Кіра Степанович коментує вистави для незрячих глядачів – вона працює аудіодискрипторкою в Київському театрі оперети. «Для мене аудіодискрипція – це про доступність і рівність. Право кожної людини бути частиною культурного життя, незалежно від зору [...] Театр має бути відкритим для всіх», – розповідає Віледжу Степанович. 

Один із глядачів вистав з аудіоописом – Валерій Божко, який проходить практику на Village та провів розмову зі Степанович: «Раніше під час перегляду будь-якої вистави доводилося просити родичів, батьків, чи друзів, щоб вони описували все, що відбувається під час вистави. Дуже часто це створювало незручності, бо, по-перше, провожаті також вперше переглядали вистави й не знали імен усіх персонажів, по-друге, такий опис міг заважати іншим глядачам. Завдяки аудіоопису вистав їхній зміст став більш зрозумілим».

Читайте, як Валерій перевіряв на доступність центр Києва, а також досліджував, хто друкує книжки шрифтом Брайля в Україні й що впливає на їхню вартість.

Далі пряма мова Кіри Степанович.

Що робить аудіодискрипторка

Вистави для незрячих – це не окремі вистави. Це вистави з репертуару театру за його розкладом. Бувають місяці, коли в репертуарі для перегляду п’ять доступних вистав, а буває, що одна чи дві. Незрячі глядачі, як і інші, обирають виставу, дату та замовляють квитки.

На одну виставу з аудіокоментуванням може прийти 10–12 незрячих відвідувачів. Їхня кількість залежить від того, чи наявна апаратура, через яку вони слухають коментарі. Спершу я зустрічаю незрячих глядачів у фоє та знайомлю їх з усіма деталями вистави за допомогою програмок, надрукованих шрифтом Брайля, а також макетів декорацій і костюмів. Далі демонструю, як працює аудіогід і навушники, які потрібно одягати під час вистави. 

Загалом аудіодискриптор працює чотири години: дві під час вистави, а також по одній до й після вистави (бо треба ще зібрати апаратуру). Перед початком вистави глядачі сідають на свої місця в залі, а я займаю місце на балконі – там, де немає інших глядачів, щоб зайві звуки не передавались разом із моїм голосом. У паузах між діалогами акторів я описую дії, емоції, зовнішній вигляд героїв, зміну декорацій, світло, костюми.

Іноді під час вистави трапляються моменти, які або допомагають коментувати, або заважають. Наприклад, коли у виставу вводять нового актора, він говорить швидше за попереднього й цим «з'їдає» паузу, яка потрібна для коментаря. У музичних виставах актор може почати співати на такт раніше, тож пауза теж зникає. Тоді доводиться імпровізувати: або робити його коротшим, або додавати аудіокоментар у іншому місці.

Не всі вистави в театрах виходить коментувати. Якщо там багато фонових шумів або ж немає пауз між діалогами, то й не буде місця, щоб вставити коментар. Тому я завчасно передивляюсь усі вистави, щоб зрозуміти, чи підходять вони для коментування.

Як підготувати виставу з описом для незрячих

Підготовка аудіокоментарів до вистави зазвичай займає 4–6 тижнів. Якщо немає архівного відео, то потрібно дивитися виставу наживо мінімум тричі (а вистави рідко показують понад два рази на місяць).

Спершу дивлюсь виставу й шукаю моменти: паузи між діалогами, музичний супровід без слів і думаю, де можна додати опис. Потім – переглядаю її вдруге й пишу чорнову версію аудіоопису. Там я прописую, що саме буду описувати під час кожної паузи – опис зовнішності героя або його дії, які незрячий не може побачити; емоції, простір, зміну декорацій.

Далі – розмова з незрячими консультантами, яких повинно бути мінімум троє. Це можуть бути незрячі тестувальники або слабозорі зі значною втратою зору, але в них має бути досвід споживання доступного культурного продукту. Ми разом вносимо правки. Вони пояснюють, що було незрозуміло або в якому місці не вистачає коментаря, щоб краще уявити образ героя чи зрозуміти, що відбувається на сцені. За потреби ми дивимося виставу з консультантами ще раз. Також аудіодискриптори можуть співпрацювати з режисерами вистав, але це не завжди вдається.

Як стати аудіодискрипторкою

Зараз я запрошена фахівчиня на волонтерських основах: працюю не лише аудіодискрипторкою в Театрі оперети, але й учителькою-реабілітологом, зокрема з військовослужбовцями. 

Моя взаємодія з людьми, які мають порушення зору, почалася ще десять років тому, коли я працювала в педагогічному музеї. Туди на екскурсію прийшла група з Українського товариства сліпих і попросила мене описувати словами все, що є в музеї.

Після екскурсії почала цікавитися, хто взагалі в Україні займається описом музейних експонатів і театральних вистав для незрячих людей і як це впроваджують за кордоном. Читала багато літератури, спілкувалася з колегами зі Львова. І вирішила описувати вистави за британською моделлю, коли, крім коментаря, є ще певні елементи, які роблять вистави доступними. 

По-перше, це аудіовступ, тобто ознайомлення з описом сюжету вистави, зовнішнім виглядом героїв, їхніми костюмами та декораціями в аудіо або текстовому форматі. Це допомагає зануритись в атмосферу й познайомитися з героями. По-друге, touch tour, екскурсія на дотик перед виставою, допомагає ознайомитися з декораціями та костюмами на дотик за допомогою макетів. І власне, аудіодискрипція під час самої вистави.

У британській школі аудіоопис – це сервіс доступності, а не частина художнього задуму. Там дотримуються принципу – опис звучить лише в паузах між репліками, мінімум пояснень і тлумачень емоцій. Наприклад, «вона стискає кулаки» замість «вона злиться». Тобто описують лише те, що видно фізично.

Крім британської школи, є американська, французька, скандинавська, німецька, іспанська. Наприклад, французький підхід часто більш художній, ніж британський чи американський, а у Скандинавії поширена співпраця режисера та аудіодискриптора на ранніх етапах постановки.

Де в Києві можна подивитися вистави з аудіоописом

Київський театр оперети почав створювати вистави для людей із порушенням зору з 2017 року. Також аудіодискрипцію впроваджують Театр на Подолі, Театр на Печерську й Театр юного глядача.

У Театрі оперети незрячі відвідувачі можуть придбати квитки на одну з пʼяти вистав: у цьому сезоні це: «За двома зайцями», «В джазі тільки дівчата», «Сімейка Адамсів», «Доріан Грей» і «Тигролови». Вартість квитка однакова для всіх, а послуги тифлокоментатора – безплатні. Далі глядачі мають повідомити адміністратору, що хочуть на виставу з аудіодискрипцією.

Чому не всі театри впроваджують вистави з аудіодискрипцією? Багато театрів думають так: «Навіщо цим займатися, якщо люди з порушенням зору не будуть відвідувати той чи інший театр». Як на мене, основна причина – це лінь і небажання самих театрів впроваджувати аудіодискрипцію. 

Друга проблема – фінансова. Робота аудіодискриптора – достатньо дорога. Наприклад, у Європі година роботи аудіодискриптора вартує години роботи синхронного перекладача поширених мов. У нас це приблизно дві з половиною тисячі гривень. 

Ще одна проблема – це брак фахівців, які коментуватимуть вистави, а також брак викладачів, які можуть передати свій досвід.