Серед новинок листопада – мемуари Ентоні Гопкінса «Ми впоралися, малий» і лауреатки Нобелівської премії миру Наді Мурад «Остання дівчина», а також роман «Пʼята фігура» канадського класика Робертсона Девіса. Віледж обирає книжки місяця й пояснює, чому їх варто читати.

Художні

«Дикі детективи»

Роберто Боланьйо

Видавництво «Компас», переклад Олексія Шендрика

Американська письменниця Сьюзен Зонтаґ називала чилійського письменника Роберто Боланьйо «найвпливовішим і найшанованішим романістом свого покоління в іспаномовному світі», а Франсіско Ґолдман назвав його «письменником нью-йоркської літературної моди» того часу.  

Раніше Віледж розповідав про збірку оповідань Боланьйо «Шльондри-вбивці». Тепер українською вийшов роман «Дикі детективи» (1998) – найвідоміший роман автора. Коли у 2007 році зʼявився англійський переклад роману від Наташі Віммер, Боланьйо став зіркою англомовної літератури посмертно. 

Роман «Дикі детективи» має автобіографічну основу і є даниною поетам-авангардистам 1920-х, чиєю творчістю захоплювався автор. Книжка ввійшла до списку 100 найкращих книжок 21 століття за версією The New York Times 2024 року.

   

«П’ята Фігура»

Робертсон Девіс

Stretovych, переклад Олени Оксенич

Біографія Робертсона Девіса – зразкова для письменника. Він зростав в інтелектуальному середовищі, був «книжковим» хлопцем, потім став редактором газет Saturday Night і Peterborough Examiner, а також викладав у коледжі Massey Торонтського університету в Канаді. Літературознавці відзначають, що він виглядав саме так, як у популярній культурі уявляють традиційного інтелектуального автора, «майстра слова» – носив довгу бороду, дещо старомодний одяг і курив люльку. 

Найпопулярнішою з трилогій канадського класика Робертсона Девіса стала Депфордська. Цю серію відкриває роман «Пʼята фігура» (1970), що знайомить читачів із мешканцями маленького канадського містечка і їхніми долями, які назавжди поєднав нещасний випадок. Хлопець випадково влучив сніжкою у вагітну сусідку – і вона передчасно народила нездорову дитину. Далі події роману розгортаються за принципом доміно. 

Роман досліджує, як провина рухає історію. Робертсон Девіс, захоплений теорією архетипів Карла Юнга, створює для персонажів чіткі образи: солдат, бізнесмен, фокусник, свята, але недалека Мері. 

   

«Кроки по склу»

Єн Бенкс

«Вавилонська бібліотека», переклад Гєника Бєлякова

Це перший написаний роман шотландського письменника-фантаста Ієна Бенкса. Проте опублікований він був другим, адже роман «Осина фабрика» вийшов на рік раніше – у 1984-му.

Автор жартував, що позбувся тієї «завжди підступної» другої книжки ще до публікації першої. Бенкс став відомим одразу після виходу «Осиної фабрики» (в українському перекладі книжка з'явилася у 2023 році у видавництві КСД).

«Кроки по склу» поєднують три сюжетні лінії, які розгортаються паралельно. Події двох відбуваються в Лондоні, третьої – у паралельному вимірі. Герої «реальних» сюжетних ліній заплутуються в закоханості, брехні та власному божевіллі. А в паралельній реальності військові злочинці мусять грати в нескінченні ігри. Розповісти історію, викласти всі карти на стіл – нудно. Набагато цікавіше зробити так, щоб вона жила за межами останньої сторінки. Таким і є фінал цієї заплутаної історії, казав автор. 

Бенкс увійшов до списку 50 найвизначніших британських письменників після 1945 року за версією The Times у 2008 році.

   

«Пʼятий човен»

Моніка Компанікова

Видавництво «Комора», переклад Анни Сєдих 

Словацька письменниця Моніка Компанікова «передає порожнечу та біль посткомуністичного середовища» в романі «Пʼятий човен», зазначила перекладачка роману англійською мовою Джанет Лівінгстон. Інша словацька авторка – Яна Юранява заявила в літературному журналі Romboid, що цей роман – «критика сучасного суспільства, що є рідкістю в словацькій літературі». 

Моніка Компанікова, окрім художньої літератури, займається журналістикою. Вона різко критикує політику Роберта Фіцо й порівнює культуру сучасної Словаччини з радянськими часами. 

Третій роман авторки «Пʼятий човен» вийшов у 2010 році в Словаччині й отримав нагороду Anasoft Litera – одну з найпрестижніших літературних премій Словаччини. Цю премію вручають за найкращу прозову книжку.

Сюжет розгортається навколо дванадцятирічної дівчинки. Мати народила її в шістнадцять років, тому сприймає дитину як власну подругу, не приділяє їй достатньо уваги й тепла. Тоді дитина знаходить спосіб сформувати повну сімʼю й дарувати свою любов іншим. 

Художній фільм «Маленька гавань», знятий за мотивами цього роману, отримав «Кришталевого ведмедя» на Берлінале у 2017 році. 

   

«Нічна сучка»

Рейчел Йодер

Hrushka Publishing, переклад Анастасії Михайлової

Ідея роману зʼявилася з особистого досвіду, зізналася Рейчел Йодер в інтервʼю для National Public Radio (NPR). Під час материнства авторка залишила кар’єру, відчула себе відрізаною від колишнього життя та стикнулася з втомою та роздратуванням. Так з’явився образ жінки, яка вірить, що вночі перетворюється на собаку. 

Дебют «Нічна сучка» написаний у жанрі магічного реалізму. Рейчел Йодер намагалася показати материнство не як шлях жертовності, а як дикий, тілесний та інстинктивний досвід.

За мотивами роману у 2024 році вийшов однойменний фільм режисерки Марієл Геллер, головну роль у якому зіграла Емі Адамс. Стрічка отримала змішані відгуки критиків, але привернула увагу як одна з найсміливіших кіноверсій теми материнства.

   

Нонфікшн

«Ми впоралися, малий»

Ентоні Гопкінс

«Наш Формат», переклад Олександра Михельсона

«Людський присмерк під керівництвом Гопкінса перетворювався на полуденне сяйво», – сказав у рецензії на книжку кінокритик Ентоні Лейн для New Yorker, апелюючи до ролі Гопкінса в серіалі Those About to Die («Приречені на смерть»). Автор і режисер Ентоні Гопкінс має два «Оскари» («Мовчання ягнят» і «Батько»), а також премії BAFTA та «Еммі». 

Реліз книжки Ентоні Гопкінса відбувся 4 листопада і в США, і в Україні завдяки тому, що «Наш Формат» придбав права на мемуари ще в процесі їхнього написання. Мемуари Гопкінса починаються з одинадцятирічного віку, коли малого Ентоні відправили до школи-інтернату. Спогади оскароносного актора буквально переслідує образ батька – «пекаря, пʼяниці та плакси», зазначив у рецензії Лейн.

Ентоні Гопкінс не тільки намагається зрозуміти, як йому вдалося досягти успіху попри важке дитинство та власний алкоголізм, а й ділиться порадами. Зокрема, він розказує, як запамʼятати текст: «Це як підбирати камінці на бруківці – один за одним, роздивлятись їх, а потім ставити кожен на своє місце». 

   

«Магія гормонів. Невидимий диригент вашого життя»

Діна Крилова 

«Віхола» 

У Середньовіччі над людьми, які мали акне або інші висипання, проводили обряди екзорцизму. А стародавні греки користувалися кремом на основі оксиду свинцю, щоб у них не було прищів і почервонінь. Ці й інші цікаві факти розказує у своїй книжці лікарка-ендокринологиня Діна Крилова. 

Висипання зʼявляються на шкірі через комплекс проблем, серед яких є гормони. Мета книжки «Магія гормонів» – не налякати читачів різновидами захворювань, спровокованих гормонами, а пояснити, як працює наш організм. Ендокринологиня розповідає історії з власної лікарської практики, дає поради й розвінчує міфи. 

Діна Крилова спростувала міфи й для Віледжа, зокрема про цукровий діабет і препарат «Оземпік».  

   

«Остання дівчина»

Надя Мурад

«Бородатий Тамарин», переклад Яни Миколишиної

Мемуари Наді Мурад, єзидської правозахисниці й лауреатки Нобелівської премії миру 2018 року за боротьбу проти сексуального насилля у збройних конфліктах, перекладені понад сорока мовами. В автобіографічній книжці вона розповідає про геноцид народу єзидів терористами ІДІЛ [єзиди – етнорелігійна меншина Курдистану].

Упродовж 2014–2017 років бойовики «Ісламської держави» примусово навертали єзидів до ісламу, а коли ті відмовлялися, то їх жорстоко страчували. Молодих жінок, серед яких була й Надя, тримали в рабстві, ґвалтували та продавали іншим чоловікам. Проте авторці вдалося втекти, її прихистила родина мусульман і допомогла виїхати з Іраку. З того часу Мурад намагається привернути увагу громадськості до геноциду, за який досі не покарали винних. 

Єн Біррелл у рецензії для The Times підсумував, що це «нове свідчення потенціалу людства до холодного, невимовного зла. Можливо, найбільша трагедія в тому, що ця книжка приєднується до вже переповненої бібліотеки подібних свідчень минулого». До його слів можна додати лише те, що ця бібліотека свідчень зростає щодня. 

   

«Сьюзен Зонтаґ: повне інтервʼю для журналу Rolling Stone»

Джонатан Котт

Osnovy Publishing, переклад Ярослави Стріхи

Письменниця, есеїстка й театральна критикиня Сьюзен Зонтаґ була найвпливовішою інтелектуалкою свого покоління. Саме їй належить фраза «комунізм – це фашизм із людським обличчям», яку вона проголосила в Нью-Йорку під час виступу, присвяченого підтримці польського руху «Солідарність» (рух був спрямований проти комунізму). Сьюзен Зонтаґ народилася в сім’ї євреїв польського та литовського походження й мала прізвище Розенблат, але згодом узяла прізвище вітчима. 

Книга сформована на основі інтерв'ю для журналу Ролін Стоун: його брав журналіст Джонатан Котт у 1978 році, а сама розмова, записана в Парижі та Нью-Йорку, тривала дванадцять годин. Лише у 2013 році цю розмову видали повністю окремою книжкою. В інтервʼю Зонтаґ міркує про культуру, сексуальність, а також істину як заперечення. «Патріархальний світогляд століттями визначав жінку як людину, яка не є чоловіком», – каже Зонтаґ і додає, що подібне визначення чоловіки ніколи б не дали собі. 

Висловлювання Сьюзен Зонтаґ часто критикували. Зокрема, американська науковиця Камілла Палья у книжці Vamps & Tramps заявила, що Сьюзен Сонтег «стала синонімом поверхневого, показного хіп-позерства». 

Син Сюзен Зонтаґ, письменник Девід Ріфф, у вересні 2024 року відвідав Київ. Під час зустрічі з літературознавцем Романом Веретельником він обговорював спадщину матері та читав уривки з п’єси Семюела Беккета «Чекаючи на Ґодо». Саме цю пʼєсу Зонтаґ поставила в 1993 році в Сараєво під облогою.

   

«Nexus. Коротка історія інформаційних мереж від кам’яного віку до ШІ»

Ювал Ной Харарі

BookChef, переклад Надії Хаєцької

Ізраїльський історик і філософ Ювал Ной Харарі, автор бестселерів «Sapiens: Людина розумна. Коротка історія людства» й «Homo Deus. Людина божественна», продовжив досліджувати еволюцію людства в «Короткій історії інформаційних мереж від кам’яного віку до ШІ».

«Попри назву, книга Харарі зовсім не «коротка». Вона не про саму інформацію, а про те, як люди передають і поширюють знання, створюючи мережі, що змінювали історію – від кам’яного віку до епохи штучного інтелекту», зазначив редактор видання про технології GrepBeat Девід Шварц.

Харарі досліджує, як способи комунікації, від появи письма до інтернету, впливали на розвиток релігії й політики. Автор застерігає, що ШІ може докорінно змінити стосунки між людьми, бо може відтворювати близькість спілкування. 

Проте Харарі робить і позитивні висновки, зокрема він каже: «Найочевидніша закономірність, яку ми спостерігаємо в довгостроковій історії людства, – це не сталість конфліктів, а зростання масштабів співпраці».