Американський когнітивіст і письменник Скотт Баррі Кауфман став гостем нового епізоду спеціального сезону подкасту «Простими словами». Марк Лівін і Софія Терлез поговорили зі вченим про важливість ментального здоровʼя, трансцендентність і вічні пошуки щастя та сенсів.

Проєкт реалізовано в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи Першої леді України за підтримки компанії Visa у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів України й громадською організацією «Безбар’єрність».

 

 

 

Переоцінка рутини

Рутина має багато переваг на психологічному рівні, але думаю, що багато творчих людей працюють за натхненням, залежно від того, у якому стані вони перебувають у певний час, і від того, який саме стан є для них найбільш сприятливим для різних етапів творчого процесу. Іноді мені хочеться щось читати й обмірковувати. Іноді я відчуваю натхнення й мені хочеться написати одразу цілий розділ книги, над якою я працюю. Іноді я знаю, що маю записати інтерв'ю для подкасту. [...] Тож, звісно, я маю робити те, що я запланував. 

У мене є певний розпорядок, але я не прокидаюсь щоранку в один і той самий час. Багато людей думають, що це круто – прокидатись о п’ятій ранку, стрибати в крижану ванну, а потім медитувати дві години поспіль. Я ж навпаки – у мене досить гнучкий режим. 

Прірва в ментальностях

Що дуже цікаво в ситуації в Україні, так це те, що український народ, очевидно, дуже відданий своїй країні та дуже відчуває свою належність до неї. Я не думаю, що таке могло б статися деінде. Знаєте, думаю, що якби захопили США, американський народ сказав би: «Це нормально. Нічого страшного. Хай буде так. Знаєте, я однаково порвав би з Америкою». Але мені здається, що в Україні це зовсім не так відбувається. Ви всі дуже сильні, дуже сильний народ.

Коли в людей є дуже сильна ідентифікація з племенем і любов, любов до їхньої країни, ви бачите, як це згуртовує людей. Але не думаю, що так є в кожній країні. Є щось особливе в українському народі, у вашій любові до своєї країни, у вашій готовності стояти та боротися за неї. Знаєте, у людській природі є щось таке, що виводить нас за межі нас самих, коли ми відчуваємо ідентифікацію з чимось більшим, ніж ми самі, з будь-яких причин. І є, напевно, історичні причини, чому українці відчувають велике бажання зберегти щось більше, ніж вони самі. 

Оптимізм токсичний і трагічний

Я вважаю, що токсичний позитив – це коли ви заперечуєте реальність. Маю на увазі, що немає сенсу казати українцям, щоби ви вдавали себе щасливими, бо у вас є багато причин злитися. Є причини, чому ви не можете весь час бути усміхненими. Вам необов’язково весь час почувати себе добре. 

Щастя відрізняється від сенсу. Наші пошуки щастя – це нескінченний процес, як бігова доріжка. Ти можеш досягати щастя час від часу. Але потім це відчуття зникає, і що тоді? Ти хочеш негайно повернути його назад. Але сенс – це те, що ти просто культивуєш протягом тривалого часу. Це щось на кшталт тихішого, глибшого відчуття задоволення своїм існуванням і світом навколо себе. Але це не те ж саме, що бути от на цій біговій доріжці гедонізму. 

Тому я думаю, що оптимізм є токсичний, але є і трагічний. Це фраза Віктора Франкла, він був у концтаборах у Німеччині під час Другої світової війни й він дійсно писав про необхідність сенсу й пошук сенсу, навіть у найжахливіші часи. І це може бути поштовхом до посттравматичного зростання. Наш світогляд і те, як ми думаємо, яким ми бачимо світ, може дуже сильно похитнутись під час якихось монументальних подій. Вони можуть повністю перевернутись, і ми вже не будемо знати, де низ, а де верх. Такі ситуації трапляються набагато частіше, ніж ви думаєте. 

У дитинстві ми уявляємо життя дуже іншим. Але це життя. І ви набуваєте більш глибокий і зрілий світогляд. Ви інтегруєте [нову інформацію] й отримуєте більш цілісне й комплексне розуміння того, як насправді працює світ. І це зрештою може привести вас до зростання та знаходження сенсу, креативності та єднання в вашому житті.

Трансцендентність – це більше, ніж ментальне здоров’я 

Думаю, що ментальне здоров’я – це чудове поняття, не зрозумійте мене неправильно. Але я думаю, що можна бути ментально здоровим, але не мати сенсу в житті, не мати вищого покликання. Думаю, це можливо. Тож так, очевидно, що ментальне здоров’я – це дуже важливо, але я б розмежував ці два поняття. 

Розлади ментального здоров’я дійсно шкодять життю людини, вони змушують її бачити все через дуже негативну, дуже депресивну призму, а це не дуже добре. Тож ми, безумовно, хочемо допомогти людям мати краще ментальне здоров’я. Але я думаю, що трансцендентність є певним доповненням до цього.

Простими словами життя – не відеогра, де ви досягаєте певного рівня і хтось вам каже: «Вітаю! Ви досягли трансцендентності!», ви переходите на наступний рівень і вам вже не треба хвилюватись про якісь свої потреби. Життя динамічне: ви робите два кроки вперед, потім вас відкидає на крок назад. Ви думаєте, що рухаєтесь у правильному напрямку, а потім прокидаєтесь одного ранку з відчуттям, що ви – повний ідіот. Але, може, це тільки в мене так. 

 

ФОТО: scottbarrykaufman.com

 

Життя, мов човен

Одного дня ви думаєте, що у вас усе класно, ви розібрались з усіма проблемами, ви все розумієте, ви всім задоволені, ви щасливі. А наступного дня прокидаєтесь і думаєте, яке ж ваше життя потворне. Це частина життя. Це як парусний човен: є сам човен і цей човен – це наше ментальне здоров’я. Це міцна основа. Якщо у вашому човні багато дірок, він заповниться водою й потоне. Розлади ментального здоров’я створюють відчуття того, що ви тонете. 

Ментальне здоров’я дає відчуття стабільності та безпеки – воно дає вам змогу відчувати зв’язок з іншими людьми, відчувати гідність, відчувати захист і психологічну безпеку. Але ви не зрушите з місця, якщо не піднімете вітрило й не попливете в найбажанішому для вас напрямку, у той порт, до якого ви найбільше хочете дістатися. І коли ви пливете в цьому напрямку, ви стаєте вразливими – до попутного вітру, зіткнення з іншими човнами й інших речей, які можуть із вами трапитись. На вас можуть налетіти хвилі. Але це ризик, на який ви готові іти та йдете, щоб жити осмисленим життям, духовним, трансцендентним життям. 

Ви приймаєте цей ризик. Ви ризикуєте отримати розлади ментального здоров’я, поки ви здорові. Ви здорові, а ризикуєте отримати розлад ментального здоров’я. Ви свідомо приймаєте цей ризик. Тому що це життя. У вас є цілі, і ви намагаєтесь їх дістатись.

Стабільність – поняття ілюзорне

Я дуже вірю в медитацію. Але я також дуже вірю в те, що настане інший день. Знаєте, деякі дні я просто списую з рахунку. Люди надто зациклюються на думці, що те погане, що з ними відбувається – це назавжди. Мені подобається буддизм і його центральна ідея, що все непостійне, як хороші речі, так і погані. Я схильний дивитися на світ з абсурдистським гумором і мені важко сприймати речі серйозно. Але я приймаю речі, які мене дійсно хвилюють. Але всі наші думки – це абсурд. 

Не хочу говорити за вас, але якщо я проводжу достатньо часу в медитації та спостереженні за своїми думками, я розумію, наскільки мої думки дурні. Ну дійсно, я дурний і думки мої дурні. Вони про ненависть і злість до себе, вони суворі, вони перфекціоністські, амбітні, егоїстичні. І якщо ви просто спостерігаєте за цим і дистанціюєтесь від своєї особистості, то ви розумієте – це просто те, що робить ваш мозок. 

У більшості людей мозок саме такий. Більшість людей мають егоїстичні думки. Це і є – бути людиною. Але чи можемо ми це спостерігати та бути свідками цього? Бути свідком самих себе, власних почуттів – це класний інструмент у нашому арсеналі.

Кожне страждання має значення

Очевидно, що кожного разу, коли якийсь американець на щось скаржиться, я хочу йому сказати: «Ти маєш радіти, що не живеш зараз в Україні». Розумієте, що я маю на увазі? Типу, знаєш, [є з чим порівнювати]. Але самотність – це не змагання з жертовності. До всіх страждань треба ставитись серйозно. 

Дослідження показують, що самотність може бути такою самою причиною смерті, як і високий рівень холестерину. Речі, пов’язані зі стосунками та взаємозв’язками, про які люди навіть не замислюються, можуть мати сильніші фізичні симптоми, аніж куріння, вживання алкоголю й купа інших речей. Я бачив дослідження, які показують, як хронічна самотність може впливати на наш мозок, як вона спричиняє запалення та впливає на епігенетичну регуляцію. Тобто на те, як наші гени взаємодіють із навколишнім середовищем. Коли розумієш, наскільки це важливо – це дуже сильно.  

Багато людей намагаються стати менш самотніми шляхом належності до якоїсь групи чи організації. А я ж кажу, що так належність – зовсім не те саме, що якісні стосунки чи близькість. Це різні речі. Думаю, багато хто шукає близькість не там, де треба – наприклад, у соціальних мережах. Вони шукають її у кількості лайків, що їх ставлять незнайомці під їхніми постами. А іноді якісні стосунки з однією чи двома людьми у вашому житті – це все, що вам насправді потрібно. 

Ми витрачаємо стільки часу на пошуки цих стосунків іншими способами, що забуваємо про якісь очевидні й прості речі, які можуть допомогти нам не бути настільки самотніми й ізольованими. Наприклад, знайти людину, з якою ви будете приймати один одного безумовно – коли ти бачиш і приймаєш людину такою, яка вона є, а вона бачить і приймає тебе. І це взаємно. 

Дуже часто це відчуття належності до чогось не передбачає взаємності чи глибоких стосунків. Люди люблять вас лише настільки, наскільки ви згодні з їхніми політичними поглядами або наскільки ви обоє є частиною чогось. Але справжні близькі стосунки вимагають, щоб ви бачили одне одного повністю.

Важливо віднайти баланс

Треба постійно шукати баланс між тим, щоби не зважати на те, що про тебе думають інші, і творчим процесом, креативністю. Звісно, треба добре відчувати аудиторію й намагатися [її] задовольнити. Це непогано. Але не можна зациклюватися на тому, що про вас і вашу роботу думають інші. Щойно плоди вашої роботи бачать світ, ви вже не можете приймати думку інших близько до серця. Ви можете відчувати страх перед думкою інших людей. Якщо цей страх перед думкою інших людей стає надто великим, ви втрачаєте автентичність і почуття гідності.

Деякі люди живуть, як зірки, а потім падають і вибухають. У інших людей життя тихіше, більш поступове й не таке драматичне. Тому я вважаю, що кожна людина має свій священний шлях самореалізації

Я вважаю, що немає нічого святішого за самореалізацію. І не треба підлаштовуватись під те, що, на вашу думку, хочуть від вас інші люди, тому що так ви втратите себе. А ще ви можете помилятися. Були випадки, коли я говорив не те, у що дійсно вірив, а те, що мій співрозмовник хотів би почути, бо я хотів налагодити з ним стосунки. І це давало зворотний ефект. Тож насправді найкраще, що ви можете зробити, – це просто казати правду.

Про empowerment mindset

Я думаю, що потрібно розділяти травматичний досвід, який трапляється з людьми, і те, наскільки ви дозволяєте йому травмувати вас. Це дві різні речі. Іноді нам здається, що в нас немає вибору. Наша нервова система реагує автоматично, і багато тривоги викарбовується в нашому тілі. Але я думаю, що ми недооцінюємо людську здатність до стійкості. Багато досліджень показують, що ми дійсно здатні протистояти навіть дуже серйозним нападам на нашу психіку. 

Наш мозок дуже пластичний. І якщо ми постійно кажемо собі, що ми жертви й у нас немає надії, ми починаємо вірити в це. Тому я хочу, щоб усі, особливо слухачі цього подкасту, змінили свій погляд на це й були вдячними за те, що ви живі, вдячними за найдрібніші дрібниці у вашому житті. Не все повинно бути чудовим і дивовижним, це може бути просто: «О, я сьогодні добре поговорив зі своїм сином». Це причина для того, щоб жити. 

Тут уже далі можна розвинути empowerment mindset, як я його називаю, який ви можете використовувати та культивувати незалежно від вашої життєвої ситуації. Насправді багато людей навіть не усвідомлюють, що їхній добробут не залежить від життєвих обставин і не вимагає певного набору життєвих обставин. Багаті люди мали би бути щасливими, але вони не щасливі. Ви спілкувались колись із мільярдерами? Вони не щасливі. Ніхто зараз не щасливий. Ніхто. Прийміть це, це щось вже загальнолюдське. 

  

Фото: www.facebook.com/ScottBarryKaufman

 

Не думайте, що ви особливий просто тому, що ви нещасний. Знаєте, у всіх у нас погане життя. Життя буває поганим. Давайте будемо чесними. Але є в житті й прекрасні моменти, і вони й роблять наше життя вартим того, щоб жити

 

 

 СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРОСТИМИ СЛОВАМИ» НА YOUTUBE

 

 

 

   

 

Проєкт реалізовано в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я – ініціативи Першої леді України за підтримки компанії Visa у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів України й громадською організацією «Безбар’єрність».