Щотижня ми шукаємо одне життєве питання та досліджуємо разом з експертами, як його пояснює наука. У цьому тексті говоримо про звʼязок свідомості і тіла.

Наука про життя —

у вашій пошті

Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно

Підписатися


«Тіло й психіка – одне ціле. Хоч би куди ми спрямували думку, туди ж ведемо й тіло», – сказала нам психологиня Еллен Ленґер, коли була гостею нашого подкасту. Звучить майже містично, проте насправді за цим стоїть наука. Розповідаємо про декілька наукових відкриттів у цій темі.

У 2011 році команда дослідників запросила 46 людей на дві зустрічі й щоразу пропонувала учасникам випити молочний коктейль. Одного разу на етикетці стояла позначка 620 кілокалорій, іншого – 140. Насправді обидва коктейлі були ідентичними, по 380 кілокалорій кожен: змінювався лише текст на етикетці. Щоразу учасникам вимірювали рівень греліну, гормону голоду, і стежили за його змінами.

Коли людина вважала, що п'є калорійний коктейль, відбувався його різкий спад: тіло швидко отримувало сигнал насичення. Коли та сама людина думала, що п'є легкий варіант, рівень греліну майже не змінювався до й після експерименту. Склад був однаковим, а фізіологія різною. Якщо реакцію тіла визначав не сам напій, то що? Як виявилося, більше впливу мала інформація з етикетки, а не сам напій.

Мозок постійно фантазує про майбутнє

Ми звикли уявляти свою взаємодію зі світом лінійно. Зовнішня подія викликає реакцію мозку, а та веде до дії. Або інший варіант: щось змінюється всередині тіла, орган посилає сигнал угору, і мозок вирішує, що із цим робити. Сучасна нейронаука описує це інакше. Мозок не чекає на сигнали, а постійно генерує прогнози щодо того, які з них зараз надійдуть, ще до того, як вони з'являться. Дослідниця Ліза Фельдман Барретт каже, що в комунікації з тілом баланс зміщений саме в бік прогнозу: мозок, замість того щоб запитати в тіла «як ти?», сам налаштовує його під певний стан згідно зі своїми фантазіями щодо майбутнього.

Ось який вигляд це має на практиці. Ви в аеропорту й підходите до сходів. Щойно вони потрапили в поле зору, мозок починає готувати тіло до можливого навантаження: пришвидшує серцебиття, перерозподіляє кров до м'язів ніг, оптимізує використання кисню. І все це ще до першого кроку, ба навіть до того, як ви остаточно вирішите, іти сходами чи стати на ескалатор. І добре, коли це працює як підлаштування до фізичного навантаження, або перед споживанням начебто калорійної їжі. Проте те саме відбувається й у момент очікування стресової події – тіло мобілізує ресурси ще до того, як щось сталося. Коли така мобілізація наперед стає постійною, вона обертається проти нас і набуває вигляду хронічної перевантаженості.

«Стрес не закінчується в нас у голові. Він зачіпає все тіло, і воно від того поступово зношується. Проте також не варто забувати: стрес і тривога – це не зовнішні події, а наша реакція на них».

– додає Ленґер

Вплив передбачень на роботу тіла – у топі тем для науковців різних галузей. Нижче наведемо ще декілька прикладів того, як наші думки про майбутнє впливають на реальний досвід попереду.

Плацебо та біль

У 1978 році провели експеримент, який відтоді відтворювали в різних умовах і на різних групах. Тоді вперше показали біологічний механізм ефекту плацебо й остаточно відмежували його від простого самонавіювання. Виявилося, що знеболення від плацебо запускає роботу власної опіоїдної системи організму: коли учасникам вводили налоксон, що блокує опіоїдні рецептори, ефект плацебо зникав.

Що цікаво, плацебо діє вже на рівні спинного мозку: очікування полегшення гасить больовий сигнал ще до того, як той дійде до кори головного мозку. Тобто йдеться не просто про ставлення до болю, а про конкретні біологічні зміни, які активуються внаслідок передбачень майбутнього досвіду.

Ноцебо та біль

Працює це й у зворотний бік. Якщо людина очікує, що стане болючіше, біль справді посилюється, і це теж не про «не накручуй себе»: за такого очікування больова активність у спинному мозку зростає. Цей ефект назвали ноцебо – дзеркалом плацебо. Тобто мозок наперед вирішує, наскільки має боліти, і тіло дослухається до цього прогнозу й запускає каскад реакцій залежно від очікувань. От і думайте, де починається й де закінчується те, що зветься реальним досвідом.

Рух і тривалість життя

Велике дослідження, у якому взяли участь понад 60 тисяч дорослих у США та яке тривало 21 рік, вимірювало один показник: як власне переконання щодо рівня своєї фізичної активності впливає на тривалість життя. Виявилося, що ті, хто вважав себе менш активними за ровесників, мали на 71% вищу смертність. Навіть тоді, коли фактично рухалися більше за них.

Це просто кореляція – дослідження не доводить, що негативна самооцінка вкорочує життя. Але сам масштаб зв'язку змушує інакше подивитися на звичку знецінювати те, що доброго ми робимо для свого здоров’я.

Швидкість загоєння ран

Навіть такий послідовний біологічний процес, як-от загоєння ран, піддається змінам залежно від суб’єктивних переживань. 33 учасники й три годинники: один справний – показує реальний час, другий іде вдвічі повільніше, третій – удвічі швидше. Насправді для всіх минали ті самі 28 хвилин. Але рани загоювалися помітно швидше в тій групі, де годинник пришвидшили – і, відповідно, минуло «більше часу».

Як думки про користь вплинули на фактичне здоров’я

І родзинка колекції – історія про 84 покоївки. Це дослідження Алії Крам та Еллен Ленґер – гарвардської психологині, яка пів століття вивчає вплив свідомості на тіло. Воно дало поштовх усьому напряму, хоч його досі не відтворили бездоганно. Частині жінок пояснили, що їхня робота і є достатнім фізичним навантаженням для здоров’я тіла. За чотири тижні в них знизилися вага, тиск і відсоток жиру, попри незмінні графік і поведінку. У тих, кому нічого не пояснювали, показники лишилися сталими. Виходить, переконання щодо користі власної праці вплинуло не на ставлення до роботи, а на фізичний стан покоївок.

Тема впливу переконань та очікувань на фізичні зміни досі переповнена спекуляціями й перебільшеннями. Ми не стверджуємо, що всіх хвороб і фізичного дискомфорту можна позбутися силою думки. Проте допускаємо, що щось-таки залежить від нашого ставлення, а не тільки від зовнішніх подій.