також була впевнена: після репосту медійної людини буде ціла черга охочих забрати собаку. Проте коли через певний час звернулася до авторки публікації, то дізналася, що тварину так ніхто і не забрав.

Відтоді Анастасія почала допомагати прилаштовувати тварин іншим волонтерам, а також брати тварин на перетримку до себе додому, паралельно шукаючи для них родини. 

«Спочатку, коли було до пʼяти собак, я робила все самостійно, але коли тварин ставало все більше, довелося створювати окрему сторінку», – розповідає засновниця центру.

Як живуть «Песики Києва»

Загалом у центрі близько 110 тварин. Практично всі з них – собаки, за винятком близько десятка котів. Їх вигулюють двічі на день, бо це їхня базова потреба. Це роблять або співробітники центру, або волонтери. 

Під час запису інтервʼю місцеві бабуся з онукою вивели на прогулянку декількох собак. Вони роблять це майже щодня, чим дуже сильно допомагають, розповідають у центрі.

У команді зізнаються, що більше полюбляють собак, тому й спеціалізуються саме на них. Вагомим чинником є і те, що котів дорожче обстежувати та лікувати. Проте у притулку не відмовляються взяти кота, якщо, наприклад, військовий віддає його з позицій разом із декількома собаками.

Попри те, що в «Песиків Києва» понад сотня тварин, у приміщенні притулку їх значно менше. Наразі близько 50 собак перебувають на перетримках. Це значно полегшує роботу в центрі адопції, бо що менше в притулку тварин, то більше уваги співробітники можуть приділити кожному підопічному.

Тварини на перетримках також отримують більше уваги. Найважливіше це для цуценят: на перетримках вони краще соціалізуються й адаптуються до життя вдома. Ще їх вчать і фотографують у неформальному середовищі, що значно підвищує шанси на адопцію в майбутньому, пояснюють керівниця притулку та кураторка. 

Також перетримки допомагають звільнити місце в притулку, а це значить, що «Песики Києва» зможуть прилаштувати більше тварин. Лише за 2025 рік центр адопції знайшов родини для 366 тварин, 15 з них поїхали за кордон. 

Перетримка як альтернатива адопції

На відміну від адопції, перетримка – це тимчасове рішення. Через це вимоги до людини, яка хоче взяти тварину на перетримку, не такі жорсткі.

Перетримки бувають короткострокові (декілька тижнів), довші (до декількох місяців) або взагалі до моменту, поки для тварини не знайдуть родину. Під час перетримки відповідальність за тварину несе притулок, тому харчування, медичні обстеження й інші супутні витрати покривають «Песики Києва».

Люди обирають перетримку, а не адопцію, з декількох причин. Перша – допомогти притулку, друга – спробувати себе в ролі петперентів і, можливо, залишити собаку, а третій варіант поєднує попередні два, пояснює кураторка притулку.

Також є ті, які регулярно беруть тварин на перетримки, проте не можуть стати повноцінним петперентом через завантажений графік, часті відрядження чи інші причини. Такі люди беруть тварину, наприклад, на місяць. Потім вони можуть поїхати з міста, повернутися та знову взяти тварину до себе.

Як відбувається адопція

Анкета петперента – це фактично діалог у переписці. Це краще, ніж гугл-форма, бо так можна поставити уточнювальні запитання та дізнатися про кандидата більше, пояснюють у притулку.

Після анкетування потенційний господар приходить до центру адопції. Якщо тварину хочуть забрати до родини – на зустріч має прийти вся родина. Це важливо, щоб через появу тварини в родині не виникало сварок і вона не поверталася назад у притулок. Приходити на знайомство з твариною має саме майбутній власник, тобто не можна взяти тварину, наприклад, для подарунка.

Після цього в петперента починається випробувальний термін, який триває від двох до чотирьох тижнів. Якщо за цей час людина вирішить, що поспішила з адопцією, то для тварини шукатимуть нову перетримку.

Якщо людина хоче забрати цуценя, для команди важливо, щоб вона мала змогу працювати з дому. «Для маленького песика важлива увага, тому ми не можемо віддати його людині, яка по 10 годин не буває вдома», – пояснює засновниця притулку. 

Людям з офісною роботою можуть запропонувати взяти дорослого собаку або кота, бо вони самостійніші. Головна умова для адопції котів – захист на вікнах. Крім того, людина має знати, як піклуватися про тварину, а також каструвати або стерилізувати її. 

Люди, які хочуть забрати тварин за кордон, можуть це зробити, якщо оплатять дорогу й усі супутні документи для тварини або заберуть її з притулку самостійно. Віддають тварин тільки в Європу, бо подорож на інші континенти надто довга, це великий стрес для тварини. Зазвичай собаки їдуть у родини українців, які поїхали з країни, рідше – у родини іноземців.

У «Песиків Києва» часто запитують, чому вони відправляють тварин за кордон, але не віддають в інші українські міста. Усе через те, що там тварина більш захищена, адже за кордоном передбачена більша відповідальність за жорстоке поводження або залишення собаки напризволяще.

Лікування й евтаназія

Важливі рішення в команді ухвалюють колективно, зокрема й про подальше лікування чи евтаназію тварини. У притулку кажуть, що боротимуться за тварини, якщо в неї є хоча б якийсь шанс на життя. Для цього вони радяться з різними профільними лікарями та не орієнтуються на думку лише одного спеціаліста.

Наприклад, собака Морті не бачить і не чує. Лікарі казали, що він не виживе, тому його треба приспати. Проте в команді вирішили боротися за його життя – і зараз він живе на перетримці в засновниці притулку.

Якщо родина взяла тварину з притулку, то вона не може ухвалити рішення про її евтаназію самостійно, без участі притулку – це прописують у контракті, коли беруть тварину на адопцію. Тому якщо у тварини погіршилося здоров'я, петперенти мають повідомити про це «Песикам Києва». Адопт-центр своєю чергою допомагає з оглядом тварини, щоб виявити хворобу та допомогти її вилікувати. 

Власники собаки Роккі так і зробили. Вони просто повідомили, що йому погано, а виявилося, що критично погано, розповідає кураторка проєкту. У нього була ґуля на лапі. 

Засновниця «Песиків Києва» додає: коли побачила фото й відео собаки, стало зрозуміло, що йому не просто «погано»: він уже не стоїть на ногах. Петперенти відвідували лікарів, які призначали лікування, але не спрямовували до онколога.

Коли «Песики Києва» відвезли Роккі до потрібного фахівця, йому провели повне обстеження. Ракова пухлина проросла в кістку, й онколог сказав, що шансів урятувати Роккі немає.

«Його можна було би протримати на опіоїдах тиждень, але навіщо мучити тварину, якщо їй боляче? Тоді ми телефонували власнику й наполягали на евтаназії, бо він, не розуміючи ситуації, думав, що собаці допоможуть масажі чи реабілітація після видалення пухлини», – розповідає керівниця притулку. 

Бувають і випадки, коли тварини помирають у притулку. Зазвичай це тварини з дуже важкими патологіями або з вірусними захворюваннями, розповідає засновниця притулку. 

Наприклад, у лютому до притулку приїхали четверо цуциків. У них одночасно була глистова інвазія, паровірус (вірусне захворювання, яке вражає шлунково-кишковий тракт цуценят) і коронавірус собак. Одне цуценя з чотирьох не вижило.

Гроші 

На початку розмови в притулку не було світла: «Песики Києва» ще не мають власного генератора, що забезпечував би освітлення й обігрів приміщень. 

Щоб не допустити екстремальних температур, узимку Анастасія вночі приїздила в притулок, щоб увімкнути обігрівачі, поки було світло.

«Песики Києва» не мають великих донорів: вони частково існують за гранти, які дуже рідко вдається виграти. На ці гроші, наприклад, проводять косметичний ремонт. Інколи допомагають із кормом, проте цього недостатньо, щоб функціонувати.

Загалом на роботу притулку щомісяця потрібно близько 400 тисяч гривень. Переважно це гроші не від великих спонсорів, а він людей, які стежать за діяльністю притулку в інстаграмі. Найбільше грошей іде на обстеження тварин та їхнє лікування. Окрім цього, щомісяця необхідно платити орендну плату та комуналку. 

Найбільше у притулку мріють про генератор, щоб підготуватися до наступної зими. Але купити його не така проблема, як підготувати приміщення до його роботи. У будівлі дуже стара проводка, через це генератор постійно «вибиває», пояснює керівниця притулку. Для того щоб генератор працював, у приміщенні повністю треба поміняти проводку, що коштує значних грошей.

Фото: Оля Закревська для Віледжа