Стрес може бути другом? Розповідає нейронауковець зі Стенфорду Роберт Сапольскі
«Простими словами»
Подкаст Віледжа про психічне здоров'я
У новому епізоді подкасту «Простими словами» Марк Лівін та Євгенія Чернега поговорили з Робертом Сапольскі – нейронауковцем і професором Стенфордського університету, який досліджує біологічний фундамент поведінки людей і тварин. Сапольскі розповів про значення стресу в житті людини й чому його не можна уникати, проте варто оптимізувати; пояснив, як гірські горили випереджають людей у здатності відновлюватися; а також – які чинники формують людину й чи має значення її власний вибір.
Сезон подкасту «Простими словами» під назвою «Третє дихання» виходить за підтримки Mastercard, глобальної технологічної компанії в платіжній індустрії, яка розвиває цифрову економіку й інновації та створює неоціненні можливості для всіх.
Повну розмову ви можете послухати на всіх подкаст-платформах
Життя без стресу – утопія?
Професор Сапольскі пояснює: коли йдеться про стрес, важливо шукати баланс. Тривалий високий рівень стресу руйнує організм, але і його відсутність шкідлива.
Підтвердження цієї думки можна знайти в науковій статті, у якій ідеться, що у стані нудьги в людини підвищується рівень кортизолу, призводячи до стану нервового збудження й поганої концентрації. Тим часом у дослідженні, що тривало близько тридцяти років, і яке опублікував Оксфордський університет, узагалі йдеться про те, що вищий рівень суб’єктивної нудьги може призвести до коротшої тривалості життя.
«Дуже низький рівень стресу ми називаємо нудьгою. І чи йдеться про розвиток дитини, чи про 80-річних людей у пансіонатах – нудьга являє собою гігантський чинник ризику для здоров’я», – каже Сапольскі.
То що ж таке оптимальний рівень стресу: «Те, що ми називаємо стимуляцією. Це коли ви почуваєтеся в безпеці, щоб відпустити контроль і сказати: «Здивуй мене». Наприклад, несподівана кінцівка фільму чи американські гірки. Ви довіряєте, що ситуація безпечна, і від цього цікаво», – пояснює Сапольскі.За його словами, стимуляція близька до гри. «Подивіться на двох собак під час гри: той, що вищого рангу, валить іншого й кладе зуби йому на горло. Інший теж кладе зуби на горло першому. І обидва ніби кажуть: «Я достатньо довіряю тобі, це безпечне середовище. Мені цікаво від того, що відбувається». Ось що таке гра. Гра – це стимуляція, яка відчувається достатньо безпечною. А сенс стимуляції – у несподіванці, у виклику. Тож так, вам потрібна правильна кількість стресу».
«Рівень стимуляції в кожного різний: комусь достатньо порахувати птахів у парку, іншому потрібен стрибок із парашутом. Головне – знати свій баланс».
Шкода хронічного стресу – правда чи маніпуляція?
Коли запускається стрес, тіло вимикає довготривалі процеси: ріст, відновлення тканин, репродукцію. Організм мобілізує сили на виживання. У короткій перспективі це корисно: з’являється енергія, ясність мислення, пам’ять стає гострішою.
Але коли стрес стає щоденним і триває роками, це призводить до серйозних ускладнень: «Цілком логічно й нормально підвищити тиск, щоб урятувати життя за тридцять секунд. Підвищте тиск на тридцять років – і ви отримаєте серцево-судинні захворювання. Вимкнути відновлення тканин на три хвилини – не проблема, можна пережити. Робити це постійно – і рани почнуть загоюватися повільніше. Ваша імунна система працюватиме гірше. Зупинити репродуктивну функцію на хвилину – не страшно. Але коли це відбувається хронічно – у жінок зупиняється менструальний цикл. Овуляція стає нерегулярною або затримується. У чоловіків знижується кількість сперматозоїдів, виникає еректильна дисфункція – розумієте, три хвилини – це нормально, тридцять років такого або навіть три місяці – і ви отримуєте безліч захворювань».
Більше про це Сапольскі пише у книзі «Чому зебри не хворіють на виразку».
Одне з фундаментальних досліджень стресу й соціальної підтримки пояснює це так – наявність соціальних контактів виступає буфером у періоди сильного стресу та знижує його згубний вплив як на ментальне, так і на фізичне здоров’я людини.
Короткий урок стресостійкості від гірських горил
Окрім нейроендокринології, Сапольскі значну частину кар’єри присвятив вивченню приматів. Найбільше його цікавили гірські горили.
«Вони швидше відновлюються після стресу, бо їхнє життя цілковито соціальне. Вони завжди поруч із матір’ю, дитиною, братом, сестрою, кузеном. Найбільший чинник ризику стресу – брак соціальної підтримки. А в них вона є завжди. Тому вони менш невротичні, ніж люди». До того ж вони й близько не такі розумні, щоби бути такими самими невротичними, як люди».
Також, професор Сапольскі вказує на те, що, на відміну від людей, які часто змінюють оточення й будують поверхневі соціальні зв’язки, горили зберігають одні й ті ж стосунки протягом усього життя. Це ставить ширше запитання: що формує нас як людей і визначає наші способи будувати стосунки – гени, середовище чи власний вибір?
Хто вирішує, ким нам бути: гени, середовище чи ми самі?
Саме цю тему досліджує у своїй останній книзі «Вирішено наперед. Життя без свободи волі» Роберт Сапольскі. У ній він розглядає не лише знайомі всім явища з біології людини – стрес, агресію, механізми поведінки, – а й фундаментальне запитання: наскільки ми взагалі здатні впливати на те, ким ми є?
Книга викликала жваві дискусії. Одні вбачають у ній загрозу, інші – визволення.У ній автор розгортає думки, що ми позбавлені вільного вибору й прояву, адже поведінка людини є детермінованою генами, середовищем зростання та соціумом.
«Можна впасти в депресію, дізнавшись, що свободи волі немає. Але насправді це добра новина. Якщо вам важко прийняти цю думку, зазвичай це означає, що ви отримали більше привілеїв, ніж більшість, не доклавши власних зусиль. Ті ж, із ким поводилися гірше без їхньої вини, сприймають цю ідею як визволення», – пояснює Сапольскі.
Водночас він застерігає: хибно сприймати відсутність свободи волі як привід до пасивності.
«Усе змінюється. Ми біологічні машини, але єдині, хто розуміє, де в цієї машини важелі. І саме ти той, хто здатен потягнути за один чи інший важіль і щось змінити»
Слухайте подкаст «Простими словами» на YouTube
Матеріал підготовлено за підтримки
