Серед найважливіших книжок року – дебютний роман української драматургині й сценаристки Лєни Лягушонкової «Мій прапор запісяв котик», книжка воєнної есеїстики Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає»  й дослідження історика Тімоті Снайдера «Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним». Віледж обирає книжки року й пояснює, чому їх варто читати.

Художні

«Одержимість»

А. С. Баєтт

Видавництво «Темпора», переклад Ярослави та Максима Стріх

Британська письменниця А. С. Баєтт отримала Букерівську премію 1990 року за роман «Одержимість» – текст, що поєднує інтелектуальну гру з емоційною глибиною. Роман часто зараховують до джерел дарк академії. Він вийшов на два роки раніше за класику жанру – «Таємну історію» Донни Тартт і має всі риси: академічне середовище, зацікавлення гуманітарними науками й готична естетика. 

Роман побудований на двох часових лініях: історії вікторіанських поетів Рендольфа Генрі Еша та Крістабель Ла Мотт і сучасних літературознавців, які випадково знаходять докази їхнього любовного зв’язку. Архівні пошуки поступово перетворюються на літературний детектив, у якому минуле й теперішнє перетинаються.

Критик Сем Джордісон для видання The Guardian писав, що його «заскочили зненацька теплота та дотепність». Він відзначив ерудицію роману й понад 1700 рядків оригінальної поезії. Утім, за всією інтелектуальною конструкцією стоїть «велике серце, що бʼється, і саме воно робить цю книжку живою», підсумував критик.

   

«Гемінґвей нічого не знає»

Артур Дронь

«Видавництво Старого Лева»

«Нам потрібна нова література, яка буде антивоєнною, але не антимілітарною. Література звикла засуджувати зброю. А має натомість відокремити тих, хто зі зброєю нападає, від тих, хто зброєю захищається», – пише письменник і ветеран Артур Дронь. 

Його збірка оповідань «Гемінґвей нічого не знає» стала бестселером і здобула Премію імені Юрія Шевельова 2025 року, яку вручають за есеїстичні книжки. «Есеїстика – це поєднання художнього переживання й мислення. Важливо не лише те, що людина описує, а як вона це робить. Текст має справляти естетичне враження, але водночас містити непересічну глибину думки. В Артура Дроня це є», – зазначив під час вручення премії філософ, перекладач і літературознавець Олексій Панич.

Збірка фіксує особистий досвід війни автора. Дронь ставить під сумнів класичні антивоєнні тексти Еріха Марії Ремарка, Курта Воннеґута й Ернеста Гемінґвея, до якого він апелює в назві збірки. Автор пояснює, що досвіди війни не можуть бути універсальними, а розповідати про нашу війну маємо ми самі. Уривок книжки ми публікували у Віледжі. 

   

«Меланхолія опору»

Ласло Краснагоркаї

Видавництво «Комора», переклад Олександра Вешелені

«Величезною чорною рікою тексту» назвав творчість угорського письменника Ласло Краснагоркаї його перекладач на англійську Джордж Сіртеш. Роман «Меланхолія опору» (1989) цілком відповідає цій метафорі. Краснагоркаї став першим угорським автором, нагородженим Міжнародною Букерівською премією за цей роман у 2015 році, а у 2025 році отримав також Нобелівську премію з літератури. 

Події роману «Меланхолія опору» розгортаються в провінційному угорському місті, куди прибуває мандрівний цирк. Ця подія стає каталізатором апокаліпсиса й руйнування звичайного життя в обмеженому просторі містечка. 

Ласло Краснагоркаї підтримує Україну в російсько-українській війні. В оповіданні «Ангел пролетів над нами» головні герої – українські військові. Письменник показує їхній досвід, роздуми про людяність і культуру. Через їхні випробування Краснагоркаї говорить про силу мистецтва й культурної пам’яті навіть серед жаху війни.

   

«Життя й часи Майкла К»

Дж. М. Кутзее

Видавництво «Вавилонська бібліотека», переклад Віктора Морозова

Південноафриканський та австралійський письменник Джон Максвелл Кутзее, лауреат Нобелівської премії з літератури 2003 року «за здатність у незліченних іпостасях показувати дивовижні ситуації за участі аутсайдерів». Він також отримав Букерівську премію за роман «Життя й часи Майкла К» (1983). 

У романі Кутзее зосереджується на історії садівника Майкла К, чия спроба доставити прах матері до її рідних місць перетворюється на небезпечну мандрівку країною, охопленою громадянською війною. Через постать Майкла К письменник показує, як у світі хаосу й насильства людяність, внутрішня стійкість і вірність власним принципам набувають особливої цінності. 

Адаптацію роману «Життя й часи Майкла К» поставила в театрі режисерка Лара Фут. Театральний критик Навін Кумар відзначив виставу в рецензії для The New York Times «за глибоку емоційність боротьби за виживання та людську гідність у жорстокому світі».

   

«Мій прапор запісяв котик»

Лєна Лягушонкова

Видавництво «Урбіно»

Дебютний прозовий роман української драматургині й сценаристки Лєни Лягушонкової, що отримав відзнаку «Книга року BBC» у 2025 році. 

«Письменник – це як лудоман. Усе виносить із дому», – сказала авторка в інтервʼю, розкриваючи автобіографічні мотиви роману. Це історія про її власне дорослішання у смт на Луганщині й навчання в самому Луганську, де героїня несвідомо обирає між російським та українськими боком, а допомагає їй у цьому кіт – теж цілком випадково.

Роман Лягушонкової – щеплення від колоніальної ностальгії й меншовартості. Авторка описує совєцькі реалії з уїдливим сарказмом і показує, якого абсурду сягають забобони та страх, перетворюючись на норму життя. 

   

Нонфікшн

«Гра в перевдягання»

Артем Чех

Видавництво «Meridian Czernowitz» 

Збірка автобіографічної прози українського письменника й військовослужбовця Артема Чеха продовжує фронтову історію, розпочату в його попередній есеїстичній книжці «Точка нуль». У першій книжці автор осмислював досвід служби у ЗСУ у 2015–2016 роках, а тепер пише про службу після початку повномасштабного вторгнення. 

«Гра в перевдягання» зберігає формат фронтових щоденникових записів, але в порівнянні з попередньою книжкою стає більш темною та щільною, майже без «повітря». Артем Чех – розчарований і зневірений, а ефемерна надія, яка відчувалась у «Точці нуль», повністю зникає. Холодна й жорстока війна заповнює кожен куточок свідомості автора й передається читачам як нагадування, що ніколи не буде «як раніше». 

У книжки немає патетичного героїзму, лише щире відчуття того, як війна стирає цивільне «я» і залишає сам на сам із власним страхом, болем і сумнівами. 

   

«Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним»

Тімоті Снайдер 

Видавництво «Човен» і «Локальна історія», переклад Юлії Семенюк

Тімоті Снайдер – американський історик і публічний інтелектуал, один із найавторитетніших західних дослідників історії України та Східної Європи 20 століття. Після 2014 року, а особливо з початку повномасштабного вторгнення Росії, Снайдер послідовно підтримує Україну. Він пояснює сучасну війну як продовження імперських амбіцій та історичного насильства й наголошує: майбутнє демократії світу залежить від того, чи вистоїть Україна. 

У книжці «Криваві землі» Снайдер аналізує історію території між нацистською Німеччиною та СРСР, де в 1933–1945 роках вбили близько 14 мільйонів цивільного населення. Ця частина Європи стала в той час епіцентром політичних злочинів.

«Коли ми бралися за перевидання «Кривавих земель», нам ішлося про те, щоб ця книжка потрапила до максимально широкої читацької аудиторії. В умовах війни Росії проти України вона демонструє, з яким саме ворогом ми маємо справу: від часів Другої світової війни природа російського тоталітаризму не змінилася», – зазначив співзасновник і головний редактор видавництва «Човен» Ігор Балинський.

   

«Оверсинкінг. Як побороти тривогу та почати жити тут і зараз»

Нік Трентон

Видавництво «Хто це?», переклад Олі Лози

Анонс цієї книжки у травні спричинив помітну дискусію серед книжкової спільноти: чи варто перекладати назву, чи залишати англіцизм. Команда видавництва «Хто це?» пояснила, що після довгих пошуків зупинилися на транслітерації слова «оверсинкінг» – як понятті, що вже вкорінилося в повсякденній мові й точно описує стан постійного прокручування думок. І, власне, книжка саме про це.

Психолог Нік Трентон пише про людей, у яких думки не зупиняються навіть тоді, коли тіло вже виснажене. Для тих, хто проживає десятки уявних катастроф замість одного реального дня. Тут немає гучних одкровень чи «глибинних травм дитинства», зате є чітке розкладання по поличках: як формується нав’язливе мислення, чому мозок плутає аналіз із самокатуванням і що з цим реально можна зробити без езотерики та псевдонауки.

У відгуках на Goodreads книжці іноді дорікають за простоту – і це справедливе зауваження, якщо чекати від неї прориву. Але більшість відгуків сходяться в іншому: вона працює саме тому, що не ускладнює. Нік Трентон не обіцяє «вимкнути тривогу», зате показує, як заборонити їй керувати своїм життям.

   

«Остання дівчина»

Надя Мурад

«Бородатий Тамарин», переклад Яни Миколишиної

Лауреатка Нобелівської премії миру 2018 року Надя Мурад розповідає власну історію виживання та боротьби в автобіографічній книжці, перекладеній більш ніж 40 мовами. Народжена в невеликому єзидському селі, вона стала жертвою геноциду свого народу, здійсненого бойовиками ІДІЛ у 2014–2017 роках [єзиди – етнорелігійна меншина Курдистану].

У книжці Надя детально описує трагедії свого рідного краю: примусове навернення єзидів до ісламу, масові страти, насильство та продаж молодих жінок у рабство, серед яких була й вона сама. Їй вдалося втекти завдяки допомозі мусульманської родини. З того часу Мурад присвятила життя правозахисній діяльності, виступаючи за справедливість для жертв геноциду та проти сексуального насильства у воєнних конфліктах.

Книжка поєднує особисту історію втрат і страждань із закликом до глобальної відповідальності. «Авторка пояснює варварство, якого зазнали єзиди, а також дає змогу побачити проблиски їхньої містичної культури… Це важлива книжка від сміливої жінки», – підсумував британський журналіст Іан Біррелл у рецензії для The Sunday Times.

   

«Хочу»

Джилліан Андерсон

Видавництво «Ще одну сторінку», переклад Юлії Куліш

Голлівудська акторка Джилліан Андерсон, відома роллю сексологині в серіалі «Сексуальна освіта», упорядкувала антологію «Хочу». Книжка зібрала 174 анонімні есе від жінок з усього світу, які відверто розповідають про свої інтимні думки, почуття та фантазії. Деякі листи торкаються тем зради, туги й самотності. У книжці також є анонімний текст самої Андерсон. 

Книжка стала бестселером, очолила рейтинг The Sunday Times, потрапила до списку 10 найкращих за версією The New York Times і вийшла перекладом у понад 70 країнах світу. Дослідження Андерсон натхненне культовою книгою Ненсі Фрайді «Мій таємний сад». 

Нині Джилліан Андерсон працює над новою книжкою, де ще глибше досліджуватиме жіночу сексуальність, бажання й фантазії, продовжуючи відверту та безпечну розмову, яку вже почала в «Хочу».