Хештег #нарцис у Threads рясніє історіями про складні стосунки та втому від застрягання в емоційних гойдалках. Користувачі наважуються ділитись цим важким досвідом, проте за лаштунками залишається дещо важливе: ми майже не чуємо зізнань у власних нарцисичних «загонах».

Ви можете прослухати цей текст у форматі аудіо

 

 

Та й саме поняття перетворилося на побутовий діагноз, яким часто намагаються образити, щоб зменшити власний біль. У цьому тексті ми виходимо за рамки поп-психологічних кліше, аби зазирнути всередину таких союзів. Туди, де один із партнерів живе з нестерпним відчуттям своєї «недостатності», хронічною провиною та соромом поруч із нібито бездоганною половинкою.

Наука про життя —

у вашій пошті

Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно

Підписатися


Нарцисичність VS Нарцисизм: де закінчується норма і починається розлад?

Розібратися в цьому допомагає Юлія Падун — діалектична поведінкова психотерапевтка, супервізорка та викладачка.

Юлія зазначає, що з одного боку нарцисичності знаходиться здорова самоповага та впевненість у собі, а на іншому — нарцисичний розлад особистості (НРО).

Психоаналітикиня Ненсі Мак-Вільямс, авторка культової праці «Психоаналітична діагностика», розглядає нарцисичність як природний спектр людської психіки. Це внутрішній механізм регуляції нашої самооцінки, який на здоровому рівні є в кожному з нас — він відповідає за амбіції, потребу в соціумі та бажання подобатися. Проте, коли в соцмережах описують виснажливі стосунки, йдеться про зовсім інший полюс цього спектра. Це руйнівний, патологічний рівень, де здорова потреба у визнанні перетворюється на ригідну структуру. Тут партнер перестає бути окремою особистістю і стає лише дзеркалом чи паливом для утримання чужого крихкого его.

Юлія Падун наголошує, що за даними посібника з діагностики психічних розладів DSM-5, клінічний НРО (нарцисичний розлад особистості ) діагностують лише у 0,5–5% людей. Про розлад говорять, коли є стійкий патерн грандіозності (у фантазіях або поведінці), потреби в захопленні та тотальна відсутність емпатії. Людина з НРО живе у світі, де інші існують лише як інструменти. Коли це «дзеркало» ламається, тобто коли партнер висловлює власні потреби, незгоду або просто займає простір — виникає те, що психологи називають нарцисичною травмою. Реакція на неї зазвичай жорстка: знецінення, холодність, агресія та газлайтинг.

Клінічна психологиня докторка Рамані Дурвасула у подкасті Американської психіатричної асоціації (APA) підмічає парадокс: до терапевтів частіше приходять не самі люди з розладом, а їхні партнери. Люди з нарцисичними рисами часто є неймовірно адаптивними та успішними у соціумі (мають статус, харизму, кар'єру). Оскільки така поведінка приносить їм видимі дивіденди в реальному світі, у них виникає когнітивне викривлення: «Якщо я успішний, значить, зі мною все гаразд, а проблеми — у тих, хто навколо».

Важливе застереження від Юлії Падун: ставити діагноз партнеру — не ваше завдання і не завдання вашого терапевта. Вам потрібно розібратися, що в цей момент відбувається з вами.

Що відчувають партнери і чому складаються такі пари?

Руйнівний вплив таких стосунків відчувається задовго до того, як психіатр поставить партнеру офіційний діагноз.Дослідники використовують термін «нарцисичне насилля» (narcissistic abuse), щоб описати специфічний триетапний цикл: ідеалізація (love bombing) - знецінення - відкидання.

На цій емоційній гойдалці робити «сонечко» можна роками. Усе через специфічний гачок: на етапі ідеалізації людина отримує неймовірне відчуття власної потрібності та «найліпшості». Проте вже на наступному колі опора з-під ніг зникає — вмикається знецінення, де тебе раптово стає «недостатньо». Фінал циклу — відкидання, яке насправді є лише паузою перед новим колом. Надія знову повернутися до солодкого першого етапу утримує людину в пастці. Рамані Дурвасула стверджує, що стосунки з нарцисом тримаються на надії «колись буде краще» — без жодних доказів, що це справді станеться.

У своїй практиці Юлія Падун найчастіше відмічає такі типові переживання людей у цих стосунках:

1. Ви постійно «ходите навшпиньках», намагаючись не спровокувати роздратування, і думаєте про настрій партнера більше, ніж про свій власний.

2. Ви почали хронічно сумніватися у своїй пам'яті та сприйнятті («може, я справді все перебільшую?»).

3. Після сварок завжди почуваєтесь винними, хоча навіть не зовсім розумієте, у чому саме ваша провина.

4. Вам важко говорити про свої потреби — або через страх реакції, або тому, що ви вже взагалі забули, чого хочете.

Люди обирають один одного з різних причин, одна з них через можливість відтворювати певні типи привʼязаності. Джон Боулбі, батько теорії прив’язаності, свого часу довів, що те, як ми любимо у дорослому віці — це наша вроджена біологічна програма пошуку безпеки. Якщо у дитинстві батьки були непередбачуваними: то теплими, то крижаними — дитячий мозок адаптується і формує тривожний тип прив'язаності, де любов стає синонімом постійної тривоги та контролю.

Сучасні дослідження підтверджують, що дорослі з такою історією є «ідеальною мішенню» для нарцисичних партнерів. Нарцис пропонує саме ту емоційну інтенсивність, яку тривожна психіка помилково приймає за омріяну безпеку. Коли тебе на старті збиває з ніг лавина любові й абсолютного захоплення (love bombing), внутрішній радар, налаштований на постійний дефіцит уваги, сигналізує: «Ось воно. Мене нарешті обрали, тепер я в безпеці». Гормонально це працює точнісінько так само, як виграш в азартній грі.

Крім того, у таких стосунках часто задіяні несвідомі патерни: бажання «виправити» те, що не вдалося в батьківській родині (своєрідний реванш із емоційно недоступною фігурою), потреба відчути себе «достатньо хорошим» через схвалення значущої людини та висока толерантність до нестабільності. Коли у стосунках усе спокійно, тривожній людині здається, що там «немає іскри» — напругу вона помилково сприймає як єдину знайому «норму» кохання.

Психотерапевтка Елінор Грінберг у матеріалах для Psychology Today зазначає: якщо ви з якихось причин залишаєтеся у цих стосунках, важливо тверезо прийняти обмеження партнера. У людей з НРО є дефіцит емоційного співпереживання. Розраховувати на їхню підтримку в момент кризи — марно, її доведеться шукати у близьких чи терапевта. Так само доведеться відмовитися від прямої критики на його адресу, адже будь-яке зауваження сприймається ним як напад.

Що робити? Практичне значення

Юлія Падун відверто говорить: якщо у партнера реальний розлад особистості й терапія відсутня, імовірність змін надзвичайно низька. НРО важко піддається корекції вже хоча б тому, що людина рідко бачить проблему в собі. Тому єдиний вихід — змінити фокус уваги:

1. Поверніть собі себе. Почніть з простого запитання кілька разів на день: «Що Я зараз відчуваю? Що МЕНІ зараз потрібно?». Повернення уваги до власного «Я» — єдиний спосіб вийти з чужого підпорядкування.

2. Вибудовуйте кордони. Не як покарання для партнера, а як захист для себе. Кордонами ви декларуєте ваші дії: «якщо це відбувається, я роблю ось це».

3. Перестаньте грати в детектива. Багато людей витрачають роки на вивчення дитинства, психотипів та прихованих мотивів нарциса. Як зазначає Елеанор Гордон-Сміт у колонці для The Guardian, секрет зцілення в іншому: потрібно припинити розгадувати його і нарешті розвернутися до себе. Нарцисизм партнера не завжди можна виправити, але ви точно можете вилікувати себе після того, як постраждали від нього.

Ми охоче аналізуємо поведінку інших і напрочуд рідко задумуємось що саме приваблює нас залишатись тут з цією людиною. Іноді найважливіші питання собі не складні, тому ми їх і уникаємо.