Серед найважливіших книжок року – продовження циклу «Нові Темні Віки» Макса Кідрука – роман «Колапс», трилогія есеїв номінантки на Букерівську премію Дебори Леві й роман Девіда Фостера Воллеса «Нескінченний жарт», над яким видавництво працювало майже десять років. Віледж обирає книжки року й пояснює, чому їх варто читати.

Художня література

«Опівнічні діти»

Салман Рушді

Видавництво «Фабула», переклад Наталії Трохим

Салман Рушді – британський письменник індійського походження, експрезидент американського ПЕН-центру. Роман «Опівнічні діти» (1981) – другий у доробку автора – отримав Букерівську премію. У цьому тексті Салман Рушді розмірковує про колоніальну історію Індії крізь призму історії однієї родини. Події роману відповідають важливим віхам історії Індії та Пакистану. Цей роман-панораму про історію країни автора заохотила створити премʼєр-міністерка Індії Індіра Ганді.

Четвертий і найвідоміший роман Рушді «Сатанинські вірші» (1988) заборонили в деяких мусульманських країнах через «богохульство». А духовний лідер Ірану аятола Хомейні закликав убити письменника. Релігійні мусульманські організації пропонували суму до 2,8 мільйона доларів за «голову Салмана Рушді». Через це автор довгий час змінював квартири й мав охорону, а дипломатичні звʼязки між Великою Британією й Іраном були розірвані, зокрема через присудження Салману Рушді лицарського титулу у 2007 році.

На письменника напали під час його виступу в Нью-Йорку в серпні 2022 року. У результаті Рушді втратив око й отримав численні ножові поранення. А його нападник заявив, що прочитав лише декілька сторінок роману, але щиро вірив, що робить праведну справу. Після одужання Рушді відвідував свого нападника у вʼязниці й написав роман «Ніж» (2024), де розмірковував про природу зла та злочину. 

Обкладинка книжки може змінитися. 

   

«Колапс»

Макс Кідрук 

Видавництво «Бородатий Тамарин» 

Роман «Колапс» – друга частина фантастичного циклу Макса Кідрука «Нові Темні Віки». Менше ніж за місяць передпродажу читачі замовили 10 тисяч примірників роману, тому перший наклад збільшили до 30 тисяч примірників. Сам Кідрук посів друге місце в рейтингу авторів, які мають найбільші роялті з продажу книжок за версією «Форбс Україна». А перший роман циклу «Колонія» має загальний наклад понад 60 тисяч примірників. Детальніше про роботу над циклом можна прочитати в інтервʼю Віледжу. 

Макс Кідрук писав «Колапс» три роки. Друга книжка циклу загострює конфлікти, що почалися в «Колонії». Це науково-фантастичний роман про крихкість систем: політичних, технологічних, біологічних, а також про момент, коли вони починають руйнуватися. Кідрук поєднує sci-fi з гострою соціальною критикою й досліджує, як людські амбіції, страхи й небажання брати відповідальність призводять до темних віків. 

   

«Шокова індукція»

Чак Поланік

Видавництво «КСД», переклад Костянтина Бєляєва

Роман оповідає про школу, де регулярно зникають талановиті учні. Виявляється, що за ними спостерігають із самого народження за допомогою онлайн-сервісу «Зелені пасовища», де мільярдери відбирають найбільш талановитих дітей для власних цілей. «Гостра сатира, що викриває американську жадібність», – написав оглядач Пол Перрі для Irish Independent. 

Чак Поланік має українське коріння: його дід емігрував до США через Канаду на початку 20 століття й оселився в Нью-Йорку. Прізвище письменника – Палагнюк, проте в інтерв'ю для The Guardian письменник пояснював, що його сімʼя каже «Поланік». Це прізвище суголосне іменам бабусі й діда письменника, Пола й Нік. 

Дебютний роман Поланіка «Бійцівський клуб» (1996) екранізував Девід Фінчер. 

   

«Нескінченний жарт»

Девід Фостер Воллес

«Видавництво Жупанського», переклад Петра Таращука

Журнал Time включив «Нескінченний жарт» до числа ста найкращих англомовних романів 20 століття. Робота над українським виданням тривала десять років. «Нескінченний жарт» (1996) – це нескінченна робота, заявив засновник видавництва Олексій Жупанський в інтервʼю «Сенсор медіа».

Олексій Жупанський також порівняв роман Воллеса з «Уліссом» Джеймса Джойса, але вдвічі більшим за обсягом – він має три мільйони знаків. За словами видавця, єдиний, хто міг упоратися з цим текстом – перекладач Петро Таращук, який завершив переклад у 2021 році після більш ніж чотирьох років роботи. Редактором видання, автором післямови й коментарів став дослідник американського постмодернізму та перекладач Максим Нестелєєв. На цю роботу пішов ще один рік. Наразі книжка на фінальному етапі й має вийти друком наприкінці лютого. 

Дія роману відбувається у вигаданому напівпародійному майбутньому Північної Америки. Через теми залежностей, масової культури та політичного радикалізму він досліджує механізми контролю й утечі в сучасному суспільстві. 

   

«Очима клоуна»

Гайнріх Бьолль

Видавництво «Крапки», переклад Христини Назаркевич

Співзасновник видавництва «Крапки» Артем Сова називає «Очима клоуна» зрілим романом автора, сюжет якого розгортається протягом одного дня. Головний герой, клоун та атеїст Ганс Шнір, розказує свою нещасливу історію кохання з католичкою Марі. Він міркує про лицемірство повоєнної реальності Німеччини та несправедливість, що зʼявляється на його шляху через професію коміка. 

Німецький прозаїк Гайнріх Бьолль закінчив школу на початку становлення нацизму: спершу відбував примусові роботи, під час Другої світової війни служив капралом, потрапив у полон і кілька місяців перебував у таборі для військовополонених на півдні Франції.

Бьолль отримав Нобелівську премію з літератури в 1972 році «за творчість, у котрій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів, яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури». Письменник активно боровся за права людей і виступав проти війни у Вʼєтнамі. 

   

Нонфікшн

«Гегемонія: Штучний інтелект, ChatGPT і перегони, які змінять світ»

Пармі Олсон

Видавництво Vivat, переклад Миколи Лучака

Пармі Олсон – журналістка й технологічна колумністка з понад 20-річним досвідом, яка вже 13 років займається темами ШІ, соцмереж і технологій. Олсон працювала у Forbes і Wall Street Journal, а також продовжує вести колонку у Bloomberg, де міркує про технологічний бізнес і ШІ. 

Business Insider включив Пармі Олсон до списку «Топ-100 людей у британських технологіях», назвавши «глибокою дослідницею технологічної журналістики» у 2019 році. 

У книжці «Гегемонія» Пармі Олсон описує гонитву між DeepMind та OpenAI за створення Загального штучного інтелекту (AGI), який здатен міркувати на рівні людини. Олсон фокусується на історії постійного протистояння генерального директора лабораторії дослідження штучного інтелекту OpenAI Сема Альтмана та засновника й керівника DeepMind Деміса Хассабіса та їхнього бажання створити «богоподібні машини». Журналістка аналізує, як змінився світ із появою ChatGPT у листопаді 2022 року та попереджає про небезпеки, які тягне за собою активний розвиток ШІ. 

Financial Times назвав«Гегемонію» найкращою бізнес-книгою 2024 року. 

   

Трилогія есеїв

Дебори Леві 

Видавництво «Хто це?», переклад Жанни Карпенко

Упродовж 2026 року українською мовою вийдуть одразу три есеї Дебори Леві – південноафриканської драматургині, романістки й номінантки на Букерівську премію. Першу книжку Леві написала, коли отримала пропозицію від невеликого видавництва Notting Hill Editions, яке прагне відродити есей як літературну форму, написати відповідь на класичний есей Джорджа Орвелла «Чому я пишу» (1946). Так зʼявилася перша книжка трилогії – «Речі, які я не хочу знати» (“Things I Don't Want to Know), опублікована 2013 року. 

У цьому тексті Дебора Леві говорить про письменництво як фах і розкриває багато деталей особистого життя. Зокрема, авторка стверджує: «Жінка-авторка не може дозволити собі надто чітко відчувати своє життя. Якщо вона це робить, вона писатиме в гніві тоді, коли мала б писати спокійно». Через ці й інші міркування її порівнюють із Вірджинією Вулф, авторкою класичного есею «Власна кімната». 

Друга книжка трилогії «Вартість життя» (“The Cost of Living”) вийшла 2018 року й увійшла до «Топ 100 найкращих книжок 21 століття» за версією Guardian. А третій есей – «Нерухомість» (“Real Estate”) 2021 року, літературна критикиня Степані Меррітт назвала «діалогом між мистецтвом і життям» у рецензії для Guardian.

Наразі книжки на етапі перекладу, тому назви можуть відрізнятися. 

   

«Донбас як метафора»

Катерина Яковленко

Видавництво «ist publishing»

З початку російсько-української війни інтерес до Донбасу зріс. «Я змішаю твою кров з вугіллям» Олександра Михеда, «Схід українського сонця» Катерини Зарембо, «Як Україна втрачала Донбас» Дениса Казанського та Марини Воротинцевої – спроби осмислити історію регіону й політично-суспільних передумов російської агресії. 

Письменниця Олена Стяжкіна називає топонім «Донбас» шкідливим і вважає, що він «допомагає Кремлю створювати наративи, вигідні йому – і загрозливі для України». З цим погоджується в передмові й авторка видання Катерина Яковленко: «Якщо він [топонім] не існує в політичному та культурному значенні, тоді Донбас існує як метафора. Адже регіон складається із суцільних трагедій і травм – не лише історичних, а й більшою мірою індивідуальних». 

Донбас за понад 10 років війни став символом великої сплюндрованої й частково окупованої території, яку ми намагаємося пізнати, пояснити самі собі та захистити. Катерина Яковленко – дослідниця візуальної культури, кураторка та письменниця – пише про культуру регіону як складну метафору пам’яті, втрати й присутності. 

«Ця книжка стала можливою завдяки резиденції Вікторії Амеліної, адже насправді саме Вікторія визначила, що ця книжка має бути. Коли я отримала стипендію, розмірковувала над двома проєктами, але зрештою зрозуміла, що маю завершити те, що колись почала – свою роботу під час аспірантури. Текст перестав бути науковим і перетворився на дуже особистий нонфікшн», – зазначила авторка в коментарі Віледжу. Резиденція Вікторії Амеліної – це стипендійна програма для авторів нонфікшну, створена на честь письменниці та документаторки воєнних злочинів Вікторії Амеліної, яка загинула внаслідок російського удару по Краматорську у 2023 році. 

   

«Бард і його світ. Як Шекспір став Шекспіром»

Стівен Ґрінблатт

Osnovy Publishing, переклад Ярослави Стріхи

«Шекспір жив у світі, де старі ритуали, що надавали життю сенс і давали змогу примиритися зі смертністю, опинилися поза законом і перетворилися з підтримки на загрозу, а нові ритуали ще не пустили корені», – зазначає перекладачка Ярослава Стріха. Вона додає, що всі ми зараз живемо у «світі зруйнованих ритуалів під порожніми небесами», тому творчість Вільяма Шекспіра не втрачає актуальності. 

Автор книжки – Стівен Ґрінблатт, професор Гарвардського університету, фахівець з англійської літератури доби Ренесансу, лауреат Пулітцерівської премії 2012 року. У доробку Ґрінблатта декілька книжок про Вільяма Шекспіра, найпопулярніша з яких “Will in the World” протягом девʼяти тижнів перебувала у списку бестселерів The New York Times.

У праці «Бард і його світ» дослідник зіставляє відомі факти з життя Шекспіра з історичними подіями та наративами, які панували в той час у Великій Британії. Ґрінблатту вдається проаналізувати тексти пʼєс Шекспіра й зрозуміти, які настрої та переживання були в той час у британців і самого драматурга. Автор проводить читачів біографією героя, щоб показати, як у реальності, що не сприяла успіху, Вільям Шекспір зміг стати собою – одним із найвизначніших драматургів усіх часів. 

   

«Вулиця причетних»

Віра Курико

The Ukrainians Publishing

Влада Чернігова довгий час відмовлялася перейменувати вулицю радянського маршала Рокосовського на проспект Левка Лукʼяненка – співзасновника Української Гельсінської групи, народного депутата Верховної Ради, автора Акту проголошення Незалежності України. Лише у 2022 році вулиця, на якій мешкав дисидент, змінила імʼя.

Репортажистка, журналістка й редакторка видавничих проєктів у The Ukrainians Віра Курико, про художній дебют якої Віледж розказував у жовтні, написала репортаж про людей, що були дотичні до повторного засудження Левка Лукʼяненка в Чернігові. Перший арешт відбувся в 1961 році, коли Лук’яненка засудили до розстрілу, але згодом змінили вирок на 15 років ув’язнення. 

До книжки ввійшли свідчення сусідів і друзів, що мешкали з Левком Григоровичем на одній вулиці. Деякі з них мали звʼязки з каральними органами, деякі – ігнорували дійсність, щоб захистити себе. Їхні свідчення використали для повторного заслання Лукʼяненка в 1978 році. «Я не засуджую й намагаюся не оцінювати жодного вчинку людей, про яких пишу. Я намагаюся залишитися поза цією історією. Бо я гадки не маю, як сама би вчинила в ці часи», – каже про свій текст Віра Курико.

Видання «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка» вийшло друком у 2020 році, увійшло до короткого списку «Книга року BBC» і здобуло перемогу у премії «Літакцент року». Наразі The Ukrainians Publishing готує друге доповнене видання.