Анастасія Буковська, співзасновниця Family Production, востаннє давала інтервʼю Віледжу в лютому 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення РФ. Ми запитували в містян, чому вони залишаються в місті попри загрозу нападу.

Тоді разом із німецькими колегами Буковська й Family Production знімали на різних київських локаціях, зокрема на легендарній автобусній станції «Грибок», проєкт “Euphoria” з режисером Джуліаном Розенфельдтом (він також працював над «Маніфесто» з Кейт Бланшетт, яка зіграла в цьому фільмі 13 ролей). Бланшетт мала бути і в цьому проєкті, а саме в Києві, але її не відпустили агенти через загрозу нападу росіян. «Це був останній великий продакшн-сервіс, який ми зробили в Україні», – згадує Буковська. 

Після цього Family Production відкрили офіси у Варшаві й Лісабоні, зʼїздили з фільмом «Ти мене любиш?» на Берлінале, а також зняли десятки рекламних роликів і коротких метрів.

Продакшн заснували у 2004 році, під час Помаранчевої революції. Перші 10 років він працював суто для локального ринку, а після 2014 року й Революції Гідності почав масштабуватися: співпрацювати із замовниками з Європи та США. У 2021-му клієнтів було так багато, що команд, які могли б із ними працювати, – не вистачало. «Чому в Україну їхали? Не тому, що дешево, а тому, що круті спеціалісти, натхненні, з великим досвідом. Тому що Україна дуже сервісна країна, і це ми тепер точно знаємо. 24 лютого 2022 року все зупинилося в одну мить. Перший знімальний день після початку повномасштабного вторгнення був на 100-й день великої війни», – розповідає співзасновниця продакшну.

Ми поговорили з Анастасією Буковською про експансію Family Production й офіси за кордоном, сучасне українське кіно (і бум документалістики), а також про музичні кліпи (Yung Lean, Rosalía) та Марка Гемілла, що збирав гроші для United 24.

 

 

Про офіси в Польщі й Лісабоні

У січні 2022 року ми відкрили другий офіс Family Production у Варшаві, бо розуміли, що іноземні клієнти не зможуть їздити до Києва – тоді вже почали скасовуватися проєкти через загрозу вторгнення. Ми побачили, що таке різниця між українськими й польськими командами майже одразу.

Якось знімали для крутого французького бренду декорацію і, звісно, ледь не встигали її доробити. Працювали вночі. Зранку мав був «розворот» і зйомка. Увечері робимо «летучку», плануємо, хто і як дороблятиме декорації, щоб ми все встигли. Заходжу в павільйон за дві години – а там порожньо. Уся польська команда з артдепартаменту розʼїхалася по домівках, бо в них закінчилася зміна. Якщо в нас можна збудувати фасади двоповерхових маєтків за одну ніч, то в Польщі так не буває. Виходу не було, тому довелося шукати всіх, кого знаємо з українців. Усю ніч пʼять людей дороблювали декорацію. Це те, що нас відрізняє.

Десь за рік ми відкрили наш третій офіс у Лісабоні, Португалія. Одразу кидається в очі, що на майданчику всі усміхнені та з купою енергії, бо там завжди світить сонце. Стандартна знімальна зміна там – 10–12 годин, і це норма. Ніхто по 20 годин там не працює.

Де б ми не знімали, на кожен проєкт залучаємо українських спеціалістів: артдепартамент, мейк, кейтеринг. Коли за кордоном бачать наше ставлення до роботи, як ми це любимо, то також «запалюються». Мені просто нецікаво, коли це працює як завод, фабрика. Як офісна робота. Тож ми пробуємо «заразити» та мотивувати нашу польську команду, і вони надихаються нами, а коли бачать наше портфоліо, наш шоуріл – то взагалі готові довіряти та слухати. Ми – крафтові й дуже сервісні, й український бізнес загалом такий. Інакше важко в ці часи. Так багато кафе, салонів, ресторанів від українців «зайшли» в Польщі, бо це класний якісний сервіс.

 

 

Family Production – це про крафт, увагу до деталей. Але це не значить, що ми не можемо знімали так масштабно, як це робить Netflix. Цьогоріч я була на зніманнях пʼятого сезону «Емілі в Парижі» в Римі. Подивилася, як працює шоуранер Даррен Старр, як побудована команда. Обмін досвідом обожнюю, і коли є можливість – завжди це роблю, незважаючи на те, що я на знімальному майданчику з дитинства.

Під час повномасштабної війни ми зробили копродакшн короткометражного фільму з французькою режисеркою Зої Лебер, «Перспектива одного дня». Вона приїхала до Києва, пробула декілька знімальних днів.

Іноді до нас також звертаються, щоб ми зняли віддалено – “remote production”. Це коли потрібні саме кадри з України, «проїзди» з камери в машині, POV Києва.

Знімати рекламу зараз із міжнародними партнерами – неможливо, адже для клієнта це великі ризики. Попри це, для розвитку локального креативного кола, є і плюси: за цей час зʼявилося багато нових імен режисерів і ми свідомо концентруємося саме на цьому. Також почали активніше залучати кінорежисерів для реклами. Раді, що була можливість попрацювати з Антоніо Лукічем чи Павлом Остріковим. Раз на місяць командою робимо Zoom-кол, де обговорюємо молодих режисерів, запрошуємо їх у наш офіс знайомимося.

 

Під час блекаутів був також досвід знімання з іноземним режисером. Для реклами «Нової пошти» з Бельгії приїхав режисер Бенжамен Лакур. Це був 2023 рік. До цього ми з Беном та агенцією Fedoriv уже зняли декілька проєктів – він добре знає бренд і дуже хотів підтримати Україну.

 

Про бум документального кіно й «Ти мене любиш?» на Берлінале

Фільм «Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової ми завершили знімати за декілька днів до початку повномасштабного вторгнення. Далі – монтаж у Тбілісі, бо його робила режисерка монтажу Тамуна Карумідзе. Коли ми переглянули фінальну версію фільму, то зрозуміли, що чогось не вистачає, а історія складається незрозуміло. Хотілося зробити так, щоб звернути увагу на нашу країну ще більше.

Україна тоді – у 2022 році – на вустах у всього світу. Багато підтримки на різних кіномайданчиках. Кіноринок Каннського фестивалю й естонські Tallinn Black Nights Film Festival віддають свій майданчик українським кінематографістам і тим самим дають змогу презентувати свої ще незавершені проєкти, щоб допомогти нам знайти ко-продюсерів і гроші для їхнього завершення. Ми показали «Ти мене любиш?» й отримали приз – кольорокорекція для фільму в Німеччині.

Під час цього заходу я познайомилася з Бенжаменом Маро. Він – «доктор монтажу», тобто дивиться фільм і робить зауваження. Я кажу: «Було б класно попрацювати». Він погодився. Пишу йому в суботу, якраз було закриття Каннського кінофестивалю. Він відповідає в неділю ввечері: «Учора отримали Золоту пальмову гілку за фільм «Трикутник смутку» Рубена Естлунда, який я монтував. Завтра можу бути у вас». Я дзвоню Тоні Ноябрьовій: «Це наш шанс – або зараз, або ніколи».

Він приїхав до нас додому. Кажу мамі: «Приїде Каннський лавреат, готуємо борщ». Ми показали фільм, він зробив нотатки. Провели два дні в дискусіях. Це кардинально змінило наш фільм. Далі показали напрацювання work in progress на кінофестивалі в Сан-Себастьяні, і потім отримали запрошення на Берлінале в секцію Panorama. Перед показом фільму в залі на 1000 людей, на великому екрані Берлінале ми показали відео зі Стасом Притулою, нашим колегою з команди Family Production, де він з окопу просив іноземних колег залучати українців до своїх проєктів і підтримати нашу кіноіндустрію. На жаль, Стас загинув на війні в січні 2025 року. Це невимовний біль і втрата для команди, для індустрії, для країни.

 

В українському прокаті стрічка «Ти мене любиш?» не зробила великого прориву, хоч ми й залучили великі кошти для промоції. Тема, яку розкривала режисерка, – дорослішання на тлі розпаду СРСР не зрезонувала з глядачем так, як хотілося. Мої друзі, однолітки, люди з креативної індустрії, які були на премʼєрі, розповідали мені, що вже не хочуть дивитися кіно про 90-ті. Відчувати інсайти та контекст часу, мені здається, вдалося Паші Острікову в «Ти – космос». Дуже тонко це відчуває й Антоніо Лукіч – мій улюблений український режисер як глядачки. Увечері інколи із сином дивимось ютуб-канал Антоніо Лукіча «Мої думки про кіно», де він розбирає різні теми про кіно. Нещодавно передивлялися випуск про різдвяні фільми. Для дітей і батьків це чудова базова школа розуміння кіно – обов’язково до перегляду.

 

Що ще дивитися з українського кіно?

Фільм «2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова вразив. Дивилася його в листопаді, на кінофестивалі документального кіно IDFA в Амстердамі. Досі не можу відійти. Після перегляду я одразу зателефонувала другу й сказала:

– Ти маєш це побачити. Абсолютний ефект присутності.

– Мені ефекту присутності вистачає в житті – з обстрілами й тривогами. Мене зараз цікавить лише одне – ефект відсутності. 

Я його розумію. Але для мене це однаково фільм, який мають подивитися всі. Дуже важливий. І ми тримаємо кулаки, щоб він потрапив до оскарівської номінації, яку мають оголосити зовсім скоро.

Крім того, на фестивалі IDFA вразила «Тиха повінь» від режисера «Памфіра» Дмитра Сухолиткого-Собчука (яка ще не вийшла в прокат в Україні). Це документальний фільм про життя ізольованого українського поселення кашкетників, де тиха спільнота поступово стикається з неминучими змінами сьогодення.

Сподобалося документальне кіно Катерини Горностай і Нікона Романченка «Стрічка часу» – спостережливий портрет шкільного життя під час повномасштабної війни, де буденність і травма існують одночасно. Ще стрічці «Степне» Марини Вроди. Сподіваюся, скоро український глядач зможе побачити цей фільм у прокаті.

Крім того, «Трішки чужа» Світлани Ліщинської – документальне кіно про формування національної ідентичності на прикладі трьох поколінь жінок, яке дебютувало на Берлінале. Також сподобався документальний фільм «Фото на памʼять» Ольги Черних. 

В ігровому кіно без державної підтримки важко. Це або комерційне кіно з пошуком приватних інвесторів і платформ, але воно суто для локального глядача. «Ти – космос» цікавий ще й тим, що поєднує і глядацький, й авторський підходи. 

Ми плануємо працювати далі з кіно. Завдяки гранту, який ми отримали від Української кіноакадемії та Netflix, розробляємо два сценарії, які хотіли би зняти.

Про кліпи з Yung Lean, Rosalía й Марком Геміллом

Ми знімали багато кліпів і працювали із селебріті – Тіна Кунакі, Джейкоб Елорді – але Yung Lean – то любов. Ми знімали кліп на його трек Babyface Maniacs у Кишиневі.

У його райдері була одна позиція – музична колонка. Музика була з нами постійно, усюди, і це було прекрасно. Для Family це був попап-продакшн. До цього ми ніколи не були в цьому місті. Усю техніку привезли з Києва, костюм зі стрілами також зробили українські спеціалісти. Yung Lean був у захваті! Він, до речі, розписався на костюмі в кінці зйомок, і ми хотіли би його розіграти серед фанів за донейти. Yung Lean дуже підтримує Україну й дійсно хоче приїхати до Києва з виступом.

Кліп Rosalía знімали у 2021 році на Подільсько-Воскресенському мосту, як ми раніше про нього казали – найдорожча декорація в Україні. Там же ми знімали “Go With the Flow” для Diesel. Відео для співачки – мабуть, останнє, що нам дозволили там знімати ще до запуску автомобільного руху. Кліп знімав зірковий французький режисер Валентин Петі. У 2023 році на день народження друзі подарували йому проліт на вертольоті в Альпах, де він розбився. Ми його памʼятаємо, і завжди згадуємо, як працювали з ним.

Hugo Boss також знімали до повномасштабної війни рекламу з Джейкобом Елорді («Франкенштейн», «Ейфорія»). Зазвичай актори-зірки зачиняються в готелях, але він хотів побачити місто. Я робила йому особисту екскурсію Києво-Печерською лаврою.

У грудні 2022 року я потрапила до Марка Гемілла в Малібу. Усе відбувалося дуже швидко: ми мали зняти його так, щоб у кадрі він одразу читався як Люк Скайвокер і люди без сумнівів упізнавали актора, який зіграв цю роль. Це все – для підтримки збору United24.

Дім був повністю прикрашений до Різдва: ялинкові іграшки, декор, деталі всюди. Разом із його дружиною, трьома собаками й невеликою командою ми шукали місце, де його посадити, щоб кадр працював миттєво. Коли я запитала в його дружини, чи є в них удома щось із реквізиту із «Зоряних війн», вона подивилася на мене так, ніби я запитала про «Аватара». У підсумку ми знайшли одну фотографію з фільму з кімнати їхнього сина. Саме її й використали в кадрі. Марк – професіонал екстракласу. Це була одна з найшвидших зйомок у моєму досвіді. Він сів, подивився в камеру – і був повністю в образі.

 

 

Наша робота дуже цікава. Ти ніколи не знаєш, де опинишся в наступний момент, що саме будеш знімати та з ким працюватимеш. Але саме в цьому й її цінність.