Ми купили й відремонтували гуцульську хату в Карпатах

 

«Ми взагалі планували купувати квартиру в Києві – це й звучить більш раціонально, але хата – це більше про емоції: гріє думка, що в нас є місце, куди можна приїхати й провести час із друзями та сім’єю. У нашій історії збіглося все: бажання бути ближчими до природи, питання безпеки й власного житла», – кажуть Юра й Наталка Машкови.

Пара придбала сторічну хатину в Карпатах – спершу планували тільки косметичний ремонт, але згодом зрозуміли, що дім треба оновлювати повністю. Ми розпитали сім’ю айтівців, нащо взагалі вкладатися у стару хату під час війни, чому будинок довелося підіймати домкратом і як керувати будівництвом за відстані.

Пазл склався у 2023-му

Юра зрозумів, що хоче власний будинок, ще коли жив у Харкові – тоді навіть не знав Наталю, але вже шукав підхожі ділянки. Приблизно у 2023-му подружжя вирішило, що хатина треба точно – того ж року її й придбали, але не в Харкові чи Києві, як думали раніше, а в горах. 

«У 2022-му вкладатися в будь-яку нерухомість було лячно, тому вирішили ще поїздити й пошукати варіанти. За рік поїхали відпочити в гори й стався метч: ми зупинилися в будиночку чоловіка, який купує хати й реставрує їх, а потім продає чи здає. Розговорилися з ним і вирішили, що наш будинок має бути в Карпатах», – розказують Машкови. 

Хату вишукували недовго – глянули буквально два-три варіанти й зрозуміли, що ця – їхня. Наталя каже, що найкраще в цій хаті – дах, зроблений із гонти [покрівля у вигляді тонких дерев’яних дощечок].

 

 

Чітких критеріїв під час пошуку не було, кажуть Машкови. Але подружжя уточнює, що одразу ж шукали гуцульську хату. «Найбільше нас підкупило те, що будинок уже був із ремонтом: колишні власники також провели воду й каналізацію, дооблаштували дорогу до двору й утеплили саме приміщення. Думали, зробимо ще додатково косметичний, але все вилилося у відбудову», – каже Юра. 

Щодо грошей, то бюджет узагалі не розраховували, зізнаються Машкови. Ремонт робили потихеньку й на багатьох речах економили. «Вартість ремонту можна порівняти з вартістю квартири в Києві», – каже Юра.

З косметичного в капітальний через одну стіну

Спершу Машкови планували просто косметичний ремонт: точно треба було оновити стіни, доутеплити фасад і підлогу, докупити меблі. Будувати з нуля навіть і не думали – справу з будівництвом ніколи не мали, тож вирішили, що перебудувати вже готове буде простіше. Перший час просто приглядались і думали, як краще облаштувати будинок, а потім у гості приїхали друзі-дизайнери. Вони й порадили перебувати будинок, зокрема змінити призначення кількох кімнат.

 

 

На першому поверсі була супермаленька кухня: «Коли зібралися з друзями на Новий рік, сиділи мало не на головах одне в одного: жартували, що виглядаємо, точно як фотографіях своїх батьків у хрущовках», – розказує Наталка. Сама кухня була площею близько 9 м2, половину яких займала пічка. Два віконця були настільки малесенькими (і незручно розташовані), що погляд завжди падав у стелю або стіну під нею. Коли приїхали друзі, виникло перше ж запитання: «А де в цій хаті тусуватися?» Так і запропонували зробити з неї спальню, а саму кухню перенести в інше місце й з’єднати з кімнатою-столовою. Це була найглобальніша ідея, з якої й почався великий ремонт, кажуть Машкови.

 

 

«Коли в нас запитають, що простіше: побудувати хату з нуля чи відбудувати стару, ми за перший варіант. Як мінімум, це дешевше: для того, щоб зберегти автентичність хати, треба віддати немалі гроші. Але якщо повертатися назад й обирати між порожньою землею чи старою хатою, готові знову пройти випробування ремонтом», – каже подружжя.

Зрештою ремонт дійшов до етапу, коли довелося підіймати будинок домкратом. «Сама хата стара, і коли почали «розкривати» стіни, побачили, що все погнило, а дерев’яна підлога просто лежала на голій землі. Зрозуміли, що треба підіймати хату, міняти балки, перестелювати підлогу», – розповідає Юра. За словами Наталки, підлога була настільки холодною, що взимку на ній не можна було встояти й у шерстяних шкарпетках.

 

 

За словами Наталки, узимку 2023-го в хаті завжди було холодно через щілини у стінах і стелі, навіть попри те, що всередині були дві печі й камін. Відтак довелося утеплювати фасад мінватою [негорючий теплоізоляційний матеріал, що утримує тепло] – це стало найбільш неочікуваними витратами для Машкових. «Візуально хата нам дуже подобалася, особливо її старі фасади – не планували міняти їх узагалі. Коли вже зрозуміли, що хату треба утеплювати й знімати фасад, вирішили, що поставимо його назад. Але вже в процесі з’ясувалося, що він увесь прогнив – робочі так і не змогли його зняти, дерево просто розсипалося в руках», – пояснює Юра. 

Машкови все ж хотіли зберегти автентичний стиль будинку, тож після утеплення максимально точно відтворили візерунок фасаду. З однієї сторони будинку вдалося зберегти старовинний брус – це одна з найстаріших деталей хати. Так само в процесі ремонту лишили оригінальні стіни й сторічні бруси всередині будівлі – більшість стін зашили вагонкою минулі власники. «Вони казали нам, щоб ні в якому разі не розшивали стіни, бо там старезне дерево, яке має стрьомний вигляд. Ну ми вирішили ризикнути: так, матеріал сильно погризли жуки, але ми все відшліфували й тепер маємо класну старовинну стіну», – розказує Наталка.

 

 

Найвразливіше місце в будинку – дах. Тут дуже старе дерево, а місяцями частина гонти взагалі відпала. «Так, це суперкрасивий дах, але є імовірність, що сьогодні-завтра він просто протече», – каже Юра. Поки що вирішили дах таки не чіпати. Ще два роки тому покрили всю гонту ропою [нафтопродукт густої консистенції], щоб деревина не пропускала вологу. 

Сантехніка чомусь незлюбила хатину

Майже всі ремонтні роботи Машкови делегували робітникам. «Долучалися мінімально: щось пошліфувати, пофарбувати – радше для того, щоб просто спробувати щось нове», – каже подружжя. 

Хоча більшість робіт на об’єкті контролював виконроб, особливо складною в цьому випадку стала логістика. «У Карпатах просто немає великих будмагазинів, тому більшість матеріалів доводилося закуповувати й везти з інших міст. Так само десь треба було розселити робочих, опалити будинок і так далі», – згадує Юра. 

З місцевими робітниками були інші проблеми: на Гуцульщині багато своїх обов’язків і свят, які інколи затягуються на цілі тижні. Тож людей доводилося відпускати, щоб підготувати сіно для худоби або відзначити Зелені свята.

Через те що Машкови не могли бути безпосередньо на місці ремонту протягом усього часу, ставалися й факапи. «У нас є просто легендарна історія про змішувач у ванній», – сміється Юра. Спершу робітники повісили дуже низько лійку для душу – вона буквально стояла на голові в чоловіка. Найбільша проблема полягала в тому, що прикручена лійка вже була обкладена каменем, тому його довелося перекладати.

 

 

«Розбили камінь, перевісили лійку, закрили каменем, але це не все – наш робітник чомусь не перевірив, що вода працює як треба», – сміється Юра. У ванній встановили термостатичний змішувач – він автоматично змішує холодну й гарячу воду – і так сталося, що там, де гаряча має бути, текла крижана, а там, де холодна, – ледве тепла. Камінь знову розбили, перевірили труби (думали, що наплутали з підключенням) і знову переклали. Через тиждень (бо сантехнік виходить на зв’язок, коли йому зручно) з’ясувалося, що камінь треба ще раз перебивати. 

«Зараз у нас однаково переплутані крани: з «холодного» тече гаряча вода, а з «гарячого» – холодна, але вона хоча би є», – додає Наталка.

Самі ще не встигли пожити, але вже здаємо хату в оренду

Сам ремонт почали у квітні 2024-го. Відтоді Машкови приїжджали в Карпати й лишалися в хатині, попри те, що повноцінного ремонту не було. «Цьогоріч святкували Великдень уже в горах – тут не було ні ліжка, ні столу нормального, ні дивану, нічого. Посередині стояла «ялинка» з інструментів, але це не зіпсувало свята», – розказує Юра. 

Майже кожен приїзд у Карпати супроводжувався прибиранням – «чотири місяці підряд ми приїжджали й вимивали весь будинок після ремонту. Тільки закінчили з прибиранням, починаються нові роботи, щось треба переробити-доробити й доводиться знову драїти хату», – розказує Наталка.

 

 

Остаточно ремонт хати закінчили влітку 2025-го й вирішили її здавати. «Перетворювати це на бізнес не хочемо, але якщо можна відбити трошки грошей за ремонт та утримання будинку, то чому б і ні? Перші гості заїхали 31 жовтня – насправді це не прям незнайомці, а друзі друзів, тому здавати їм хатину не так стресово. Саму хатину здаємо на кілька днів, тож за два тижні в нас побували сім різних компаній», – розказує подружжя. 

 

 

У будинку атмосфера, «як у дома»: там є особисті речі Машкових, посуд-постіль-одяг, дитячі іграшки їхнього сина, музичні інструменти й інші предмети хобі – усім цим гості можуть вільно користуватися. «Наші найперші гості виставили пост із відпочинку, і було одне таке сексі-фото в нашому ліжку. Я піймала таку бісячку, бо це ж моє ліжко, я ж там сплю, і так неприємно стало, але минуло трошки часу, і я вже відпустила все. Але от ділитися умовними тарілками, цвяхами для стояння або килимком для йоги мені, навпаки, подобається. Дивлюся на фоточки й радію, що з моїх тарілок вийшло таке гарне сервірування», – ділиться Наталя. 

«Так а чого ж самі не переїжджають у Карпати?»

Поки що подружжя живе в Києві та їздить в гори радше на відпочинок, щоби поміняти картинку. Юра переїхав би в гори хоч зараз: «Думаю, я вже просто нагулявся й хочу спокійнішого життя, але Наталка ще не готова». 

 

 

Переїзд розглядають, якщо в місті почнуться знову почнуться блекаути на 12–14 годин, уточнив Юра. «У принципі й у київській квартирі не так погано: раніше в нас вимикали світло не так часто, тут є газ і газова колонка (а отже й гаряча вода), зарядні станції, навіть камін із дровами», – каже Машков.

Наталка ж каже, що її до переїзду можуть змусити масштабні обстріли росіян. «Після народження сина я стала більш тривожною: під час тривог постійно виходжу в коридори з дитиною й перечікую обстріли там. В укриття ми не ходимо, бо з маленьким дитям і двома собаками – це нереально. Поки зберемо всіх, балістика вже може й прилетіти», – розказує Наталка.